West Auto Hub імпортує авто для ЗСУ з Нідерладнів, Бельгії, Німеччини, Литви, Польщі. Найрозповсюдженіші моделі: Mitsubishi L200, Fiat Fullback, Peugeot Pickup, Mitsubishi Pajero, Kia Sorento, Jeep Cherokee, Рeugeot Landtrek, Land Rover Discovery 2.5ti, Land Rover Freelander 2.0 Td4, Hyundai Santafe, Volkswagen Multivan, Volkswagen T4.
West Auto Hub
Бойові слони
Бойових слонів можна вважати танками Античності. Як бойові машини різні армії використовували їх аж XIX століття.
Уперше європейці зустрілися з бойовими слонами під час східних походів Александра Македонського до Персії та Індії у IV столітті до нашої ери. Армія в Александра була чимала, та спочатку вона набідкалась від слонів. Македонські війська скупчувалися у плотні групи для наступу чи оборони, піхота — у фаланги, а кіннота вишиковувалася клином. Але бойового слона було неможливо стримати у такий спосіб, він легко розбивав бойові порядки македонців — наче справжній танк.
Битва Александра Македонського з індійським царем Порусом. Автор картини: Ніколас Берхем.
Getty Images / «Бабель»
Тоді Александр вирішив змінити тактику. Він розосередив війська на невеликі мобільні загони, які кидали списи в незахищені ноги слонів, лякали їх гучними звуками і вогнем. Дійшло до того, що слони з переляку почали тікати, змінаючи на шляху свою ж піхоту. А згодом Александр включив бойових слонів до складу власного війська.
Згодом подібну тактику малих мобільних груп проти бойових слонів також почали використовувати інші армії. Наприклад, саме в такий спосіб римляни завдали єдиної поразки в карʼєрі Ганнібалу — видатному карфагенському полководцю ІІІ століття до нашої ери.
Несподівана поразка спартанців
У 391 році до н. е. у Греції йшла Коринфська війна. Пелопоннеський союз на чолі зі Спартою намагався поширити свій вплив на інші грецькі міста. Цьому активно опиралися Коринф, Афіни, Фіви й Аргос. Основні бойові дії точилися на Коринфському перешийку, між Аттикою і Пелопоннесом.
Головною базою спартанського царя Агесілая II був порт Лехей біля перешийка. Афінські війська стояли поруч у Коринфі. Афінські полководці побачили загін із 600 спартанських гоплітів, який проходив на відстані 20—30 стадій від Коринфу — спартанці прикривали відхід союзних військ і саме поверталися в Лехей.
Афіняни вирішили не давати загону відкритий бій, тому що пробити спартанську фалангу було важко. Натомість вони відправили пельтастів — легку піхоту із дротиками. Після першого залпу дротиків спартанці розділилися — досвідчені ветерани вирушили битися з пельтастами, решта понесли поранених у Лехей.
Однак важкі гопліти не змогли наздогнати афінян. Пельтасти відходили та вимотували противника, час від часу кидаючи дротики. На допомогу спартанцям підійшла кіннота, але й вона не змогла переломити хід битви. Пельтасти на той час зайняли тактично вигідні позиції на пагорбах та засипали кінноту дротиками, змусивши відступити.
Бойові порядки гоплітів. Автор картини: Джордж Дервіль Роулендсон.
Getty Images / «Бабель»
Деморалізовані спартанці теж зайняли позицію на пагорбі та закрилися від дротиків щитами. Але тоді з Коринфу виступили афінські гопліти, які весь цей час відпочивали. Вони легко здолали виснажених спартанців, які почали тікати — багато з них потонули, намагаючись врятуватися в морі.
Битва під Лехеєм не мала великого стратегічного значення у війні. Проте вона змінила підхід до організації війська — стратеги різних давньогрецьких полісів зрозуміли, що важку піхоту треба обовʼязково прикривати мобільними легкими групами пельтастів. Інакше вона була занадто легкою мішенню.
Тачанки Махна
Навесні 1919 року Збройні сили Півдня Росії під командуванням генерала Антона Денікіна почали велику операцію із захоплення України з Кубані, щоб відкрити собі шлях на Москву. Основним противником для них були більшовики, але уряд УНР Денікін так само не визнавав, тому білі почали просто захоплювати місто за містом, незалежно від того, чия влада там була. У червні 1919 року вони зайняли Харків і Катеринослав. У липні — Полтаву, у серпні — Херсон, Миколаїв, Одесу та Київ.
Білогвардійці в Харкові, 1919 рік.
Getty Images / «Бабель»
Нестор Махно та його повстанська армія ще в лютому 1919 року уклали союз із більшовиками, але не змогли втримати позиції на півдні України, тому постійно відступали, поки у вересні не опинилися біля Умані. Махно на той час вже розірвав союз із більшовиками та діяв самостійно.
Поруч із позиціями махновців стояли підрозділі армії УНР, яких білі витіснили з Києва. Махно та петлюрівці домовилися про співпрацю, що дозволило повстанській армії поповнити боєприпаси та передати поранених лікарям. Але до 25 вересня білі під командуванням генерала Якова Слащова змогли взяти Умань, і махновці опинилися в кільці біля села Перегонівка. Слащову потрібно було вибити армію Махна та петлюрівців, щоб відкрити собі шлях далі до Житомира та взяти під контроль залізничні шляхи. Білі мали перевагу в артилерії — до 40 гармат, в той час як у Махна були лише кулемети та кілька легких гармат.
