путін часто цитує філософа Ільїна та генерала Денікіна. Обидва заперечували незалежність України і виступали за диктаторське правління. Ось як вони майже століття тому описували сучасну росію

Іван Ільїн народився в 1883 році, за часів імперської росії, у сім’ї дворян. Його батько був хрещеником тодішнього імператора Олександра ІІ. Через це Ільїн отримав гарну освіту і став філософом. Найбільше його зацікавив німецький вчений Георг Гегель, який значну увагу приділяв релігії.

Більшовицький переворот 1917 року Ільїн сприйняв вкрай негативно. Він відкрито виступав проти радянської влади і більшовиків та підтримував Білий рух. Але «білі» програли громадянську війну в росії, і утворився СРСР. Прихильники «білих» ідей стали небажаними для комуністів, і їх почали переслідувати. У 1922 році за наказом Володимира Леніна у рамках боротьби з інакомисленням з СРСР до Німеччини вирушили так звані «філософські пароплави» — на борту їх були незручні для комуністів публічні діячі. Серед них був і Ільїн. Як казав тоді один із соратників Леніна Лев Троцький, «ми цих людей вислали тому, що розстріляти їх не було приводу, а терпіти було неможливо».

Ільїн довго жив та писав у Німеччині, але в 1934 році переїхав звідти до Швейцарії, де й помер. Причиною переїзду став конфлікт із нацистами. Офіційна його біографія в росії стверджує, що Ільїн відмовився стати викладачем у Третьому Рейху, але існують версії, що погляди філософа і нацистів мали розбіжності у ключових питаннях — «єврейському» та «українському».

І якщо Ільїн виступав проти Голокосту і не сприймав ідеї нацистів про знищення євреїв, то Україну прихильники «білих» ніколи не вважали самостійною державою. Увесь Білий рух під час Громадянської війни виступав під гаслом «Великої, Єдиної та Неділимої Росії». Звісно, Україну вони сприймали виключно як частину російської держави.

У 1938 році під час з’їзду «білих» організацій у Румунії були ухвалені резолюції, які писав сам Ільїн. У питанні України він зазначав: «Україна визнається найбільш загрозливою частиною росії в сенсі відділення і завоювання. Український сепаратизм є явище штучне, позбавлене реальних підстав. Він виник з честолюбства ватажків і міжнародної завойовницької інтриги. Малороси — гілка єдиного, слов’яно-російського народу. Ця гілка не має причин ворогувати з іншими гілками того ж народу і відділятися в окрему державу. Відокремившись, ця держава віддає саму себе на завоювання і розграбування іноземцям. Малоросія і Великоросія пов’язані воєдино вірою, плем’ям, історичною долею, географічним положенням, господарством, культурою і політикою. Іноземці, які підготовляють розчленовування, повинні пам’ятати, що вони оголошують цим всій росії вікову боротьбу».

Ільїн, перебуваючи в еміграції, виступав проти комуністів та Радянського Союзу. Він також постійно роздумував про те, якою має бути росія після падіння СРСР. Усі його твори просякнуті ідеями монархізму та особливого, російського православ’я. Ільїн вважав, що росія не може бути республікою (тобто демократією).

«Яка державна форма буде тоді можливою, необхідною, бажаною, рятівною? Відповідь зрозуміла і проста: позапартійна, понадкласова, національна, релігійно-натхненна і життєво-творчо-гнучка диктатура. Тільки вона зуміє владною, авторитетною рукою зупинити будь-яку нову громадянську війну, придушити партійну різанину і націоналістичні погроми, скоротити період хаосу, спонукати населення негайно взятися за мирну працю, приступити відразу до очищення країни від комуністичної нечисті і до впровадження справедливих, стійких форм правопорядку. Без цього країна стоятиме перед новою епохою тривалого розпаду і хаосу, з вічними повстаннями авантюристів, субсидованих з-за кордону і з новими спробами згубних розчленовувань ззовні і зсередини. Ніяка республіканська форма, — відцентрова за своєю природою, — не впорається з цим завданням», — писав Ільїн.

Філософ постійно писав і про ідеологічну боротьбу росії з Заходом. Останній, за словами Ільїна, ніколи не зможе зрозуміти росію, вважає її «колосом на глиняних ногах» і тільки й думає про те, як її розділити.

«Захід ніколи не знав росію і не розумів її. Не знаючи ані її мови, не чуючи її духу, — він вірив кожній дурниці про неї і сам вигадував і поширював цю нісенітницю. Європа боялася росії, не любила її і зневажала її. За останні 100 років вона завжди була готова нашкодити їй, ослабити і обмовити її. Захід цікавився росією лише в торговому і військовому відношенні; та хіба ще й у соціальному значенні можливого розчленування або підпорядкування її. Дотримуючись таємних вказівок європейських політичних центрів, які будуть згодом встановлені і розкриті історичною наукою, росія була по-наклепницькому ославлена ​​на весь світ як «оплот реакції», як гніздо деспотизму і рабства, як розсадник антисемітизму, як колос на глиняних ногах», — зазначав Ільїн.

