Вийшла гра Assassinʼs Creed Valhalla — симулятор вікінга. Тут можна брати участь у «реп-баттлах», розоряти церкви та грабувати каравани. Захоплююче!

Автор:
Влад Недогибченко
Редактор:
Гліб Гусєв
Дата:

На всіх великих платформах вийшла Assassinʼs Creed Valhalla. Черговий історичний блокбастер переїхав на Британські острови та до Північної Європи часів вікінгів. Влад Недогибченко з бюро inka провів у грі близько двадцяти пʼяти годин, оцінив зміну пріоритетів і зрозумів, що попереду на нього чекає ще щонайменше годин пʼятдесят.

За тринадцять років серія Assassinʼs Creed створила власний піджанр ігор у відкритому світі. Кожна її частина — це інтерактивний музей конкретної епохи, тільки простенький і хуліганський. Тут можна напитися із Сократом, поганятися за Борджіа, залізти на піраміду Хеопса, розбиратися з тамплієрами та битися в лондонських підворіттях.

За тиждень після старту продажів «Вальгалли» її розробник — студія Ubisoft — відзвітував про рекорди. Гра показала найкращий старт в історії франшизи і найкращий старт на ПК в історії компанії. Продаватися є чому. Останніми роками серія шукала новий вигляд. І, здається, знайшла.

Перше, що впадає в очі, — творці змінили систему оповіді. Раніше все відбувалося так: у тебе є локація з безліччю значків, які ти монотонно годинами зачищаєш. У «Вальгаллі» все поміняли. Є основні сюжетні арки, а майже все інше — жовті, сині та білі «вогники» на карті. За ними ховаються скарби, таємниці та пʼятихвилинні квести, що доповнюють світ. Чимось це нагадує систему із «Зельди»: що саме чекає за поворотом, ти дізнаєшся тільки на місці. Так досліджувати світ набагато цікавіше.

Тепер легше не відволікатися на побічні завдання, та й сам наратив гри став більш складним. Гра розповідає історію Ейвора (чоловіка або жінки — на вибір) з норвезького клану Ворона, який перебирається з північних земель в Англію. У IX столітті там панує політичний хаос, є чотири розʼєднані королівства і залишки колишньої римської величі. Клан занурюється в місцеву «гру престолів» і попутно влаштовує набіги на монастирі та села.

Як і раніше, можна лазити по вежах і обшарювати місцевість, але ці дії точно стали більш усвідомленими. Тепер на гравця не сиплеться купа одноманітного лута. Зброя змінюється раз на декілька годин, кожна відчувається по-різному, звичайні предмети можна покращувати. Та й навички гравця тут важливіші за характеристики зброї.

Головне — це ігровий світ. У «Вальгаллі» менше системних механік, якими знамениті гри Ubisoft, проте більше локацій, опрацьованих вручну, багато «повітря», дикої природи і занурення в епоху. Яскравий приклад — флютинг, який у всіх превью прозвали «вікінгськими реп-баттлами». Це змагання в дотепності та красномовстві: на панч суперника потрібно придумати відповідь, дотримуючи риму і розмір. За вдалі баттли отримуєш очки харизми, які відкривають додаткові опції в деяких квестах.

У міста повернувся соціальний стелс. Є ціла низка місій, де треба вистежувати ціль: накидаєш капюшон, ховаєшся від варти, зливаєшся з оточенням під виглядом ремісника, щоб підібратися до цілі та завдати удару. Це відкриває можливість досліджувати Лондон, Йорк, Вінчестер та інші англійські міста зовсім в іншому темпі.

Вікінг-фестиваль трохи затьмарюють технічні проблеми. Анімація рветься, звук теж — здавалося б, дрібні проблеми, але їх більше, ніж очікуєш побачити у грі подібного рівня. Найімовірніше, з ними розберуться найближчі патчі (перший вийшов у день релізу) і апгрейд гри для консолей нового покоління.

Певною мірою Ubisoft знову вдалося зробити зразковий Assassinʼs Creed із рекламних роликів 13-річної давнини — із цікавою боївкою й ефектним стелс-режимом. Для когось її slowburn-ритм може здатися повільним, але щоб отримати задоволення від гри, потрібно довіритися процесу. «Вальгалла» адаптувала елементи кращих ігор у відкритому світі — «Зельди», «Відьмака» і RDR2, при цьому зберегла свій характер — із перевагами і недоліками. Переваг більше.