Нестор Махно (у центрі), 1920 рік. Бойова тачанка в Гуляйпільському краєзнавчому музеї.
Getty Images / «Бабель»
Оборонятися було неможливо — російська артилерія просто знищила б усю повстанську армію за кілька днів. Тому 26 вересня Махно вирішив прориватися. Захопивши Умань, білі трохи розірвали свій фронт — між загоном генерала Склярова, який увійшов до міста, і Сімферопольським полком, що йшов за ним, утворився розрив у 60 кілометрів. Махновці вклинилися туди, а вранці 27 вересня почали швидкий наступ на Сімферопольський полк.
Кавалерія та тачанки зімʼяли позиції білих і обманним маневром поставили їх під удар піхоти, яка притисла ворога до річки Синюхи. Поки білі переходили річку, махновці захопили переправу й дісталися іншого берега швидше. Там вони розгромили Сімферопольський полк і відразу вирушили на схід, посадивши піхоту на підводи. В інших загонів Слащова не було шансів їх догнати.
Власне, втрата Сімферопольського полку не була значним ударом для Денікіна, але махновці опинилися в тилу у білих, де влаштували масштабний рейд по обозах, складах із припасами, приєднуючи до своєї армії інші повстанські загони та залишки Червоної армії. Уже в жовтні 1919 року Махно контролював чималу територію між Бердянськом, Юзівкою та Катеринославом. Захопивши Маріуполь, Махно почав загрожувати ставці самого Денікіна в Таганрозі. Білим довелося повернути на південь чималі сили, що врешті виснажило їхню армію, а похід на Москву провалився.
Білогвардійський бронепотяг «На Москву», 1920 рік.
Getty Images / «Бабель»
Війна «Тойот»
Це вже більш сучасний і переконливий приклад того, як автомобілі забезпечують маневреність, що допомагає зберігати сили та ресурси в битві з численним військом противника.
У 1978 році Лівія на чолі з диктатором Муаммаром Каддафі окупувала північні регіони сусіднього Чаду і влаштувала там щось на кшталт «лднр». Від Радянського Союзу Каддафі отримував танки, бронемашини, артилерію, гелікоптери та літаки. Тож довгий час чадські війська нічого не могли протиставити лівійцям.
Утім, на початку 1987 року все змінилося. Тоді Франція поставила в Чад 400 адаптованих до пустелі позашляховиків марки Toyota. Частина з них була обладнана кулеметами, а решта — протитанковими ракетними комплексами. Саме від цих пікапів, які відіграли вирішальну роль у розгромі лівійців, походить назва завершальної фази війни.
Мобільні бойові підрозділи армії Чаду на пікапах Toyota, 6 квітня 1987 року.
Getty Images / «Бабель»
У січні 1987 року ці мобільні загони атакували військову базу лівійців в окупованому місті Фада, яку обороняли приблизно дві тисячі солдатів зі значною кількістю танків та артилерії. Скориставшись чудовим знанням місцевості, чадські війська оточили лівійців й атакували їх одночасно з кількох боків. У підсумку лівійці втратили 784 солдатів і понад 100 танків, а Чад — лише 50 бійців.
Після такої поразки Каддафі кинув у бій ще кілька підрозділів, та це не допомогло. У березні чадські війська на пікапах здійснили рейд у тил противника і захопили Уадді-Дум, головну лівійську авіабазу в Чаді. Її оточували мінні поля і захищав пʼятитисячний гарнізон із танками, бронетранспортерами й авіацією. Однак чадські загони на пікапах розгромили їх вщент.
Убиті лівійські солдати неподалік радянського танку Т-55, 1987 рік.
Getty Images / «Бабель»
Тільки за перші три місяці 1987 року лівійці втратили до трьох тисяч убитими, чимало танків та іншої бронетехники. Доходило до того, що лівійська авіація бомбила власні позиції, щоб техніка не дісталась чадцям. Каддафі намагався «зберегти обличчя» і заявив, що його армія виходить із Чаду, оскільки виконала своє завдання, а теперь місцеві «лднр» нехай воюють самі.
Проте чадці не зупинялись, й у вересні їхні мобільні загони здійснювали рейди вже вглиб території Лівії. Під час однієї з таких операцій вдалось знищити ключову лівійську авіабазу Маатен-ас-Сарра. Після цього лівійські солдати були настільки деморалізовані, що часто дезертирували з позицій, тікаючи в пустелю. Тоді ж, у вересні 1987 року, Каддафі запросив мирної угоди. Загалом лівійці втратили приблизно 7,5 тисячі убитими, понад 800 танків, багато бронетехніки та орієнтовно 30 літаків. Втрати Чаду становили приблизно тисячу загиблих солдатів.
Ви можете підтримати ЗСУ та задонатити на нові пікапи для мобільних військових груп. Наближаймо перемогу разом!
Військові армії Чаду на пікапах Toyota після вдалого рейду проти лівійців, 1987 рік.
Getty Images / «Бабель»