Важливу роль у поглядах Ільїна відігравала і релігія, яка була фактично заборонена за часів Радянського Союзу. Філософ постійно писав про особливість російського православ’я, і що саме воно має відігравати важливу роль у відновленні національної росії.

«Бути росіянином означає не тільки говорити російською. Але означає — сприймати росію серцем, бачити любов’ю її дорогоцінну самобутність і у всій вселенській історії її неповторну своєрідність, розуміти, що ця своєрідність є Дар Божий, даний самим російським людям, і в той же час — вказівка ​​Божа, що має захистити росію від посягання інших народів і вимагати для цього дару — свободи і самостійності на землі. Бути росіянином означає споглядати росію в Божому промені, в її вічній тканині, її нетлінній субстанції і любов’ю приймати її як одну з головних і заповітних святинь свого особистого життя», — вважав Ільїн.

Однак у біографії Ільїна є момент, який у сучасній росії воліють не згадувати. Друга світова війна розколола російське зарубіжжя на два табори — одні підтримували Третій Рейх у протистоянні з СРСР, інші ж попри ненависть до комунізму, все одно стали на бік росії. Ільїн був на боці перших. Він взагалі вважав, що фашизм та нацизм «врятували» Європу від поширення комунізму. За його словами, Адольф Гітлер зупинив процес більшовизації Європи і зробив їй «найбільшу послугу». Після війни Ільїн написав ще один твір, у якому аналізував, чому фашизм і нацизм провалилися, і які уроки з цього має винести росія.

«Фашизм виник як реакція на більшовизм, як концентрація державно-охоронних правих сил. Під час наступу лівого хаосу і лівого тоталітаризму це було явищем здоровим, необхідним і неминучим. Така концентрація буде здійснюватися і надалі, навіть у найдемократичніших державах: в годину національної небезпеки здорові сили народу будуть завжди концентруватися в напрямку охоронно-диктаторському. Так було в Стародавньому Римі, так бувало в новій Європі, так буде і надалі ... [Франсіско] Франко і [Антоніу] Салазар зрозуміли це і намагаються уникнути зазначених помилок. Вони не називають свій режим «фашистським». Будемо сподіватися, що і російські патріоти осмислять помилки фашизму і [нацизму] до кінця і не повторять їх», — писав філософ.

За радянських часів про Ільїна ніхто не знав, але після розпаду СРСР у незалежній росії почали відновлювати його «спадщину». Твори філософа потрапили до шкільних та університетських програм, запитання про Ільїна часто трапляються у Єдиних державних іспитах (аналог українського ЗНО). У Єкатеринбурзі відкрили інститут імені Ільїна і там же поставили йому пам’ятник. У Москві на будівлі Московського державного інституту повісили меморіальну дошку, а у Санкт-Петербурзі створили Православний юридичний фонд імені Ільїна.

Ільїна путін цитував щонайменше тричі під час послання до Федеральних зборів — у 2005, 2006 та 2014 роках. Російський журналіст Михайло Зигарь у своїй книзі «Вся кремлівська рать» написав: «Основним джерелом його [путіна] роздумів були праці філософа Івана Ільїна. Виходячи з його робіт, путін формулював основні цінності російської людини так: Бог, сімʼя і власність. «При всіх зовнішніх коливаннях росіяни повинні цей консервативний порядок захищати більше, ніж інші народи. Для нас він важливіший, ми ж не просто так православні, — повторює за путіним один з його радників, — адже якби не православ’я, наша ідентичність була б іншою. А прийнявши православ’я, ми, так чи інакше, протиставили себе західному світу». Інший наближений каже, що в якийсь момент для путіна найголовнішою скрєпою, яка «склеює» російський народ від Калінінграда до Камчатки, став він сам. Президент повірив у те, що без нього все розвалиться».

У 2005 році прах Ільїна перепоховали у росії — на території Донського монастиря у Москві. Разом з ним там перепоховали інших відомих представників Білого руху: генералів Володимира Каппеля та Антона Денікіна. Кілька років їхні могили стояли недоглянутими, але потім цим питанням зайнявся сам путін. Як розповідав митрополит РПЦ Тихон, якого називають особистим духівником російського президента, коли на той час прем’єр-міністр росії побачив фотографії могил, він був незадоволений і розпорядився збудувати там меморіал. путін особисто брав участь у затвердженні ескізу, а сам пам’ятник нібито звели «його власним коштом». У 2009 році за участі путіна там відкрили Меморіал білим воїнам.

