«Чоловік зателефонував у поліцію і сказав: “Слава Україні! путін хуйло!” Людину вкурвило». Очільниця Департаменту «Кримської платформи» Марія Томак розказує про мобілізацію, катування та партизанів на півострові

Автор:
Оксана Расулова
Редактор:
Тетяна Логвиненко
Дата:
«Чоловік зателефонував у поліцію і сказав: “Слава Україні! путін хуйло!” Людину вкурвило». Очільниця Департаменту «Кримської платформи» Марія Томак розказує про мобілізацію, катування та партизанів на півострові

Катерина Бандус / «Бабель»

У 2014 році росія окупувала Крим. За вісім років там фактично знищили будь-які прояви українськості, почали репресії проти кримських татар, сполучили півострів з материковою росією Кримським мостом і перетворили на воєнну базу. А 24 лютого цього року Крим став одним з плацдармів для російського наступу на Україну. Проте виявилося, що й після восьми років окупації росія не має тотальної підтримки ― місцеві почали виявляти свою незгоду з повномасштабним вторгненням. У Криму з’явилися анонімні листівки з погрозами окупантам, жовто-сині фарби, манікюр у національних кольорах України. Люди виходили на одиночні пікети та розбивали автомобілі з символами Z. За рік до повномасштабного вторгнення Україна заснувала «Кримську платформу». Її мета — наблизити деокупацію Криму невійськовим шляхом. Правозахисниця Марія Томак очолила Департамент «Кримської платформи» у січні 2022 року. Від початку вторгнення вона з командою вивчає нові воєнні злочини росії в Криму, моніторить рух українського спротиву і багато спілкується з тими, хто залишається на півострові. У розмові з журналісткою «Бабеля» Оксаною Расуловою Томак розповіла, як кримчани виступають проти війни, як росія використовує півострів для окупації материкової України та що важливіше за партизанський рух.

Яку роль у війні відіграє Крим зараз, після 24 лютого?

Я би сказала про чотири ключових аспекти.

Перше: Крим — військова база росії. Все зараз заточене на наступ. З акваторії Чорного моря летять ракети, літаки можуть обстрілювати ракетами [материкову Україну] з кримського повітряного простору. Росія використовує й цивільну інфраструктуру ― лікарні, морги, залізницю. Крим перетворився на воєнну машину, яка обслуговує рф.

Другий аспект: Крим став плацдармом для наступу на Херсонщину. Окупанти очікували, що їх зустрічатимуть з квітами і всі відразу побіжать співпрацювати, але ніхто не хоче. Тому з Криму на Херсонщину відправляють кадри. Везуть вчителів, щоб перевчати херсонських освітян на російську програму. Херсонські вчителі їхати в Крим на «перековку» відмовилися. Також кримських «журналістів» возять у «престури» Херсонщиною. Росія намагається будувати містки між Херсонщиною й Кримом, щоб простіше проковтнути область.

Третій аспект: росія використовує Крим як «сіру зону», щоб перевозити та продавати українське зерно, переважно з Херсонщини. Окупанти грабують фермерів та агрокомпанії і вивозять все в Крим, де фальсифікують документи, зачищаючи «український слід». Зерно пливе в Середземноморʼя ― у Сирію і начебто в Туреччину. Українські правоохоронні органи вже розслідують кілька проваджень: порушення режиму вʼїзду та, що серйозніше, можливий воєнний злочин, оскільки росіяни вивозять з окупованої території хліб.

У Херсон тим часом завозять кримські або російські продукти, які в 3—4 рази дорожчі, ніж колись українські. З півдня області люди вже регулярно їздять у Крим по харчі. А на півострові за безцінь продають херсонські овочі й фрукти.

Getty Images / «Бабель»

І так само Крим використовують для «транзиту» людей з окупованих територій.

Так, це четвертий аспект: Крим як хаб для незаконно переміщених осіб. Люди з Маріуполя або південно-східних регіонів не могли виїхати на підконтрольні українському уряду території. Тож хтось поїхав у росію через ОРДЛО або Крим.

Одну родину з Маріуполя кримські «прикордонники» відмовилися пропускати, поки вони не підпишуть готові «свідчення», адресовані ск рф в москві, де на 20 сторінках розписано, як українські нацисти обстрілюють цивільних. Таке ж було в 2014—2015 роках на Донбасі. Люди змушені підписувати ці документи.

Ви згадували, що росія використовує Крим як ресурсну базу для наступу. Там так само мобілізують людей у російську армію, як це відбувається в Донецькій та Луганській областях?

Ситуацію не можна порівнювати з ОРДЛО, де повний жах. Але в Криму є незаконний призов. За 8 років там призвали близько 34 тисяч людей. Хтось з них уже відслужив, але доволі багато людей зараз у російському війську. Є люди, які підписують там контракт, є і зрадники, що перейшли на бік росії в 2014 році.

