На техніці сепаратистів часто стерті порядкові номери, відкручені таблички з інформацію про виробника. Мета цього ― приховати, звідки умовна «армія ДНР» отримала гранатомет чи БТР. Однак частина маркування все ж залишається ― не та, яка дозволить відстежити маршрут постачання зброї, а яка допоможе вже на місці не переплутати з іншим озброєнням такої ж моделі та вести облік. Експерти CAR припускають, що це свідчить про організований процес: хтось ухвалив рішення частину позначок стерти, частину ― залишити. Потім це рішення донесли підрядникам. Майже завжди заводські номери стирали з техніки, яку виготовили підприємства з Російської Федерації.
Один із прикладів стертого номера.
Conflict Armanent Research
На більшості оглянутих фахівцями CAR автомобілів чи, приміром, гранатометів «рідні» деталі ― не переставлені з інших пристроїв чи комплектів запчастин. Це ознака того, що інвентар використовувався недовго. Зброя могла бути не новою, десятки років пролежати на складі, однак «у полі» використовувалась мало, бо інакше чимало її деталей потребували б заміни.
Більшість оглянутої зброї не зустрічалась в інших регіонах, де тривають війни. Наприклад, 89,47 відсотка виявлених набоїв до автоматів і кулеметів ― калібру 5,45 × 39 міліметрів. У конфліктах в Африці частка таких набоїв ― 0,16 відсотка, в Азії ― 0,22. Якби у бойовиків «ДНР» чи «ЛНР» були довгі ланцюжки постачання зброї, показники були б іншими. У реальності ж усе було неподалік: виробники та постачальники зброї для сепаратистів перебувають недалеко.
Експерти CAR оглядали як зброю, виготовлену в Росії або до 1991 року в Радянському Союзі, так і зброю чи комплектуючі з інших країн. Пізніше вони надсилали запити виробникам із проханням пояснити, як той чи інший їхній виріб потрапив до рук бойовиків невизнаної держави. Західні компанії ― з Польщі, США, Британії, Іспанії ― завжди відповідали. Російські компанії на жоден запит не відповіли.
З установки «Град» знято позначку з деталями про її походження.
Conflict Armanent Research
У вересні 2018 року експерти CAR оглянули частини кількох переносних зенітно-ракетних комплексів GROM: дві пускові установки й одну ракету. Їхній виробник ― польське підприємство Mesko SA. Ані Україна, ані Росія ці ПЗРК не купувала ― однак близько сотні таких установок у 2007 році закупила армія Грузії. Далі, як припускає польський виробник, якусь кількість GROM могли захопити російські війська ― і, зрештою, у 2014-му ці ПЗРК зʼявилися на Донбасі.
У Mesko SA підтвердили, що виявлені на території України комплекси ― із тих, які Грузія закупила у 2007 році. Грузинський уряд відповів, що ніколи не дозволяв експорт установок. Росія змовчала.
Команда CAR звернула увагу на медичні шприци, які використовувались для надання бойовикам першої допомоги. Частину з них виготовили німецькі компанії Vogt Medical Vertrieb і SF Medical Products. У відповідь на запити ці фірми пояснили, що продали шприци двом російським клінікам. Експерти знайшли ці клініки. Виявилось, що це невеликі заклади, засновані у 2014 році. І лише у 2016-му вони закупили приблизно два мільйони шприців. У CAR припускають, що лікарні придбали так багато шприців не для власних потреб, а виступили прикриттям для іншої операції.
Майже вся оглянута експертами техніка виготовлена до 2014 року. Утім, у CAR припускають, що в деяких випадках виробник навмисно вказав неправильну дату виробництва ― нібито пристрій зроблено до введення проти РФ санкцій, які забороняють співпрацювати з нею у військовій галузі.
У вересні 2019-го у Кривому Розі експерти CAR оглянули танк T-64BV російського виробництва. Його розпізнавальні знаки на кшталт серійного номера були стерті. Однак залишився напис про негабаритний вантаж. Такі самі позначки ставить на негабаритні обʼєкти російський державний залізничний перевізник «РЖД». Якщо напис нанесли його працівники ― значить, танк перевозили залізницею по території Росії.
Танк сепаратистів із написом про негабарит.
Conflict Armanent Research
Напис на танку зблизька.
Conflict Armanent Research
Українська сторона надала фахівцям CAR для огляду кілька збитих над українською територією ворожих дронів. Майже всі вони були російського виробництва, на кількох навіть були позначки Уральського заводу цивільної авіації, який розташований в Єкатеринбурзі. Однак у всіх цих апаратах було чимало іноземних деталей ― із Британії, США, Іспанії чи Південної Кореї.
Автори звіту написали в ці компанії із запитанням, на яких умовах вони продали російському виробнику військової техніки ці компоненти. Виявилось, що кілька компаній зробили це через посередника, не знаючи про подальшу долю своїх пристроїв: усі їх можна використовувати й у цивільному виробництві. Деякі постачальники розуміли, що співпрацюють із військовими, однак формально під санкції їхні контрагенти не потрапляли. Кілька компаній, зокрема іспанська UAV Navigation, співпрацюють із росіянами досі.
Заради важливої інформації ми вивчимо звіти будь-якого обсягу. Ваші донати підтримають нас у цьому.