Під час відкриття путін у розмові з журналістами вперше процитував і генерала Денікіна, а точніше — озвучив його погляди на Україну, фактично назвавши її Малоросією.

Антон Денікін — один із найвідоміших учасників Громадянської війни у росії та представників Білого руху. Він народився у 1872 році у Варшавській губернії і своє життя присвятив російській армії. Брав участь у російсько-японській війні та Першій світовій. Денікін виступав проти більшовиків, а тому очолював військові загони «білих». Фактично він був керівником Білого руху на півдні російської імперії — головного його плацдарму. «Білі» під час Громадянської війни переважно контролювали Кубань, Крим та Лівобережну Україну. Улітку 1919 року він навіть узяв Київ, але протримався там лише пів року.

«Білі» програли, і Денікін був змушений емігрувати від радянської влади. Спочатку він виїхав до Константинополя, потім, проїхавшись низкою країн Європи, зупинився у Франції. Саме там він зустрів Другу світову війну. На відміну від Ільїна Денікін не підтримав Третій Рейх і виступив за СРСР. Німці після окупації Франції навіть приїжджали до нього з пропозицією очолити російські військові підрозділи в армії Третього Рейху, але той відмовився. Після війни у Європі посилився радянський вплив, і Денікін був занепокоєний, що його можуть депортувати до СРСР. Тому він виїхав у США, де в 1955 році помер і був похований, доки його прах не перевезли вже до сучасної росії.

Денікін був палким прихильником імперської росії і заперечував будь-яку можливість її розділення. Незалежної України для нього не існувало. Після захоплення Києва він підписав так зване «Звернення до населення Малоросії», у якому фактично виклав своє ставлення до української нації.

«Бажаючи знесилити російську державу, перш ніж оголосити їй війну, німці задовго до 1914 року прагнули зруйнувати викувану у важкій боротьбі єдиноруськість племені. З цією метою ними підтримувався і роздувався на півдні росії рух, який поставив собі за мету відділення від росії її дев’яти губерній під ім’ям «Української Держави». Прагнення відторгнути від росії малоросійську гілку російського народу не залишено і донині. Колишні ставленики німців — [Симон] Петлюра і його соратники, які заклали початок розчленування росії, продовжують і тепер здійснювати свою злу справу створення самостійної «Української Держави» і боротьби проти відродження Єдиної росії», — писав він.

Але Денікін запевняв, що жодних репресій проти української мови, яку він називав «малоросійською», не буде. У зверненні він казав, що вона буде дозволена у школах, судах, під час спілкування у державних відомствах, а також буде дозволено друкувати українською. Проте українські історики зазначають, що політика Денікіна в Україні мала риси геноциду — була заборонена так звана галицька мова, були зняті всі українські вивіски та скинуті всі бюсти Шевченка. Його підлеглі влаштовували єврейські погроми та грабували селян.

«Ніколи ніяка росія — реакційна або демократична, республіканська чи авторитарна — не допустить відторгнення України. Безглузда, безпідставна і загострювана ззовні суперечка між руссю московською і Руссю Київською є наша внутрішня суперечка, яка нікого більше не стосується, і яка буде вирішена нами самими», — вважав Денікін.

Ще в 2009 році, під час відкриття Меморіалу білим воїнам путін зацитував журналістам саме останній вислів. Тоді його слова активно обговорювалися у західних медіа, путіна звинувачували у неповазі до України та її суверенітету. На такі заяви довелося навіть реагувати тодішньому українському президентові Віктору Ющенку: «Ми будуємо свою державу, з повагою ставлячись до незалежності і суверенітету інших країн. І такого ж ставлення вимагаємо від сусідів: час забути про амбіції метрополії та образи колонії, їхнє місце в історії».

Але путін і далі стояв на своєму. Через рік журналісти попросили пояснити, що саме він мав на увазі. І тоді путін лише підтвердив свої погляди на «невідлучність України від росії».

«Безумовно, коли ми були разом, ми являли собою набагато потужнішу силу. Саме тому розсудливі і патріотично налаштовані державні діячі країни ніколи не допускали навіть думки про розділ і про поділ таких її єдиних складових, як росія, білорусь, Україна. За радянських часів ми любили сварити лідерів Білого руху. Один з них, генерал Денікін, категорично був проти того, щоб навіть обговорювати можливість розділення єдиної російської держави зі своїми тодішніми союзниками — з західними країнами, навіть в умовах, коли йому конче потрібна була їхня допомога і підтримка в боротьбі з червоною армією. Категорично відкинув, геть, всякі пропозиції навіть обговорювати можливість розділення росії, і підкреслив, що це завжди було і залишиться внутрішньою справою російського народу, єдиного російського народу», — сказав він.