Справа Елізи Лем
Документальний серіал від Netflix «Місце злочину: зникнення в готелі «Сесіл» розповідає історію канадської студентки Елізи Лем. На початку 2013 року дівчина вирушила у подорож містами США і зупинилася на кілька днів у лос-анджелеському готелі «Сесіл». Але за день до виселення Лем безслідно зникла. Під час тритижневих пошуків дівчини відвідувачі готелю скаржилися на слабкий тиск у крані, темний колір і дивний смак води. Робітники вирушили на дах, де стояли накопичувальні резервуари. В одному з баків і знайшли оголений труп Елізи, її речі лежали поруч із резервуаром.
На Reddit і детективному форумі Websleuths думали, що важка кришка величезного бака, в якому знайшли Лем, була закрита. Студентка не могла засунути її зсередини, а отже, її вбили. Наступним кроком стало припущення, що вбивця — один з жителів готелю, який після вбивства просто повернувся у свій номер. Крім того, в інтернеті зʼявився відеозапис із камери ліфта готелю, де Еліза поводиться дивно, ніби спілкується і грає з кимось, хто стоїть поза зоною огляду камери.
Основним підозрюваним став мексиканець Пабло Вергара, також відомий як музикант Morbid у складі гурту Slitwrist. Вебдетективи дізналися, що Вергара неодноразово зупинявся у готелі «Сесіл». Він писав жорсткі тексти зі згадками вбивств і розчленування, що не дивно для такого жанру, як блек-метал. У пісні “China”, яка вийшла вже після смерті Лем, згадуються останки жертви, кинуті у воді. Назва, на думку онлайн-детективів, нібито відсилає до того факту, що батьки студентки переїхали до Канади з Гонконгу.
Склавши всі ці здогади воєдино, інтернет-детективи оголосили Вергару потенційним убивцею. Користувачі розкрили його адресу, погрожували і ображали в особистих повідомленнях, скаржилися на акаунти його групи і заявляли на нього до поліції. Версія про музиканта-вбивцю потрапила на тайванське телебачення, а до самого Вергари приходили мексиканські спецслужби.
Виявилося, що Еліза Лем вчинила самогубство. Працівник готелю, який знайшов труп, розповів на суді, що кришка резервуара була відкритою. До того ж, Лем страждала від біполярного розладу і приймала антидепресанти. Дуже низький рівень ліків у її організмі та кількість таблеток, що залишилися в пляшці з рецептом, дали слідчим підстави вважати, що Лем незадовго до смерті припинила приймати їх зовсім. Це могло призвести до психотичного епізоду. Це пояснювало і дивну поведінку Елізи на записах камери.
«Після всього, що сталося, ніхто з них не вибачився переді мною. Це неправильно, людям не повинно сходити таке з рук. Ми повинні бути більш відповідальні», — сказав Вергара.
Після цькування у Пабло почалася депресія. Він спробував накласти на себе руки, лікувався у психіатричній клініці. І перестав писати музику.
Справа Вбивці із Золотого штату
У 2020 році на HBO вийшов серіал «Я зникну у темряві» — про маніяка Джозефа Деанджело.
Від 1973 по 1986 рік Деанджело скоював злочини у різних частинах Каліфорнії, тому отримав кілька прізвиськ — «Грабіжник із Візалії», «Ґвалтівник зі сходу», «Справжній нічний мисливець». Поліцейські спочатку навіть не думали, що це один і той самий чоловік, який поступово розвивав свій кримінальний почерк, від невеликих крадіжок і пограбувань до зґвалтувань і вбивств. Він вдирався в чужі будинки вночі, вбивав чоловіків, ґвалтував і вбивав жінок, випивав хазяйське пиво, їв їхні сендвічі і забирав як трофей подружні обручки. Більш як 50 випадків зґвалтування, 13 вбивств.
Джозефа Деанджело впіймали тільки у 2018 році завдяки аналізу ДНК. Зараз він — 75-річний старий, і залишок життя проведе у вʼязниці.
Його шукали не тільки поліція і ФБР, але і прості громадяни. Серед них — журналістка Мішель Макнамара, яка присвятила роки свого життя справі Деанджело. Вона придумала йому нове прізвисько, яке обʼєднувало всю історію його злочинів — «Вбивця із Золотого штату».
Макнамара виявляла інтерес до криміналістики ще підлітком — її захоплювали детективні романи Агати Крісті. З реальним злочином вона зіткнулася в 14 років, коли хтось зґвалтував і вбив її сусідку. Справа так і залишилася нерозкритою, що спонукало Мішель зайнятися безкарними злочинцями. Пізніше вона вела популярний блог True Crime Diary, а також написала серію статей про «Убивцю з Золотого штату» для Los Angeles Magazine. Робота Мішель допомагала розкривати реальні справи: одного разу, спираючись на її статтю, поліцейські знайшли двох зниклих хлопчиків.
На одному з форумів, де обговорювали нерозкриті справи, Мішель познайомилася з групою детективів-любителів. Деякі з них допомогли їй у роботі над справою Деанджело. Пол Хейнс, дослідник під ніком The Kid, і волонтерка Мелані Барбо відвідали понад десять місць злочинів Деанджело в Сакраменто. Сама ж Мішель здобула чотири тисячі поліцейських звітів про всі випадки зґвалтувань, звʼязалася з детективами, які вели цю справу, і жертвами, які вижили. Робота онлайн-детективів допомогла структурувати всі епізоди і привʼязати їх до одного злочинця.
