«Гаванський синдром» вперше помітили на Кубі. США припустили, що його спричиняє звукова зброя — Куба звинуватила цвіркунів
Наприкінці 2016 року американські дипломати, які працювали у гаванському посольстві на Кубі, почали масово повідомляти про те, що чули дивний звук. Він нагадував цокотання цвіркунів, проте з підозрілим «механічним» звучанням.
Сам по собі цей факт не привернув би жодної уваги, якби не одна важлива деталь. Усі дипломати, які чули дивний звук, скаржилися на схожі симптоми — головний біль, запаморочення, погіршення зору та втрату слуху. Спершу такі випадки були поодинокими, проте поступово кількість постраждалих наблизилася до двадцяти.
Адміністрація Дональда Трампа, який на той момент щойно прийшов до влади, запідозрила, що дипломати стали жертвами звукової атаки. Більшість працівників посольства евакуювали. Дональд Трамп наказав розслідувати інциденти та з’ясувати, чи причетна до них кубинська влада — жодних доказів цього знайти не вдалося.
Симптоми, шо пізніше стали відомі як «гаванський синдром», аналізували вчені з усього світу. Одні казали, що дипломати могли стати жертвою певної таємної зброї. Інші — що американці чули цвіркунів, стали жертвою масової істерії, групового психозу або отруєння пестицидами.
Неврологи з Університету Пенсильванії, які досліджували перших пацієнтів з «гаванським синдромом», встановили, що масова істерія та груповий психоз малоймовірні — більшість пацієнтів навіть не були знайомі. Симптоми також не могли з’явитися після отруєння хімікатами. Єдиним органом, що постраждав внаслідок інцидентів, був мозок — на МРТ-знімках гаванських дипломатів та членів їхніх родин виявили аномальні зміни. До того ж територіально інциденти не обмежилися Кубою.
Американські дипломати у Китаї скаржилися на ті ж симптоми. Адміністрація Трампа евакуювала їх, а потім сказала, що це — індивідуальні проблеми зі здоров’ям
У 2018 році «гаванський синдром» дістався Китаю. Жертвами загадкової недуги стали дипломати в Гуанчжоу.
Співробітник Держдепартаменту США Марк Ленці пригадує, що одного дня почув звук, який нагадав йому «звук падіння мармуру на підлогу». Невдовзі у нього та його дружини виникли дивні симптоми — запаморочення, нудота, головний біль та втрата пам’яті. З часом схожі скарги з’явилися ще в десятьох американців.
У травні 2018 року держсекретар США Майк Помпео, який на момент кубинських подій очолював ЦРУ, сказав, що симптоми одного американця, який захворів у Китаї, «дуже схожі та цілком відповідають» синдрому, що уразив дипломатів на Кубі.
Членів дипломатичного корпусу знову евакуювали. Проте трохи пізніше у Державному департаменті передумали та класифікували інциденти у Гуанчжоу як індивідуальні «проблеми зі здоров’ям». «Кубинські» дипломати отримали адміністративні відпустки для реабілітації, а чиновникам, які працювали у Китаї, довелося піти на лікарняний або у неоплачувану відпустку.
Про нові випадки «гаванського синдрому» не згадували майже два роки. Проте цього тижня стало відомо, що інциденти не обмежувалися Кубою та Китаєм — їх просто приховували від загалу.
Протягом останніх трьох років жертвами «гаванського синдрому» стала низка агентів ЦРУ — під час перебування у Росії, Польщі, Грузії, Австралії та Тайвані
Видання The New York Times та GQ, посилаючись на трьох нинішніх та колишніх працівників ЦРУ, повідомили, що протягом 2017—2019 років жертвами «гаванського синдрому» стала ціла низка співробітників розвідувального управління.
Один з них — Марк Полімеропус, який свого часу брав участь у таємних операціях у Росії та Європі. Дивні симптоми він відчув у 2017 році, під час офіційного візиту до Москви. Полімеропус прокинувся у готельному номері з сильною нудотою, запамороченням та дзвоном у вухах. Спершу він подумав, що отруївся. З часом симптоми полегшилися. Проте повернувшись до США, Марк запідозрив, що все може бути набагато серйознішим, ніж здавалося раніше.
Запаморочення та нудота повернулися. Він почав відчувати болісний тиск у потилиці, а через кілька місяців у нього погіршився зір. Марк припустив, що його вразила та ж недуга, що й дипломатів у Гавані.
