Зараз SpaceX запускає астронавтів на МКС. Але 20 років тому у компанію ніхто не вірив, працівники зустрічалися у готелі та влаштовували «голодні бунти» — розповідаємо найцікавіше з нової книжки про Маска та SpaceX

Автор:
Яна Собецька
Редактор:
Дмитро Раєвський
Дата:
Зараз SpaceX запускає астронавтів на МКС. Але 20 років тому у компанію ніхто не вірив, працівники зустрічалися у готелі та влаштовували «голодні бунти» — розповідаємо найцікавіше з нової книжки про Маска та SpaceX

Ілон Маск у офісі SpaceX у Ель-Сегундо, Каліфорнія, березень 2003 року.

Другого березня вийшла книжка Liftoff: Elon Musk and the Desperate Early Days That Launched SpaceX. У ній американський журналіст Ерік Бергер розповідає про заснування SpaceX, перші чотири запуски ракети Falcon та про те, як компанія, в яку ніхто не вірив, стала найбільшою приватною космічною компанією у світі. В основі книжки — інтерв’ю з Ілоном Маском та найпершими працівниками SpaceX. «Бабель» прочитав книжку Бергера і розповідає найцікавіше: про те, як Ілон Маск заснував SpaceX через високі ціни на російські ракети і що про це думали в індустрії, як SpaceX одного разу залишила інженерів на острові без їжі та чому третій запуск Falcon ледве не став для компанії останнім.

Історія SpaceX розпочалася наприкінці 2000 року. Ілон Маск разом зі своїм другом, підприємцем Адео Рессі їхав Лонг-Айлендською магістраллю. Незадовго до цього Рада директорів PayPal усунула Маска з посади виконавчого директора компанії.

Рессі запитав Ілона, чим би він хотів зайнятися тепер. Маск, якому на той момент не було й тридцяти, відповів Адео, що завжди цікавився космосом, але не впевнений, що зможе чогось досягти у цій сфері. З часів розквіту програми Apollo минуло тридцять років. Маск був переконаний, що NASA вже давно на шляху до Марсу.

Зайшовши на сайт космічного агентства, Ілон, однак, не знайшов жодної інформації про плани відправити людей на Марс. Він почав відвідувати космічні конференції та зрозумів, що у NASA справді немає такої мети.

Наприкінці 2001 року Ілон Маск заснував ініціативу Mars Oasis. Суть проєкту полягала у тому, щоб створити невелику капсулу з екосистемою і відправити її на Червону планету. «Ідея полягала у тому, щоб взяти трошки марсіанського ґрунту та помістити його у спеціальну «капсулу росту». Потім додати туди ґрунт з Землі, покласти насіння, встановити камеру та стежити за ростом рослини», — пригадує аерокосмічний інженер Кріс Томпсон.

Тоді він працював у Boeing, однак допомагав Маску розробляти концепцію марсіанського посадкового апарата. Маск сподівався, що проєкт збільшить фінансування NASA і космічне агентство зможе більше досліджувати Місяць і вирушити на Марс. Проте для того, щоб доставити екосистему у космос, потрібна була ракета.

Маск двічі їздив до Росії, намагаючись придбати стару балістичну ракету. Росіяни ставилися до Ілона як до дилетанта та вимагали невиправдано багато грошей. Після останнього візиту Маск задумався над тим, щоб збудувати ракету самому.

Ілон почав зустрічатися з ученими, що займалися ракетобудуванням. Він набрав команду радників та зустрівся з Reaction Research Society — групою ракетних ентузіастів з Південної Каліфорнії. Маск читав про ракети усе, що потрапляло під руку — від радянських технічних мануалів до культової книги про ракетне пальне Ignition! Джона Друрі Кларка.

Ілон зрозумів, що проблеми американської космічної індустрії не обмежувалися простим браком коштів. Навіть якщо місія Mars Oasis буде успішною, а бюджет NASA збільшиться вдвічі, це призведе лишень до більшої кількості символічних «місій з встановлення прапорів». Натомість Маск мріяв про реальну експансію у Сонячну систему та колонізацію інших світів.

Найперше, що для цього потрібно — зменшити вартість запуску. Якби NASA та приватні компанії витрачали менше коштів, щоб доправляти супутники та людей у космос, вони могли б проводити більше космічних досліджень.

Усвідомивши це, Маск організував зустріч, на яку покликав близько двадцяти відомих космічних інженерів. Багато з них прийшли на прохання Майкла Гріффіна, який пізніше став очільником NASA. Сам Маск на зустріч запізнився, що роздратувало присутніх. А коли Ілон сказав, що хоче створити свою космічну компанію, з нього почали кепкувати. Хтось з інженерів сказав: «Побережи свої гроші, дитино, і піди відпочинь на пляжі».

Але Маск не був налаштований на жарти. Кілька друзів вже намагалися відмовити його від ідеї — Рессі навіть зібрав відео з провальними запусками ракет і змусив Ілона його подивитися. Попри усе це Маск вирішив вкласти половину зі 180 мільйонів доларів, які отримав після відставки з PayPal, у ракетобудування.