Через роки роботи, депресії і прийому антидепресантів Мішель знала про злочинця все до найдрібніших деталей, включаючи його ймовірне поліцейське минуле, групу крові та розмір пеніса. Але не знала, як його звуть. Вона шукала зачіпки всюди — наприклад, знайшла рідкісні запонки однієї з жертв на онлайн-аукціоні eBay. Всі історії, знахідки та етапи розслідування вона ретельно документувала для своєї майбутньої книги «Я зникну у темряві». Але детектив так і не встигла її закінчити і дізнатися головне — хто ж убивця. За два роки і три дні до арешту Деанджело, 21 квітня 2016 року, Мішель померла уві сні через випадкове передозування ліками на тлі хвороби серця.
Закінчив книгу Мішель її чоловік — актор і комік Петтон Освальд. Разом із командою детективів-любителів він зібрав усі напрацювання письменниці воєдино і доповнив їх висновком. Передмову для книги написала авторка «Загубленої» Ґіліян Флінн. У серіалі багато прямих цитат із цієї роботи, текст читає акторка Емі Раян, відома роллю дружини головного героя фільму «Міст шпигунів».
Справа котиків
Серіал Netflix «Руки геть від котиків! Полювання на інтернет-убивцю» розповідає про шкуродера. Історія така: невідомий опублікував у YouTube жорстоке відео, на якому він поміщає тварин у вакуумний пакет, відкачує з нього повітря за допомогою пилососа і душить. Пара простих користувачів Facebook — Діана Томпсон і Джон Грін — вирішили розслідувати вбивство двох кошенят: вони створили групу, і до пошуку шкуродера підключилися сотні інших користувачів.
Мучитель кошенят публікував нові ролики. На одному з них онлайн-детективи помітили жовтий пилосос. На форумі, присвяченому пилососам, впізнали техніку — її продавали тільки у Північній Америці.
В якийсь момент інтернет-розслідування забуксувало. Але в групу вебдетективів надійшло анонімне повідомлення: «Того, хто вам потрібен, звуть Лука Маньотта». Томпсон і Грін почали придивлятися до молодика і виявили, що той брав участь у модельному реаліті-шоу в Канаді. Діана змогла відстежити локацію одного зі знімків: торговий центр у Торонто. Команда звернулася в канадську поліцію. Копи відвідали квартиру, яку орендував Маньотта. Але там сказали, що Лука переїхав, можливо, навіть до Росії.
Двадцять пʼятого травня 2012 року, майже за два роки після публікації першого ролика з кошенятами, Маньотта убив студента з Китаю Лін Цзюня, зняв весь процес на відео і виклав в інтернет. Діана за унікальним дизайном світлофорів, які потрапили в кадр, вирахувала, що це сталося в канадському Монреалі. Поліція затримала Маньотту, він зізнався у вбивстві.
У фіналі серіалу Діана Томпсон задається питанням, чи не стали вони співучасниками злочинів Луки. З одного боку, інтернет-детективи вийшли на Маньотту навіть раніше за поліцію, ще до того, як він убив людину. Але з іншого, вони дали вбивці саме те, чого він і хотів — славу. Маньотта стежив за ходом подій: він прагнув уваги і отримав її завдяки роликам із вбивством тварин, які тисячі людей розбирали покадрово. Саме увага онлайн-детективів до його персони могла підштовхнути Маньотту до вбивства людини.
Справа Шекспіра і Ді Ді Мур
Учасники детективного форуму Websleuths.com — головні герої телесеріалу «Сезон убивств» 2016 року від американського телеканалу A&E. Документалісти Джошуа Зіман і Рейчел Міллс разом із форумчанами займаються нерозкритими справами, на кшталт «лонг-айлендського різника», якого дотепер не знайдено.
Інтернет-детективи Websleuths стали відомими після справи про вбивство Авраама Шекспіра — темношкірого робітника з Флориди, який у 2006 році виграв у лотерею 30 мільйонів доларів, а через три роки безслідно зник. Невдовзі після зникнення учасники аматорського детективного форуму Websleuth почали обговорювати цей випадок. Виявилося, що Авраам зник у квітні 2009 року, але з його телефону ще майже пів року хтось продовжував відправляти повідомлення. Користувачі почали підозрювати фінансову радницю Шекспіра — Доріс «Ді Ді» Мур, у якої був доступ до його дому, телефону і банківської інформації. Один із детективів-аматорів придбав банківські реквізити самої Мур і виклав на форум. Дивні операції із великими сумами зацікавили офіційне слідство.
Але не тільки правоохоронці стежили за обговореннями на форумі, а й головна підозрювана — Мур. Вона зареєструвалася на сайті і почала пропонувати вигідні їй версії, щоб збити всіх зі сліду. Мур думала, що її дії анонімні, не підозрюючи про відстеження IP-адреси. Адміністрація сайту передала всю цю інформацію поліції, це посилило підозри щодо Мур.
На допитах вона говорила, що допомогла Шекспіру виїхати з міста, бо він втомився від людей. Причому називала різні напрямки — Техас, Пуерто-Рико і навіть Ямайку. Коли тіло Шекспіра в січні 2010 року знайшли забетонованим на задньому дворі бойфренда Мур, вона звинувачувала у його вбивстві деяких наркодилерів, свого сина-підлітка, а потім повідомила, що вбила Авраама в момент самооборони. Уже під слідством вона почала пропонувати 50 тисяч доларів різним людям, щоб вони взяли провину на себе. У 2012 році Доріс Мур засудили до довічного увʼязнення.
Шукати та публікувати інформацію — це не тільки хобі вебдетективів, але й робота журналістів. Підтримайте «Бабель» донатом.