Розплідник службових собак в Ірпені пережив бої та обстріли під час окупації Київської області. Собаки звикали до вибухів, патрулювали місто, шукали вибухівку та попереджали кінологів про прильоти снарядів — репортаж

Автор:
Ірина Лопатіна
Редактор:
Дмитро Раєвський
Дата:
Розплідник службових собак в Ірпені пережив бої та обстріли під час окупації Київської області. Собаки звикали до вибухів, патрулювали місто, шукали вибухівку та попереджали кінологів про прильоти снарядів — репортаж

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Російські війська частково окупували Ірпінь на початку березня, але до 31 березня українська армія звільнила місто. Майже місяць єдиний в Україні розплідник службових собак в Ірпені був у «сірій» зоні — за 500 метрів від кінологічного центру стояла армія окупантів. Коли в першій половині березня росіяни зайняли Бучу, а біля Ірпеня розпочалися запеклі бої, частину співробітників розплідника, зокрема жінок, евакуювали до іншого кінологічного центру у Вишневому. Туди ж у безпечне місце перевезли половину собак. У центрі залишили тільки тварин для пошуку сліду та вибухових речовин, адже собаки з такими спеціальностями могли знадобитися в будь-який момент. Кінологи разом зі своїми тваринами жили під постійними обстрілами, кілька снарядів влучили в сам центр. Журналістка «Бабеля» Ірина Лопатіна поїхала до Ірпеня та поговорила зі співробітниками розплідника про те, як службові собаки жили під час боїв, патрулювали вулиці, допомагали евакуювати людей, а талісман центру — кількамісячне цуценя німецької вівчарки на прізвисько Байрактар — попереджав усіх про початок обстрілів.

Кінологічний центр розташований неподалік підірваного мосту в Романівці, під яким у березні вдалося евакуювати з-під обстрілів тисячі мирних жителів. Колись розплідник був фактично в лісі, але за кілька останніх років забудовники спорудили впритул до нього багатоповерхівки. Зараз ці житлові комплекси нагадують про бої дірками від снарядів та вибитими вікнами. Обабіч дороги у траві стоять кілька вщент згорілих автівок, на деяких з яких можна побачити отвори від куль.

Потрощені авто в Ірпені.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Знайти кінологічний центр легко. Співробітники центру сказали орієнтуватися на жовто-блакитний залізний паркан, але собачий гавкіт чутно за десятки метрів навкруги. Собаки нервово бігають по вольєрах та голосно гавкають, як тільки бачать чужих людей.

Вольєри для собак у кінологічному центрі.
Заступниця начальника центру Весна Лобода та вольєри, які постраждали від обстрілів.

Вольєри для собак у кінологічному центрі. Заступниця начальника центру Весна Лобода та вольєри, які постраждали від обстрілів.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

— Вони вбачають у вас ДРГ, — жартує заступниця начальника центру Весна Лобода.

— Диверсантів особисто ми не затримували, саме в нас не було таких викликів. Однак було багато викликів по мародерах. Їх у воєнний час можна вважати власними внутрішніми ДРГ. Ми, як кінологи, разом із собаками допомагали затримувати мародерів по гарячому сліду, далі з ними працювали слідчі, — додає начальник центру, підполковник поліції Максим Піщанський.

Начальник центру, підполковник поліції Максим Піщанський.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Коли в перші дні повномасштабної війни почалися бої за Гостомель, чимало людей у паніці намагалися виїхати з Ірпеня та навколишніх міст. При цьому вони губили свої сумки. Тому на «102» надходило багато викликів — люди боялися, що в загублених клунках та рюкзаках може бути вибухівка. Коли підірвали міст, люди, окрім багажу, лишали й автівки. Кінологи із собаками постійно виїжджали на такі виклики, пси обнюхували речі та машини, шукали міни та гранати.

— З 28 лютого вулиці Ірпеня стали напівпорожніми, вечорами нікого не було, тому ми виїжджали із собаками на патрулювання, допомагали людям при евакуації та показували, що в місті є якась влада, поліція, — пригадує Піщанський.