Він запропонував п’ятьом присутнім стати засновниками компанії. Погодилися лише двоє — Кріс Томпсон та спеціаліст з ракетних двигунів Томас Мюллер. Через брак кандидатів на посаду головного інженера, ним став сам Маск. Шостого травня 2002 року він офіційно заснував Space Exploration Technologies, зараз відому як SpaceX.

Команда SpaceX у 2002 році.

У SpaceX не було офісу. Маск, Мюллер та Томпсон зустрічалися у готелях. Мюллер розповідав, як розробляє двигун для ракети-носія, яку Маск пізніше охрестив Falcon — на честь корабля із «Зоряних війн». Томпсон намагався зробити якомога легший алюмінієвий каркас для ракети та відповідав за механізм, за допомогою якого відʼєднувався перший ступінь.

Після того як до команди долучився спеціаліст з авіоніки Ганс Кенігсманн, Маск орендував для SpaceX велику будівлю в Ель-Сегундо площею 9 тисяч квадратних метрів. На початку у центральній частині офісу працювало менше десятка людей. Фабрика у задній частині будівлі була порожньою.

Маск працював у офісі разом з усіма. Він встановив лише кілька жорстких правил, яких мали дотримуватися працівники — жодних сильних запахів, яскравого світла та гучних звуків. Робота часто закінчувалася опівночі.

Команда була маленькою, усі були добре знайомі й допомагали один одному. «Кожен мав займатися своїми справами і ще додатковими. Якщо Мюллеру потрібна була допомога, я усе кидав і допомагав Тому», — каже Томпсон. Щопʼятниці команда влаштовувала вечірки та грала у Quake.

Головним завданням SpaceX було довести, що вона справді може запускати ракети — і робити це швидше та дешевше за інших. Для випробувань ракет обрали базу ВПС «Ванденберг» — вона розташовувалася усього за кілька годин їзди від штаб-квартири компанії.

Проте ВПС постійно відкладали дату початку запусків, і тоді ракети вирішили тестувати на острові Омелек, що входить до складу атола Кваджалейн. Армія США вже давно використовує цей острів для запуску невеликих ракет. Коли Маск уперше зателефонував полковнику, що керував операціями на Кваджалейні, і попросив допомогти SpaceX, той подумав, що Ілон з’їхав з глузду, та поклав слухавку.

Умови на Омелеку були складними. Інженери, які будували майданчик для запуску, добиралися на Омелек човнами й інколи не встигали на зворотній рейс — їм доводилося спати просто неба на острові, де водяться величезні кокосові краби. Їжу також доправляли човнами. Через проблеми з логістикою постачання було нерегулярним.

На острові не було вбиралень та проточної води. Щоб помити руки або прийняти душ, працівники SpaceX збирали у відра дощову воду. Тим часом керівництво компанії вимагало працювати якомога швидше. Після того як одного осіннього дня 2005 року воно оголосило інженерам догану за помилки у документації, а човен з їжею не прийшов, вони влаштували бунт.

«Ми працювали цілодобово. У певний момент усі втомилися від цього і вирішили, що нам потрібно показати, що ми також є частиною команди», — пригадує Джеремі Голлман, інженер, який керував командою на острові.

Голлман зателефонував керівнику запуску Тіму Баззі і пояснив, що команда не працюватиме, поки не отримає їжу та цигарки. Базза терміново відправив на острів військовий вертоліт з цигарками та курячими крильцями.

Ілон Маск позує біля ракети у офісі SpaceX.
Ілон Маск за своїм робочим столом в офісі SpaceX в Ель-Сегундо, Каліфорнія, 19 березня 2004 року.

Ілон Маск позує біля ракети у офісі SpaceX. Ілон Маск за своїм робочим столом в офісі SpaceX в Ель-Сегундо, Каліфорнія, 19 березня 2004 року.

Навесні SpaceX провела перший запуск Falcon 1. Після 30 секунд польоту ракета загорілася і впала в океан. Команда була розчарована. Щоб покращити настрій працівників, Ілон Маск забронював для них політ в умовах невагомості — аби вони відчути те, що відчувають астронавти.

Наступного року SpaceX провела другий запуск. Команда втратила контроль над Falcon 1 якраз перед тим, як ракета дісталася орбіти. 2008 року компанія вирішила провести третій запуск — останній, на який у неї були кошти. У SpaceX були переконані, що запуск буде успішним і ракета зрештою дістанеться орбіти.

Після від’єднання першого ступеня сталася помилка — він набрав висоту й зіткнувся з нижньою частиною другого.

«Я дивився на дані й раптом почув, як люди ахнули. Я підняв голову і побачив, що усе пішло не так. Щоб усвідомити це, знадобилося трохи часу. Це дуже розчарувало. Команда була у розпачі», — пригадує Зак Данн, який на той час працював старшим віцепрезидентом з виробництва та запуску SpaceX.

SpaceX втратила контроль над Falcon 1. Обидва ступені ракети упали донизу. Інженерам, які спостерігали за запуском з Омелеку, здавалося, що цей провал може стати кінцем для SpaceX. Ніхто не знав, скільки в Ілона лишилося грошей та чи буде четвертий запуск. Однак у вересні того ж року перша ракета SpaceX усе ж дісталася орбіти.

Як не варто садити перший ступінь ракети.