Гітлер намагався дистанціюватися від Голокосту, а більшість німців здогадувалися про долю євреїв. Коротко переказуємо нову книгу Фолькера Ульріха «Адольф Гітлер. Роки падіння 1939—1945»

Автор:
Дмитро Раєвський
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Артем Марков / «Бабель»

Про Адольфа Гітлера написано понад 130 тисяч книг і наукових робіт. Але дослідники продовжують повертатися до його біографії, намагаючись знайти там щось нове. Німецький журналіст Фолькер Ульріх випустив другий том своєї роботи про історію Третього райху — «Адольф Гітлер. Роки падіння 1939—1945». Ульріх дійшов висновку, що диктатор тримався якомога далі від документів про масові страти, а до війни плани верхівки Третього райху про долю євреїв неодноразово змінювалися. Переказуємо основні тези його нової книги.

Гітлер намагався не ставити підписи під документами, що стосувалися Голокосту. Він неодноразово висловлювався проти євреїв — публічно і в побуті, а свій антисемітизм обґрунтував у книзі «Моя боротьба». Репресивні заходи на кшталт створення гетто або обовʼязкових нашивок для євреїв узгоджували з ним особисто.

Депортація євреїв Вюрцбурга місцевою поліцією, Німеччина, 27 листопада 1941 року. Полонених євреїв, які брали участь у повстанні у Варшавському гетто, виводять з міста нацистські війська, Варшава, Польща, 19 квітня 1943 року.

СС і СД затримують євреїв у Варшавському гетто.

При цьому Гітлер уникав письмових інструкцій і документів про масове знищення цілого народу. Наприкінці 1942 року СС зняли документальний фільм про роботу таборів смерті для внутрішнього користування. Але Гітлер не став його дивитися і ніяк не прокоментував. Ульріх резюмує, що диктатор намагався дистанціюватися від геноциду, який сам і почав. Конкретного документа про «остаточне вирішення єврейського питання», якщо він й існував, історикам поки знайти не вдалося.

Плани про подальшу долю євреїв були різними. До 1941 року Гітлер і його соратники обговорювали виселення всіх євреїв Європи до Північної Африки і навіть на Мадагаскар. Також були плани тримати їх у заручниках для переговорів із президентом США Франкліном Рузвельтом, щоб запропонувати йому прийняти євреїв у себе в обмін на нейтралітет у майбутній війні та інші дипломатичні поступки.

Демонстрація протесту проти дій нового канцлера Німеччини Адольфа Гітлера в Нью-Йорку, 1933 рік.

Рузвельта Гітлер вважав «ставлеником єврейського капіталу», тому доля євреїв мала стати серйозним аргументом на переговорах.

Дві ключові події 1941 року змінили плани Гітлера і призвели до Голокосту. Ульріх вважає, що верхівка Райху остаточно перейшла до масового знищення євреїв після грудня 1941 року. По-перше, стало зрозуміло, що швидко захопити європейську частину СРСР німецькій армії не вдасться, а війна затягується. По-друге, 9 грудня Райх оголосив війну США, відмовившись від ідеї переговорів із Рузвельтом і обміну євреїв.

Ключовим моментом стала Ванзейська конференція керівництва НСДАП 20 січня 1942 року, на якій і була розроблена механіка геноциду. Характерно, що й на цій конференції Гітлер особисто не підписав жодного наказу.

Подібну точку зору вже висловлював німецький історик Петер Лонгер, який вважає, що в 1941 році знищення євреїв мало локальний характер, а до системного геноциду нацисти перейшли тільки навесні 1942-го.

У період з 2 травня до 9 липня понад 430 тисяч угорських євреїв депотрували в Аушвіц. Прибуття угорських євреїв в Аушвіц-Біркенау, розташований в окупованій німцями Польщі, червень 1944 року.

Бомбардування японцями Перл-Гарбора 7 грудня 1941 року стало для Гітлера повною несподіванкою. Розмірковуючи про те, навіщо Німеччина першою оголосила війну США, Ульріх дійшов висновку, що Гітлер недооцінив військову і промислову міць Сполучених Штатів. Дізнавшись про початок війни між Японією і США, диктатор вирішив, що тепер Рузвельту доведеться скоротити поставки військової допомоги Великій Британії та СРСР, а японці відволікатимуть американців від можливої висадки в Європі. До того ж оголошення війни було для Гітлера пропагандистським жестом — він вважав, що велика держава не чекає, поки ворог оголосить їй війну. Гітлер помилився — американська економіка витримала війну на два фронти.

Робітники, які брали участь у масовому виробництві 40-мм зенітних артилерійських установок і лафетів Bofors на заводі Firestone у США під час Другої світової війни, 1943 рік. Американські Boeing B-17 Flying Fortress на великому заводі Boeing у США, 1943 рік.

Правління Гітлера та його партії Ульріх називає «диктатурою згоди» — більшість німців приймали його владу та рішення, навіть якщо були не всім задоволені. Нацистському керівництву вдалося знизити безробіття, поліпшити соціальне забезпечення й утримувати низькі податки. Крім того, багато німців підтримували Гітлера завдяки його особистим якостям — акторським і ораторським талантам, вмінню негайно реагувати на мінливу внутрішню і зовнішню політику.

Кадри з епізоду «Що робити з Німеччиною» з американського документального фільму «Марш часу», 10 жовтня 1944 року.

Про конкретні механізми Голокосту і «остаточне вирішення питання» прості німці не знали. Але, на думку Ульріха, не могли не здогадуватися: у багатьох містах Німеччини всі євреї раптово зникли, а їхнє майно було конфісковано — це складно було не помітити. А з початком Другої світової війни німці пошепки переповідали історії про те, що відбувається в завойованих містах, особливо від солдатів зі Східного фронту.

Абсолютна влада згубно вплинула на особистість Гітлера. «Його егоцентризм, його нездатність до самокритики... його схильність переоцінювати себе, його презирство до інших і відсутність співчуття...», — усе це, пише Ульріх, поступово і багаторазово посилювалося рік за роком. Він недооцінив СРСР і США, вирішивши, що перший буде легким противником, а другі не потягнуть війну в Європі. І переоцінював себе як стратега, ставлячи перед своїми генералами нездійсненні завдання.

Ульріх пише, що при плануванні операцій Гітлер поводився як азартний гравець, який ставить на кін усе і починає лютувати, коли програє. Він насправді не любив офіцерів і хотів їм довести, що краще розбирається у військовій справі.

Гітлер у штабі сухопутного командування з офіцерами, 7 серпня 1941 року, Німеччина.

Фолькер Ульріх закликає суспільство аналізувати своє минуле самокритично — не боятися говорити про ганебні та незручні моменти або воєнні злочини. Він вважає, що тільки так можна боротися із сучасними діячами, які заперечують Голокост, та їхніми спробами переписати історію. Ульріх вважає, що період диктатури Гітлера і НСДАП вчить нас, «як швидко демократію можна зняти з петель, коли політичні інститути зазнають краху».

2 711 полірованих мармурових блоків, або стел, у Меморіалі убитих євреїв Європи, також відомому як Меморіал Голокосту, 27 січня 2015 року, Берлін.