Хроніка оборони Маріуполя
-
Мер міста Вадим Бойченко повідомив, що захисники Маріуполя знищили колону з 22 танків, які йшли на місто з північного сходу. Надвечір російська армія зайшла до Мелітополя — міста за 200 кілометрів на захід від Маріуполя.
-
Російська армія зайшла до Бердянська — міста за 85 кілометрів на захід від Маріуполя, і здійснила авіаналіт на селище Сартана (північно-східне передмістя Маріуполя). Представники 1 і 2 корпусів «ЛДНР» заявили, що взяли Пищевик і Павлопіль — міста за 25 кілометрів на північний схід від Маріуполя.
-
Джерела в розвідці США повідомили, що російська армія висадила морський десант чисельністю у дві тисячі осіб за 50 кілометрів на захід від Маріуполя й атакувала місто.
-
Перший та другий корпуси «ЛДНР» за підтримки російської артилерії атакували позиції української армії зі сходу. За повідомленнями їхніх представників, вони взяли місто Гранітне.
-
Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що частини 8 гвардійської армії безуспішно атакували Маріуполь за підтримки 1 і 2 корпусів «ЛДНР». Численні джерела пишуть, що навколо міста тривають бої.
-
Російські війська 15 годин обстрілювали Маріуполь — про це повідомив заступник мера Сергій Орлов в інтервʼю ВВС. У місті почалася гуманітарна катастрофа. Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що російській армії не вдалося заблокувати Маріуполь.
-
Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що в наступ кинуто резерви 205 моторизованої бригади та 49 загальновійськової армії РФ. На півдні Росія намагається розвинути наступ одразу на трьох напрямках — на Миколаїв, Запоріжжя та Маріуполь, але не може налагодити забезпечення.
-
Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що Маріуполь атакують частини 49 загальновійськової армії, 7 десантно-штурмової дивізії та 22 армійського корпусу. Полк «Азов» провів контрнаступ.
Святослав: «У мене в місті мама, батько і бабуся, яку вони у перший день війни забрали з-під Волновахи. Їхній будинок розташований в центрі міста, тому руйнувань поруч із ними не було, але весь час чути постріли. Ще 2 березня питну воду розвозили [водовозами], продукти в магазинах були, тільки хліб видавали по одному буханцю на людину».
Віра: «Мої бабуся і вітчим живуть у селищі Моряків [мікрорайон на південно-західній околиці міста]. Уже 1 березня вони не мали світла й опалення, усі магазини в їхньому районі закрилися. Батько пішов у центр міста, щоб бодай щось купити, але я навіть не знаю, чи зміг він повернутися додому».
Олена: «У Маріуполі моя сімʼя — мама, рідна сестра із чоловіком і трирічною дитиною. Живуть вони в Лівобережному районі, тому їх постійно обстрілюють [зі сходу]. Вони запаслися водою та їжею заздалегідь. Другого березня вони майже цілий день сиділи в підвалі, виходили лише поїсти».
Юхим: «Останнього разу я говорив із батьком і мамою 4 березня. Вони живуть у Приморському районі. Гостра проблема з питною водою та водою для каналізації. Жителі їхнього будинку збирали дощову воду. Батько бачив, як сусіди вичерпували воду з калюжі».
Юрій: «Моя мама живе в мікрорайоні Східний. На другий день війни [25 лютого] померла бабуся — від старості, вона була вже в тяжкому стані. Мама не могла її покинути, не хотіла їхати, поки її не поховає, але не виходило через обстріл. [Я не знаю, що з нею, тому що] звʼязку немає вже три дні».
Світлана: «У моєї родини квартира в центрі та будинок в Іллічівському районі — там залишилися батьки, тітка та дядько, дві племінниці. Немає води, світла й опалення. На подвірʼя нашого будинку в центрі прилетіла ракета. Хвостова частина впала на гаражі та спалахнула — чоловіки її гасили, мій батько був серед них. Моя мама працює в пологовому будинку на лівому березі [річки Кальміус] — він давно без комунікацій і під постійним обстрілом. Коли вона приїхала на роботу, в її районі було багато людей з околиць — і всі вони були голодні. Люди зламують магазини, іноді під наглядом поліції, і забирають звідти, що можуть».
Станіслава: «Ніде немає світла, води, тепла та газу. Люди готують їжу [на вогнищах] у дворах. Учора [7 березня] був тихий день. Сьогодні знову почали стріляти».
«Бабель»
Родичі та друзі тих, хто залишився в Маріуполі, по крихтах збирають інформацію в «пабліках» — каналах у телеграмі. Вони переглядають назви вулиць і номери будинків, сподіваючись побачити знайому адресу та дізнатися, що будинок ще цілий. Деякі з людей, які залишилися в місті, мають заряджені павербанки — але немає сигналу мобільного звʼязку. Одній з героїнь цього тексту сьогодні вранці, 8 березня, на 30 секунд додзвонилася мама. Вона розповіла, що в місті, як і раніше, немає води та світла. У черзі за їжею, яку розвозять волонтери, вона стоїть по пʼять годин.
«Бабель» потребує підтримки читачів більше, ніж будь-коли. Якщо вам важливо те, що ми робимо, будь ласка, скиньте нам донат!