Керівництво ЦРУ відправило його пройти низку когнітивних тестів, щоб встановити, чи ушкоджений мозок, як у постраждалих на Кубі. Лікарі дійшли висновку, що ніякого «гаванського синдрому» у нього не було.
Проте симптоми Марка далі погіршувалися. У нього почалися постійні напади мігрені. Навесні 2018 року невролог з приватної клініки поставив Марку діагноз — потилична невралгія. Зрештою чоловіку стало настільки погано, що у квітні 2019 року, після 26 років у ЦРУ, він звільнився.
Проте інцидент з Марком Полімеропусом став лише першим у низці подібних випадків. Два джерела з ЦРУ на умовах анонімності розповіли GQ, що зрештою в агентстві до них настільки звикли, що почали описувати як «getting hit».
Один агент став жертвою «гаванського синдрому» у 2019 році, коли подорожував під прикриттям країнами Східної та Центральної Європи. Йому не пощастило двічі — спершу у Польщі, а потім у Грузії. Він мав ті ж симптоми, що й Марк Полімеропус, а згодом і той самий діагноз — потилична невралгія.
Подібна доля спіткала й двох високопоставлених офіцерів ЦРУ у 2019 році, під час зустрічі розвідників у Австралії. Вони були в готельному номері, коли почули характерний звук, а згодом відчули нудоту, запаморочення, тиск у голові та дзвін у вухах.
Згодом офіцери поїхали до Тайваню, де також зустрілися з представниками розвідувального управління. У готелі їм знову стало зле. Джерела зазначають, що серед цих офіцерів був один із п’яти найвпливовіших людей в агентстві.
Низка агентів ЦРУ вважають, що «гаванський синдром» спричиняє мікрохвильова зброя, а винна в атаках — Росія. Вони знайшли непрямі докази, але розслідування заблокували згори
Ще до 2018 року низка учених та журналістів припустили, що «гаванський синдром» міг бути наслідком мікрохвильової зброї. Саме вона може уражати мозок крізь стіни, вікна та навіть на відстані у кілька кілометрів.
Низка працівників ЦРУ схилялися до тієї ж гіпотези і припустили, що за атаками стоїть Росія. Жертвами «атак» стали Полімеропус та його колеги, які займалися російськими справами. А Росія є однією з країн, де найбільше вивчали біологічний вплив мікрохвиль.
Ще протягом Холодної війни Радянський Союз атакував за допомогою них американське посольство у Москві. У 2014 році Агентство національної безпеки США оприлюднило документ, що має дані про ворожу країну, яка активно використовує мікрохвильову зброю. Назву країни зашифрували, проте люди, ознайомлені з документом, кажуть, що в ньому йшлося про Росію.
Щоб перевірити гіпотезу, група співробітників ЦРУ отримала доступ до даних геолокації з телефонів російських агентів (цією методикою нерідко користуються також Bellingcat та інші розвідувальні організації). З’ясувалося, що на момент атак у Польщі, Грузії, Австралії та Тайвані вони були доволі близько до співробітників ЦРУ. Інколи — навіть у тому ж готелі.
Сніжана Хромець / Артем Марков / «Бабель»
Результати свого розслідування розвідники 23 грудня 2019 року презентували директорці ЦРУ Джині Гаспел. Та розкритикувала офіцерів за те, що вони приховали від неї, чим займалися, і поставила під сумнів мотиви агентів. Гаспел звинуватила підлеглих у тому що вони «просто намагаються створити проблеми для Росії», і пригрозила «навести лад у Russia House» — відділі ЦРУ, який займається російськими справами.
Відтоді розслідування причетності росіян до «гаванського синдрому» завмерло. Дехто з офіцерів ЦРУ припускають, що Гаспел просто не переконали докази. Інші кажуть, що причина більш прозаїчна — директорка ЦРУ намагається зберегти агентство. Адже якщо вона тиснутиме на Трампа з приводу Росії, він може замінити її кимось на кшталт пропрезидентського лояліста Тома Коттона.
Росія заперечує будь-які чутки про причетність спецслужб до «гаванського синдрому». Офіційна представниця російського МЗС Марія Захарова назвала їх «повним абсурдом та якимись дивними інсинуаціями».
Проте розгадка того, що сталося насправді, може бути близькою. Низка американських високопосадовців та офіцерів ЦРУ кажуть, що Національна академія наук США нарешті завершила звіт про потенційні причини «гаванського синдрому».
Його поки не оприлюднили. Проте професор Стенфорду Девід Релман, який керував дослідженням, каже, що праця містить висновки про «ймовірні механізми» аномальних ушкоджень мозку.