З 1910 року Корейський півострів був частиною Японської імперії. У 1945 році США скинули дві ядерні бомби на Хіросіму та Нагасакі, Японія капітулювала, Друга світова війна завершилася. Корейський півострів розділили на дві частини: американські війська зайняли південну частину, а радянські — північну. У 1945 році південна частина оголосила про створення Республіки Корея. У 1948 році у північній частині зʼявилася комуністична Корейська Народно-Демократична республіка. Лідером новоствореної КНДР став Кім Ір Сен, який правив державою пʼятдесят років — до 1994-го.
«Ядерний гриб» над Нагасакі, 9 серпня 1945 року США скинули на місто атомну бомбу «Товстун».
Getty Images
Сподіваючись об’єднати Корею, Кім Ір Сен розбудовував армію. А вже у 1950 році розпочав Корейську війну, намагаючись об’єднати півострів під своєю владою. Війна тривала три роки, в ній брали участь також СРСР та США. План Кім Ір Сена провалився — КНДР захопила місто Кесон, але втратила 3 900 квадратних кілометрів своєї території. Після поразки у війні, протягом якої США «активно розмірковували» над можливістю застосувати ядерну зброю проти Пхеньяну, керівництво КНДР зацікавилося ядерними дослідженнями.
Формувати ядерну програму КНДР допомагав Радянський Союз. У 1956 році КНДР підписала з СРСР угоду, унаслідок якої північнокорейські фізики та інженери змогли навчатися в Об’єднаному інституті ядерних досліджень у Дубні.
У серпні 1959 року Кремль погодився допомогти Північній Кореї побудувати поблизу міста Йонбен перший центр ядерних досліджень. Проєкт отримав кодову назву «Меблева фабрика». Через кілька років у дослідницькому центрі встановили радянський реактор — «ИРТ-2000». Це був типовий дослідницький реактор, який використовували в СРСР та інших соціалістичних країнах. Він працював на урані, однак в оригінальній модифікації використовувався для фізичних, хімічних та біологічних досліджень і абсолютно не підходив для виробництва ядерних бомб.
КНДР цього було недостатньо. До 1960-х років США розмістила на території Південної Кореї близько 600 ядерних боєголовок. Режим Кім Ір Сена хотів мати власну ядерну зброю.
СРСР був готовий до мирної співпраці у ядерній галузі, однак ділитися таємницями розробки бомб не поспішав. Радянські вчені запевняли північнокорейських, що у КНДР дуже незначні поклади урану, а його видобуток та обробка будуть дорого коштувати. З розсекречених документів відомо, що 27 вересня 1963 року посол СРСР у Пхеньяні Василь Московський зустрівся з двома радянськими вченими, які працювали у КНДР. Вони розповіли, що корейська сторона наполегливо намагається отримати інформацію про якість урану, який видобувають у Радянському Союзі, однак радянські дослідники у КНДР «добре знають, як відповідати на такі питання».
Це, однак, не змусило корейців відмовитися від планів. У 1964 році Китай випробував першу ядерну бомбу. Невдовзі після цього до Пекіну вирушила північнокорейська делегація. Але й там до мілітаристських амбіцій Кім Ір Сена ставилися насторожено. Китайці своїх ядерних секретів теж не розкрили.
Кім Чен Ин перевіряє ядерну зброю, КНДР, березень 2016 року.
Getty Images
Північній Кореї довелося розвивати ядерну програму самостійно. Успіхи були поступовими. До 1980-х років фахівці Північної Кореї навчилися видобувати металевий уран та експериментувати з методами детонування ядерних боєголовок. Паралельно з цим країна вдосконалювала науково-дослідний комплекс у Йонбені. Північнокорейські дослідники модифікували радянський реактор, пристосувавши його для виробництва плутонію. А ще — збільшили потужність «ИРТ-2000», що дозволило отримувати більше радіоактивного матеріалу.
Невдовзі після цього у Йонбені встановили ще один ректор, але вже типу «Магнокс». Його можна було застосовувати для двох цілей — генерування електроенергії та отримання збройового плутонію, з якого виготовляють ядерні бомби. Реактори почали з’являтися й в інших регіонах Північної Кореї, зокрема, у Тхончоні.
Проте справжні зрушення у програмі відбулися лише на початку 2000-х. Дослідники припускають, що це трапилося завдяки Пакистану, який передав Пхеньяну детальні інструкції зі збагачення урану в обмін на технології створення балістичних ракет.
У 2005 році Північна Корея офіційно заявила про те, що має ядерну зброю. А наступного року випробувала свою першу розробку на полігоні в Пунгері. КНДР наполягала, що створила ядерну зброю в суто «оборонних цілях». Звичайно, в це ніхто не повірив. Відразу після тесту Рада Безпеки ООН встановила ембарго на поставки до КНДР матеріалів, які можна використати для розробки ядерної зброї, балістичних ракет та інших видів зброї масового знищення.