На початку березня із кінологічного центру евакуювали частину співробітників та половину із тридцяти службових собак. У навколишніх багатоповерхівках майже нікого не залишилося — тільки до десятка людей категорично відмовлялися виїздити звідти, попри вмовляння поліцейських та військових.

Альфа.
Лабрадор Дік.
Цуценята.

Альфа. Лабрадор Дік. Цуценята.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

— Сьомого березня ми побачили бронемашини з російською піхотою біля нас, вони їхали вулицею Університетською, але розвернулися та поїхали назад. Більше я їх не бачив. Також з боку Стоянки 5 чи 6 березня рухалася колона, тоді підбили один ворожий танк неподалік водоканалу, вони розвернулися та поїхали на Стоянку. Фактично з 7 березня навколишній район перетворився на «сіру» зону. Ми охороняли адмінбудівлю, після 7—8 березня поліцейських виїздів уже не було. Іноді допомагали евакуюватися людям на мосту біля Романівки. Але це можна назвати вилазками, а не повноцінними виїздами, адже постійно були обстріли, — розповідає Максим Піщанський.

Місцеві почали зносити до центру своїх собак — стукали у хвіртку та просили, аби фахівці забрали до себе їхніх тварин. Одного собаку просто прив’язали біля паркану.

Начальник центру, підполковник поліції Максим Піщанський.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

— Основна точка евакуації була через річку Ірпінь у Романівці. Це вже потім там установили дерев’яні щити, по яких можна перейти. А спочатку люди самостійно перелазили через брили, чимало з них були з дітьми. Військові та поліція допомагали їм переправитися, але багатьом було важко перейти на інший берег ще й із домашніми улюбленцями. Тому наші вольєри були заповнені не тільки службовими собаками. Проте по всіх хатніх собак їхні господарі повернулися. Лише один собачка залишився, але його мають днями забрати.

Частину вольєрів пошкодили обстріли, проте найбільше від них постраждала сама адміністративна двоповерхова будівля центру — по ній ударив «Град». На щастя, в той момент там нікого не було, пожежу вдалося загасити. Біля стіни досі лежать уламки від снаряда, саму будівлю вже ремонтують.

Наслідки обстрілів на території центру.
Адміністративна будівля центру після обстрілів.

Наслідки обстрілів на території центру. Адміністративна будівля центру після обстрілів.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Собаки також не постраждали. Під час обстрілів тварини ховалися в «зимниках» — більш укріплених частинах вольєра, де вони зазвичай лежать під час сильного вітру та опадів. Потім собаки звикли до гучних звуків та перестали на них реагувати.

Тридцять першого березня, в день звільнення Ірпеня, кінологи із собаками одразу пішли обстежити місцевість та виявити міни.

Кінолог Олена Петролай і пес Пан.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

— Трупів було дуже багато по вулиці Університетській та й загалом по Ірпеню. У Бучі на Склозаводській — там взагалі [жах], — каже Піщанський.

Кінологічний центр повністю відновив свою роботу у квітні, зараз практично всіх собак, яких евакуювали, повернули до Ірпеня. Весна Лобода веде нас на кухню, де пахне вареним м’ясом. Щодня собака з’їдає в середньому 500 грамів корму. Однак її можуть підгодовувати звичайною їжею, деякі тварини вживають тільки кашу та м’ясо. На кухні стоять великі 10-літрові каструлі, в яких вариться м’ясо та окремо — каша. У тазу — фарш без кісточок для цуценят.

Мʼясо для собак.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

— Ніяких кісточок, тільки чисте м’ясо, — розповідає кухар Валентина Володимирівна, яку тут називають головною відповідальною за самопочуття тварин. — Якщо привозять печінку, то ми її обробляємо та тримаємо для цуценят або для собаки, яка їх годує. Їм тут, як у ресторані — кожному своє меню!

Після кухні йдемо до службових собак. У них різні спеціальності — хтось шукає слід, хтось — зброю та вибухові пристрої, інші — наркотики. Є й собаки для пошуку людських останків. На Київщині таких собак лише двоє, а завдань через війну багато. Тому зараз шукати трупи кінологи додатково навчають молоду німецьку вівчарку Берту.