Російська пропаганда завжди працювала в Криму, починаючи від дитсадків, шкіл, «юнармії». Але зараз це стало надзвичайно токсичним. Наприклад, притулки на території Криму для «біженців» закриті, їх охороняють. Мені здається, це зроблено для того, щоб ці люди не спілкувалися з місцевими і не поширювали правду про війну.

Зараз ми шукаємо інформацію з відкритих джерел про те, як ховають учасників «спецоперації» в Криму. Таких вже понад 100 людей. Орієнтовно половина з них ― громадяни України. Переважно серед загиблих моряки і морські піхотинці військово-морських сил чорноморського флоту рф. Найбільше — з Севастополя. Ми не знаємо точних даних, бо росіяни часто визнають людину не загиблою, а «зниклою безвісти», як було з «Москвою». Це дозволяє уникнути виплат родинам загиблих. Родичі деяких загиблих, як от Єгора Шкребця, вимагають справедливості. За цим дуже сумно спостерігати. Мене дивує, що люди очікують справедливості ― мало того, що від росії, так ще й на окупованій території. Не буде ніякої справедливості.

Одне з найпопулярніших звернень до нас ― «як уникнути мобілізації в Криму». Часто це те саме, що й «як виїхати з Криму». Ще в лютому ми розробили інструкцію, як уникнути призову. Найкраще ― зникнути з усіх радарів. Але прихована мобілізація в Криму стосується не тільки збройних сил. Це включає і перехід промисловості, інфраструктури, адміністрацій на воєнні рейки. Наприклад, з Криму вивозять лікарів як «волонтерів» у ОРДЛО. Тобто люди їдуть на фронт. Складно це відрізнити від де-факто мобілізації.

Ресурси Криму росія використовує дуже брутально. І я погоджуюся з думкою, що те саме буде і в інших окупованих регіонах. Це класика колоніальної політики. І в цьому є ще один аспект ― у Крим з Херсонщини вивозять активістів і військовополонених.

Давайте про це детальніше. Наскільки масово це відбувається, як влаштований процес? Кого саме вивозять до Криму?

Ми точно знаємо лише про окремі випадки. Наприклад, Дениса Миронова, активіста й колишнього військового, викрали в Херсоні, жорстоко побили і привезли до Криму, де він і помер.

Активіст і колишній військовий Денис Миронов

Facebook / Вадим Червоноштан

Людей утримують як мінімум у двох місцях у Сімферополі та Севастополі. З трьох джерел ми знаємо, що викрадених активістів та військовополонених з Херсонської області привозять у СІЗО в Сімферополь до окремого крила, яке називають «монастир». Там їх жорстоко катують.

У Севастополі ми поки не встановили, де утримують викрадених. Одне з джерел розповідало, що це казарма навчального закладу, до вікон якої приварили ґрати. Я думаю, що в Криму вже не вистачає місць для цього. Хоча там є ціла система ізоляторів тимчасового тримання.

За масштабами це можна порівняти з «Ізоляцією» у Донецьку?

Так, це можна порівняти з тим, що відбувалося і відбувається в ОРДЛО.

Протягом восьми років окупації росіяни репресують кримських татар на півострові. На Херсонщині теж є великі кримськотатарські громади. Чи на цих територіях окупанти ставляться до них більш жорстко, ніж до решти населення?

Так. Їх сприймають як нелояльну категорію разом з категоріями «журналісти» чи «активісти». У кримських татар на Херсонщині регулярно проводять обшуки. Їх викрадають і вивозять на територію Криму. Але, на відміну від решти, їх затримання документують. Відомо як мінімум чотири таких випадки. Документи оформлюють так, ніби цих людей затримали в Криму за статтею 208. Причина ― буцімто участь у батальйоні імені Номана Челебіджихана, який у рф визнаний терористичною організацією.

Я не знаю, що «краще» в цій ситуації. До людей, яких викрали «неофіційно», можуть гірше ставитися ― але вони мають шанси на швидкий обмін. Для кримських татар за статтею 208 це буде можливо у найкращому випадку після «вироку суду».

Марія Томак

Facebook

Чи існує спротив у Криму після 24 лютого?

Зараз ми можемо говорити про окрему хвилю антивоєнних акцій і висловлювань. Протестами це назвати складно, бо це одиничні вияви, близько 100 зафіксованих випадків. І форма спротиву дуже різна ― синьо-жовтий манікюр, стрічки, листівки, графіті, особисті повідомлення, дописи й відео в соцмережах, таблички «Нет войне», плакати.

Ми стараємося самостійно не виходити на контакт з протестувальниками, аби не наражати їх на небезпеку. Дізнаємося про них переважно з судового реєстру. Наприклад, зі справ щодо дискредитації збройних сил рф. Це переважно адміністративні справи, покарання за які обмежуються штрафом, але ж є загроза і кримінальної відповідальності, бо ця стаття з’явилася і в кримінальному кодексі. Використовують також інші статті ― тероризм, вандалізм, пошкодження майна, хуліганка.

