Ідея зʼявилася, коли одного разу я не змогла знайти місце, де похований мій батько. Мені здавалося, що я точно все памʼятаю і легко зорієнтуюся, але потрібне місце так і не знайшла. Коли ми провели глибинні опитування, виявилося, що таких, як я, дуже багато, а на державному рівні немає єдиної системи, де можна подивитися дані про місця поховання.
Спочатку ми хотіли оцифрувати кладовища і зробити онлайн-карту. Такі карти вже є за кордоном, наприклад, в Ізраїлі. Ми почали прораховувати вартість проєкту, але зрозуміли, що для нього потрібна масштабна підтримка держави, якої поки немає. Тому придумали стартап «Незабуду» — сервіс, який допомагає зберегти інформацію про близьких людей і місця, де вони поховані.
На платформі можна залишити інформацію про життя померлого, створити фотоархів у хмарному сховищі й додати на онлайн-карту геолокацію місця поховання. Користувач заходить на сайт, заповнює спеціальну анкету, підвантажує фото. Сторінку можна зробити повністю відкритою, щоб будь-хто зміг дізнатися інформацію про конкретну людину, а можна частково або повністю закрити. Це як соціальна мережа, тільки для тих, хто помер. На платформі родичі зможуть ділитися спогадами про покійного і не втратити місце поховання.
Якщо людина не знає, де поховано його близького, ми допоможемо їй відшукати це місце через архів. Цю функцію ми хочемо залишити безоплатною.
Анкету з усією інформацією про близьку людину можна «запечатати» в QR-код. Ми оформляємо такий код у табличку-наклейку для памʼятника — відвідувачі кладовища зможуть побачити цю інформацію.
До того ж сайт — це посередник для замовлення послуг із догляду за сімейними похованнями. Користувач заповнює спеціальну форму, залишає геолокацію, а наш підрядник прибирає могилу і скидає фотозвіт. Зараз такі послуги розподілені по різних платформах, і це незручно.
Наша глобальна мета — оцифрувати дані з кладовищ і створити загальнодоступні онлайн-карти з адресою поховання та імʼям померлого, щоб люди змогли знайти близьких. Але ми не можемо просто приїхати і сфотографувати імена та прізвища на памʼятниках. Щоб швидко зібрати великий обсяг даних, потрібні бюджетні гроші і допомога місцевої влади.
Коли ми вивчали цей ринок, то орієнтувалися на Ізраїль, де держава допомогла оцифрувати 100 відсотків усіх кладовищ. Цей процес ініціював MyНeritage — генеалогічний сайт, який допомагає створювати родові древа і шукати предків. Також ми вивчали ринок Росії і Білорусі, яка вперше на пострадянському просторі розпочала оцифрування кладовищ за підтримки держави.
Ми робимо акцент на історію своєї родини, а не на ритуальний сектор. Ще одне стратегічне завдання — співпрацювати з архівами і допомагати користувачам у складанні сімейного дерева. Але це вже ближче до кінця 2021 року, оскільки родові дерева технічно складно зробити.
У майбутньому хочемо підключити до нашої бази даних Український національний архів, щоб користувач міг знайти інформацію про своїх предків через наш сайт. Зараз із багатьох документів зняли гриф секретності, тож проблеми немає. Наша мета — відправляти запити в реєстри і оперативно отримувати дані.
Зараз проєктом займаються три людини — я, маркетолог Валентина Брошкова і розробник Вʼячеслав Ящук. Мені пощастило, тому що зараз я в декреті і можу повноцінно займатися сайтом. На старті проєкту я проводила дослідження, прописувала road map і customer journey, пізніше займалася візуальною частиною та інкубацією, розробляла архітектуру сайту разом із фахівцем.
Валентина займається сегментуванням ринку, вивчає споживчі запити, аналізує різні функції сайту. Вʼячеслав «верстає» сайт, займається його розробкою. Поки що команда працює за ідею.
Без юриста в нашій справі теж не обійтися. Коли ми звернулися у міськвиконком Маріуполя, щоб зібрати інформацію для оцифрування кладовищ, нам сказали, що вона конфіденційна. Щоб розібратися в бюрократичних нюансах до кінця, ми звернулися до юриста. Виявилося, що дещо справді не можна розголошувати (наприклад, причину і місце смерті). Але якщо дані розмістили родичі померлого в загальнодоступному місці, наприклад, на памʼятнику, то вони вже не конфіденційні. А нам, по суті, тільки ця інформація і потрібна.
Наш стартап посів перше місце в пітчингу на EAST COAST: IT Investment Forum і виграв 100 тисяч гривень. За ці гроші ми плануємо доопрацювати сайт і запустити таргетовану рекламу, щоб залучити користувачів після релізу в січні 2021 року. На старті на проєкт витратили 10 тисяч гривень. Цих грошей вистачило, щоб розробити брендинг і зробити дизайн сайту. Ми порахували, що на рік нам потрібно десь 1,2 мільйона гривень — щоб повноцінно запустити сайт, розмістити рекламу і залучити користувачів.
У сервісу три джерела монетизації — розміщення QR-коду, хмарні сімейні фотохостинги і партнерство з ритуальними агентствами. Наклейку з QR-кодом на памʼятник можна згенерувати і замовити прямо на сайті, користувачі зможуть обирати «свій» дизайн. Це буде коштувати десь 150 гривень.
Фотохостинг дасть можливість зібрати всі фотографії померлої людини в одному місці. Швидше за все це буде хмарне сховище Amazon за 12 доларів на рік.
Партнерська програма виглядає так: користувач замовляє у нас послугу з прибирання та догляду за похованням, підрядник її виконує, а сервіс бере свою комісію. Ми вивчали ціни на цьому ринку, вартість варіюється від 350 гривень до двох тисяч. Причому, якщо людина не знає точне розташування могили, то ціна піднімається на тисячу гривень, а якщо потрібно прибрати великі гілки, то ще на 500 грн. В результаті прибирання може коштувати 150 доларів. Це багато для середньостатистичного українця.
Ми запускаємося в Маріуполі, тут ціна за прибирання буде десь 350 гривень. У великих містах запустимося пізніше, там це буде коштувати до 500 гривень. Якщо людині потрібно прибрати могили кількох родичів, вона зможе оформити «сімейну» підписку. Ще буде підписка на рік.
Цільова аудиторія проєкту — це родичі недавно померлих людей. При цьому кожний сервіс має свою, більш вузьку аудиторію. Наприклад, опція з QR-кодами найбільше цікавить тих, у кого родичі були академіками, професорами, мали нагороди.
Після Маріуполя ми плануємо запуск у Дніпрі та Харкові. Київ теж розглядаємо, але, щоб розвивати проєкт, потрібно в цьому місті жити і працювати в звʼязці з місцевими ритуальними агентствами, адже їхні клієнти — це наші клієнти.