— А це мої два красунчики, — вказує Весна на 7-річну німецьку вівчарку Лорда та 5-річного малінуа Аїда. — Лорд працює по слідовій роботі, Аїд — по розшуку наркотичних речовин, за що вже отримав титул триразового чемпіона з виявлення наркотиків.

Заступниця начальника центру Весна Лобода та малінуа Аїд.

Заступниця начальника центру Весна Лобода та малінуа Аїд.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Весна придбала Аїда, коли йому було 45 днів, це її власний собака. У 2017-му, коли вона пішла до поліції, малінуа було пів року. Весна підготувала Аїда для служби. Лорд тоді був у штаті, його Весні дали в роботу як собаку слідового розшуку. Щодня вони разом із нею приїздять на роботу, а ввечері вона їх забирає додому.

— Після початку боїв біля Ірпеня Лорда та Аїда я вивезла додому, тому що невідомо, що могло тут статися, а це бойові товариші та напарники, яким ти можеш довірити своє життя. Я отримала розпорядження, що ми можемо евакуюватися в Закарпатську область. Однак ми не просто там сиділи, ми й надалі несли службу із собаками, але вже на Закарпатті, — каже Весна Лобода.

Заступниця начальника центру Весна Лобода.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Вона розповіла про інших собак центру. Лабрадор Дік, улюбленець дітей, а по службі — собака, який шукає вибухівку. Вівчарки Герда, Кара та Річчі виїжджають по слідовій роботі. Поважний Бой — 11-річна німецька вівчарка на пенсії, раніше він їздив на ротації в зону АТО.

Поки всі сиділи у вольєрах, надворі гралося цуценя німецької вівчарки на кличку Байрактар. Його батьки — також службові собаки. Кінологічний центр спеціально розводить тварин для роботи в різних структурах поліції та щорічно передає від 15 до 40 цуценят. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Байрактару було майже два місяці. За 10—15 секунд до початку обстрілів він починав вити, гавкати та бігти в укриття. Згодом працівники вже почали орієнтуватися на його поведінку — щойно Байрактар починав вити, всі намагалися завчасно сховатися.

Кінолог Василь Бондарчук і Байрактар.

Кінолог Василь Бондарчук і Байрактар.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

— За його кличкою та активністю, скоріш за все, він буде в нас слідовиком — шукатиме злочинців, ДРГ, щоб жоден окупант носа до нас сюди не сунув, — сміється Весна Лобода.

Кінолог Василь Бондарчук наразі виховує це цуценя, якого він пестливо називає Бариком. Протягом дня в нього розписані заняття, зокрема й година тренування на навчальний слід. З девʼяти місяців Байрактара вже будуть тестувати в реальних умовах.

Кінолог Василь Бондарчук.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

— Зараз він проходить початковий навчальний слід, — розповідає кінолог Василь. — Ми початковий слід прокладаємо ласощами, а в кінці сліду помічник кінолога чекає на нього із тарілочкою з кормом. Так ми його заохочуємо.

За Байрактаром, Василем та їхньою грою уважно слідкував Марат — 11-річна німецька вівчарка, ще один собака Василя Бондарчука. Після того, як кінолог завів Байрактара до вольєра, він відразу пішов до Марата. Собака ображеним виглядом та незадоволеним підвиванням демонстрував, що йому не сподобалося те, що Василь займався з іншою твариною.

— Він ревнує, бо бачить, що я ходжу з Бариком, — усміхається кінолог та заспокоює незадоволеного Марата.

— Службового собаку у віці 8—10 років випроводжають на пенсію, — каже Весна Лобода. — Однак Марат — це особливий випадок, йому 11 років, але він ще працює. Проте вік все одно дається взнаки, тому Байрактар буде йому гарною заміною.

Неро.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Собаки допомагають знешкоджувати міни, а журналісти — фейки. Підтримайте нас:🔸 донат у гривні🔸 у криптовалюті🔸 PayPal: [email protected]