У цих справах переважно фігурують люди, яких ми раніше не знали. Звичайно, є ті, хто всі вісім років виходили на акції солідарності. Але тепер протестують люди, для яких це щось нове. Вони не висловлювали свою позицію, а потім, наприклад, побачили новини з Бучі. Або ж жінка вийшла на пікет, бо її донька живе в Ірпені. Мені здається, до протесту людей штовхають особисті контакти з материковою Україною.

Чи ми можемо говорити про умовну мережу «кримських партизанів»?

Мені хотілося б так говорити, але думаю, що навряд. Окремі дії ― це партизанщина, але не мережа. Хоча між деякими активістами можуть бути звʼязки.

Мабуть, це погано, що в Криму немає партизанської мережі, але він мене вражає. Його ж вісім років бетоном заливали, залякували людей. Офіційно звідти виїхало приблизно 52 тисячі мешканців ― передусім противники окупації. Те, що ті, хто лишилися, стихійно сигналізують про підтримку ― це ніби людину привалило камінням, а вона з-під завалу намагається подавати голос: «Ми живі, ми чекаємо деокупації Криму». Чесно кажучи, мене це дуже надихає.

Цей спротив більший, ніж ви очікували?

У нас немає можливості надати статистично бездоганну картину. Головна причина ― Крим окупований. У самій рф 80% респондентів відмовляються брати участь у соцопитуваннях, думаю, на окупованому півострові це число ще більше. Там уже почалася істерія, і проукраїнськи налаштовані люди не витримують і виїжджають. Їм погрожують ― думаю, це робить фсб, але видає за погрози від «простого народу».

Я думаю, якби Крим не був окупований впродовж останніх восьми років, там був би такий же спротив, як зараз на Херсонщині. У 2014 році у нас не було такої армії, уряду, що мав би довіру громадян, настільки розбудованого громадянського суспільства. Крим тоді просто не мав на кого спертися.

Активісти на проукраїнському мітингу у Сімферополі. 8 березня 2014 року

Getty Images / «Бабель»

Згадуючи про атмосферу на півострові, ви вжили слово «істерія». Чим пропаганда в Криму відрізняється від пропаганди в росії?

У Криму пропаганда зараз ллється з кожної праски. Там заблоковані українські медіа, і треба мати спеціальні інструменти, щоб отримувати правдиву інформацію. Я припускаю, що на території росії так само. Але я знаю, що люди, які вирішили виїхати зараз, не хочуть, щоб у цьому середовищі перебували їхні діти. Раніше це можна було витримувати чи уникати, тепер ― ні. У школах вшановують «героїв спецоперації», проводять «патріотичні уроки», і ми отримали кілька пропонованих росіянами презентацій для шкіл. Це просто промова путіна, перекладена дитячою мовою. Туди вже вшитий геноцид українців ― України немає і не повинно бути, немає українського народу, є тільки нацисти.

Ви згадували про спілкування з людьми в Криму. Як там переживають таку участь у цій війні?

Може, у мене професійна деформація, але факт вторгнення як такий мене не вразив. А от багатьох людей у Криму зачепило саме це ― навіть більше, ніж окупація півострова в 2014-му. Когось вразило 24 лютого, когось ― Буча. І якщо людей, які жили в окупації вісім років, так зачіпає і примушує страждати ракетний обстріл Києва, це означає, що вони мають відчуття причетності. Очевидно, вони не були проросійськими весь цей час ― просто жили і не висловлювали власну позицію.

Мені ситуація з Кримом зараз нагадує Євромайдан ― суспільство тоді вразило насильство 30 листопада, і 1 грудня на вулиці вийшло дуже багато людей, хоча влада розраховувала всіх налякати. Окупований Крим почав живо реагувати на війну, і я відчуваю від цих людей солідарність і співчуття. Не просто «тримайтеся» ― вони співпричетні, бо це їхня країна. Ця жива людська реакція для мене важливіша, ніж партизанська мережа.

Про багато виявів солідарності ми навіть не здогадуємося. Наприклад, один з активістів розповів, що в місці утримання з ним сидів чоловік, який зателефонував у місцеву поліцію і сказав: «Слава Україні! путін хуйло!». Людину просто вкурвило. Його за це затримали, але ми ніколи про це не дізналися б з реєстрів. І мені навіть прикро через це. Напевно, про масштаб виявів спротиву ми дізнаємося вже після деокупації Криму.

Ми намагаємося підтримувати інтерес до півострова на міжнародному рівні. Але на фоні загального потоку це краплина в морі. Усі ці розмови про територіальні компроміси не завжди конкретні, але ми розуміємо, що мають на увазі передусім поступитися Кримом. Звісно, для України це неприйнятно, і президент про це заявляв. Зрозуміло, що за Крим росія буде триматися. Без цього не зберегти їхній імперський міф.

Підтримайте «Бабель» зараз, якщо хочете читати наші новини про деокупований Крим у майбутньому:

🔸 донат у гривні

🔸 у криптовалюті

🔸 Patreon

🔸 PayPal: [email protected]