Усе це ніяк не вплинуло на плани КНДР, вона продовжила розробляти та випробовувати ядерну зброю. А після приходу до влади Кім Чен Ина внесла у конституцію поправки, які дозволили застосовувати ядерну зброю у відповідь на зовнішню агресію. У 2013 році КНДР провела чергові випробування ядерної зброї. У 2016-му — ще два. У липні 2017 року Північна Корея повідомила, що випробувала термоядерну бомбу.
Паралельно з цим КНДР тестувала балістичні ракети. Від 1980-х років Північна Корея розробила цілу низку розробок ракет різної дальності. І якщо перші моделі, наприклад, балістичні ракети Hwasong-5 та Hwasong-6, мають дальність у кілька сотень кілометрів, то новіші розробки значно потужніші. Міжконтинентальні ракети цілком спроможні долетіти з Північної Кореї до Вашингтону.
«Бабель»
Починаючи з 1990-х років світ кілька разів намагався змусити Північну Корею відмовитися від ядерної програми. Для цього використовували різні формати. Зокрема, двосторонній, за участі Південної Кореї та КНДР. А ще — шестисторонній, коли у переговорах брали участь також Китай, Росія, США та Японія. Усі спроби провалилися. Північна Корея брала на себе зобовʼязання, а згодом — відмовлялася від них, звинувачуючи інші сторони у порушенні домовленостей.
У 2018 році президент США Дональд Трамп організував у Сінгапурі саміт «США — КНДР», де зустрівся з Кім Чен Ином. Вони підписали двосторонню угоду. Відповідно до неї, Пхеньян зобов’язався забезпечити ядерне роззброєння в обмін на гарантії безпеки та зняття санкцій.
На перший погляд, угода працювала. Через шість місяців після зустрічі, у грудні 2018 року, КНДР призупинила атомний реактор у Йонбені, який використовували для виробництва плутонію. А ще — оголосила про припинення усіх випробувань ядерної зброї та балістичних ракет.
Однак після другого саміту у Ханої, який відбувся у лютому 2019 року, переговори зайшли у глухий кут — Трамп та Кім Чен Ин нічого не підписали. Третій і останній саміт відбувся через пів року. Очільники США та КНДР зустрілися у демілітаризованій зоні між Південною та Північною Кореями. Під час зустрічі Трамп перетнув кордон і став першим американським президентом, який ступив на землю КНДР.
Попри все це Північна Корея продовжила тестували ядерну зброю та балістичні ракети. А у січні 2020 року повністю відмовилася від узятих на себе зобов’язань, пояснивши це тим, що США не дотримується угоди і не знімає санкції.
За підрахунками дослідників, за чотири роки президентства Трампа КНДР збільшила свій ядерний арсенал майже вдвічі. Зараз у розпорядженні Кім Чен Ина від 45 до 60 ядерних бомб. Це істотно менше, ніж у інших ядерних держав. У США близько 5 тисяч ядерних боєголовок, у Росії — близько 6 тисяч.
45-й президент США Дональд Трамп під час третьої зустрічі з лідером КНДР Кім Чен Ином, демілітаризована зона між Південною та Північною Кореями, 30 червня 2019 року.
Getty Images
На початку липня Північна Корея перезапустила атомний реактор у Йонбені. На супутникових знімках фахівці МАГАТЕ помітили відразу кілька ознак роботи реактора, наприклад, скидання води, яка його охолоджує. У МАГАТЕ заявили, що події у Йонбені «глибоко тривожні» і порушують резолюції Ради Безпеки ООН.
Реактор не дуже потужний, проте плутонію, який можна отримати на ньому за рік, достатньо щонайменше для кількох ядерних бомб. Те, що він відновив роботу саме зараз — далеко не збіг обставин. На думку дослідника американського аналітичного центру Foundation for Defense of Democracies Девіда Максвелла, таким чином Кім хоче підштовхнути США до діалогу, адже на тлі кризи в Афганістані адміністрації 46-го президента потрібна велика політична перемога.
Погоджується з ним і Гаррі Самор, директор Центру досліджень Близького Сходу при Брандейському університеті в Массачусетсі. Він зазначає, що запустивши реактор, Пхеньян хоче отримати перевагу у майбутніх перемовинах зі США. А якщо Кім Чен Ин та Джо Байден не домовляться, «Північна Корея завжди може використати трохи більше плутонію для своєї ядерної програми».
А нам не завадить трохи більше донатів. Підтримати редакцію можна тут.