До повномасштабного вторгнення частина моєї роботи була повʼязана з Благодійним фондом «Пацієнти України». Ми захищаємо інтереси пацієнтів і пацієнток, прискорюємо медичні закупівлі, а також налагоджуємо взаєморозуміння між пацієнтськими громадськими організаціями, державними структурами, міжнародними закупівельними організаціями тощо. Інша частина — це формування і розвиток лікарської спільноти. Разом із командою соціального проєкту «Твій сімейний лікар» і БО «100% життя» ми гуртуємо прогресивних лікарів і лікарок первинної ланки.
Сьогодні моя єдина задача — допомагати лікарям і лікаркам рятувати людей. Знаходити та доправляти необхідні ліки й медвироби: інсуліни, L-тироксин, метформін, гормональні препарати, кровоспинні, знеболюючі, жарознижуючі тощо. Зараз я готую партію в Херсонський психіатричний центр. Люди із психічними та нервовими розладами потребують постійного лікування, а медикаменти скінчилися.
Facebook / Оксана Мусієнко
У мирному житті в нас було негласне табу — пацієнтські спільноти не працювали з «фармою», фармакологічними компаніями. Бо завжди існували асоціації трохи з корупцією, трохи з агресивними бізнес-інтересами. Але війна все відкорегувала. Тепер я працюю з офісами найбільших міжнародних фармкомпаній. Ми реально стягуємо ліки для українців і українок з усього світу. Я бачу, як усі ці бізнеси хочуть допомогти, і важливо — ми працюємо як гуманітарна допомога, це не за гроші.
Війна запустила деякі механізми, які, сподіваюсь, ми перенесемо і в мирне життя. Спочатку всі розуміли, що треба щось робити, усі почали гребтися на своєму місці. У березні ми поводилися як сліпі кошенята. Але коли МОЗ запустив централізований збір медичних запитів, ми зрозуміли, що маємо працювати не самостійно, а спільно. Зараз у нас щотижня координаційна зустріч, є чат із МОЗ і ключовими ГО, що займаються гуманітаркою, ліками, медвиробами.
Ми бачимо запити МОЗ, також, звичайно, до нас сиплються потреби «з вулиці», з усіх месенджерів. Завдяки єдиній державній системі збору потреб «Меддата» ми можемо верифікувати заявки. Ми дивимось, що внесено в базу, комунікуємо з медзакладами, оновлюємо інформацію про реальні потреби. Бо все швидко змінюється: якщо вчора якогось препарату не було, то сьогодні вранці його вже могли привезти. А потім, власне, забезпечуються ці запити.
Наприклад, до нас приходять іноземні партнери-донори, які хочуть долучитися, але не знають як. Просто кажуть: «Хочемо допомогти Чернігівській області». Ми їм: «Окей, в області такі лікарні потребують оцього й ось цього». Вони: «Добре, у нас є €20—50 тисяч, підготуйте список першочергових ліків, які зараз потрібні для конкретного закладу». Ми вибираємо з бази МОЗ потреби однієї чи трьох-чотирьох лікарень Чернігівщини, формуємо лист, документацію — будь ласка, дивіться, це те, що нам вкрай необхідно. Таким чином кошти іноземного партнера використовуються предметно, для конкретної мети, і це влаштовує всіх.
Facebook / Оксана Мусієнко
З іншого боку, ми бачимо пріоритетні речі, украй необхідні не для однієї лікарні — на це в МОЗ є списки «Пріоритет 1» і «Пріоритет 2». Ми пропонуємо ці напрями великим інвесторам, кажемо: «Хочете — можете вкластися в ось це, а ми далі розподілимо по закладах».
Люди знаходять наші контакти через сарафанне радіо. Ось як ми доставляли ліки в тимчасово захоплену Нову Каховку. Моїй колезі написали люди, які сиділи там сім днів в окупації. Вони не мали доступу до елементарних речей, передусім до інсуліну. Я звернулася до наших колег — сімейних лікарів у Кривому Розі, вони зібрали ліки для першої допомоги, інсуліну десь на тиждень. А далі ми шукали водія, який погодився б поїхати на територію, оточену ворогом. У саму Нову Каховку не пускали, тільки в Берислав.
Ми спілкувалися з людиною з Нової Каховки по паролях і тільки в месенджері Signal. За допомогою зашифрованих повідомлень вона пояснила, як доїхати. Я підняла контакти всіх своїх знайомих на Дніпровщині й отримала номер водія. Телефоную йому й говорю: «Ви розумієте, що це дуже небезпечно?» А він одразу: «Я готовий».
Ми зробили йому дозвіл у військовій адміністрації, щоб його випустили з міста, бо це були перші дні війни, усі всього боялися — виїжджати з населеного пункту та повертатися дозволялося лише за спеціальними паперами. Наш водій поїхав, а я була з ним на звʼязку всю дорогу. Під Бериславом машину обстріляли, слава богу, водія не зачепило. Ми стали ледь не родичами після цієї поїздки.
Зашифрованими повідомленнями в месенджері людина з Нової Каховки пояснила, що вивантажити ліки треба в певному дворі в Бериславі. Потім тиждень чи більше ці ліки маленькими торбинками в окуповане місто проносив священник — чи не єдина людина, яку орки пропускали в Нову Каховку.
Facebook / Оксана Мусієнко
Наш водій раніше працював далекобійником, але два роки тому в нього виявили онкозахворювання, тому він вимушено облишив поїздки. От чого він такий безстрашний — у нього четверта стадія. Він відвіз ці ліки, а наступного дня пішов на четвертий курс хіміотерапії. Сказав мені: «Оксано, я відійду від хімії — і готовий їхати знову».
Тим, хто хоче допомогти з гуманітаркою: не треба передавати дитячий одяг — його вже стільки завезли, що на городах палять. Також не треба передавати просто старі речі, бо речей повно, та й під час війни мало хто переодягається.
Що справді потрібно: продукти тривалого зберігання, рибні та мʼясні консерви. І медикаменти, але не прострочені. Бо передають багато прострочених, і ми в таких умовах живемо, що вже не цураємося, але, як на мене, це не ок. Бо це про здоровʼя. А ліки необхідні навіть елементарні: знеболювальне, кровоспинне, для тиску, антисептики, заспокійливі. Заспокійливі зараз просять дуже багато. Підгузки дорослі, дитячі.
Якщо надходить грошова допомога, ми маємо доступ до верифікованих запитів і знаємо, куди терміново відправити куплені медикаменти.
Підтримати волонтерський напрямок організації «Пацієнти України»: [email protected]
Долучитися до благодійної діяльності БО «100% життя»: [email protected] або перейти за посиланням.
Волонтери доставляють ліки, а «Бабель» — важливу інформацію. Підтримайте нас:
🔸 Patreon
🔸 PayPal: [email protected]