Карантин, медичні картки, термометри — усе це винайшли у Венеції. А ще там у XV столітті створили перше міністерство охорони здоров’я. Пояснюємо, як Венеція реформувала західну медицину

Венеційська Республіка

першою почала запроваджувати карантин. Держава заробляла на життя торгівлею, що робило її вразливою до інфекційних хвороб. Коли до Венеції прибували іноземні кораблі, це закінчувалося спалахами бубонної чуми та численними смертями.

Під час пандемії «Чорної смерті

» у 1348 році влада Венеції вирішила радикально боротися з недугою і відправляти усіх торговців на карантин. Спершу екіпаж кожного корабля, який прибував до Венеції, повинен був провести на ізоляції щонайменше 30 діб. Пізніше цей термін збільшили до 40 — так виникло поняття «карантин». Для ізоляції використовували два острови, розташовані поблизу Венеції — Лазаретто Нуово та Лазаретто Веккіон.

Спершу усіх новоприбулих іноземців та їхні товари (перед цим обкурені димом та травами) відправляли на ізольований Лазаретто Нуово. Там торговці мешкали кілька тижнів. Якщо у них не було жодних симптомів недуги, вони могли зайти в порт міста.

Натомість, якщо у когось виявляли хворобу, людину транспортували на інший острів — Лазаретто Веккіон. Туди ж влада відправляла власних хворих на «Чорну смерть». І хоча людей ізолювали й раніше — зокрема, прокажених, — Венеція вперше розробила для цього комплексну стратегію.

Фреска, що зображує зцілення хворих на чуму. Базиліка Святого Миколая у Толентіно, XIV століття.

DEA / A. DE GREGORIO / Contributor

Венеційський лікар під час спалаху чуми. Джованні Гревемброх, XVIII століття.

DEA PICTURE LIBRARY / Contributor

У Венеції з’явилося перше у світі міністерство охорони здоров’я. Організація під назвою Magistrato alla Sanità виникла у 1485 році та проіснувала майже 400 років, до самого розпаду Венеційської республіки.

Магістрат контролював не лише запровадження карантину та роботу лікарів, а й заходи з протидії спалахам інфекційних хвороб. Саме він відповідав за те, щоб працювала каналізація, усе сміття вчасно вивозили, мертві тіла збирали, а питна вода була чистою. У Магістраті також видавали громадянам офіційні документи про стан здоров’я.

Медицина у Венеції була однією з найкращих у світі. У той час, коли більшість Європи вірила, що чуму спричиняють міазми,

венеційські вчені мали більш новаторський погляд на проблему. У 1362 році арабський лікар та інтелектуал Ібн аль-Хатіб висунув гіпотезу, що хвороби можуть передаватися під час тісного контакту між хворими.

У 1546 році професор Падуанського університету

Джироламо Фракасторо розвинув його думку і пояснив механізм зараження. У праці De Contagione et Contagiosis Morbis він написав, що насправді недуги передаються через крихітні частинки — «фоміти». На думку Фракасторо, ці «фоміти» (читай, мікроби) могли передаватися від людини до людини через біологічні рідини та жити дуже довго. На цю ідею Фракасторо наштовхнула його робота з хворими на сифіліс пацієнтами. А ще Фракасторо провів перше в історії «клінічне випробування» ліків — він тестував, наскільки ефективна ртуть у лікуванні сифілісу.

На початку XVI століття у Падуї запровадили систему медичних оглядів. За словами Мередіт Смолл, професорки антропології Корнелльського Університету, місцеві лікарі навчали студентів особисто оглядати пацієнтів, а не спостерігати за ними здалеку. Майбутніх лікарів заохочували торкатися хворих, щоб дізнатися, що саме їх турбує, та робити записи про перебіг недуги — так з’явилися перші медичні картки.

Дослідник Падуанського університету, лікар Санторіо Санторіо, запровадив цілу низку медичних інновацій. Він першим винайшов ваги, а після цього впродовж тридцяти років зважував себе, а також свою їжу, напої, сечу та випорожнення — на той час це стало найдетальнішим дослідженням людського метаболізму та першим зразком «доказової медицини». Разом із Галілео Галілеєм він створив перший прототип сучасного термометра, додавши цифрову шкалу до термоскопа. Пізніше Санторіо винайшов так званий пульсилогіум — прилад для вимірювання серцевих скорочень та артеріального тиску.

На думку Мередіт Смолл, причин, чому невелика Венеція стала центром європейської медицини, кілька. Регіон складається зі 118 крихітних островів, розташованих у величезній лагуні. Перше венеційське поселення заснували у 400-х роках. Відтоді кількість населення у регіоні постійно зростала, проте розширюватися було нікуди.

У Венеції було доволі тісно —підприємці та винахідники могли просто за рогом зустріти однодумців і обговорити з ними власні ідеї. До того ж, республіка була незалежною від Ватикану, що забезпечувало відносну свободу думок та переконань.

Замість єдиного монарха нею керував спеціальний орган — Велика рада, до якого входили аристократи з різних островів лагуни. Голову держави — дожа — обирала рада, і він не приймав одноосібних рішень. Усі важливі рішення ухвалювали комітети, склад яких постійно змінювався.