1
Олександр Демченко поїхав з друзями в Карпати на авто з Луцька. Вони вирішили підкорити дві вершини і заночувати в горах у наметах. Девʼятнадцятого червня туристи приїхали до Дземброні — села у Верховинському районі Івано-Франківської області. Залишили там машину, взяли спорядження та відправились запланованим маршрутом.
— Там уже був зсув, але працював трактор, розчищав дорогу, тому ми змогли проїхати. Ми залишили машину і пішли на Піп Іван і Смотрич. Ще в горах ми зрозуміли, що все затоплює. Постійно лив дощ і струмочки ставали завширшки по три-чотири метри, неначе річки. Ми будували мости, щоб їх перейти, бо інакше вода могла змити і понести в Черемош.
Дмитро Пом'яновський
Після трьох днів походу вони спустилися назад у Дземброню. Місцеві розповіли Олександру та його друзям, що в п’яти місцях затопило дороги і сталися зсуви. Вони зрозуміли, що не зможуть проїхати. Разом з ними були туристи з Харкова, яких вивозили КрАЗами — зверху на кабінах. У Дземброні застрягли туристи з усієї України. Вони скупили все в єдиному магазині в селі. Олександр каже, що люди не впали у відчай і сприйняли все як маленьку пригоду.
Олександр каже, що пес супроводжував їх усю дорогу.
— У нас усіх були плани, робота, тому ми вирішили їхати одразу, коли хоча б трохи розчистили дороги. Ми залишили машину в Дземброні та у вівторок зранку пішли пішки до села Красник, де на нас чекав бус. Двадцять кілометрів ми йшли дев’ять годин. Деякі місця треба було перепливати. Часом було небезпечно, тому що дна не видно — можна спіткнутися об камінь, впасти, і течія понесе. Навряд людина зможе вижити.
Дмитро Пом'яновський
О восьмій вечора друзі сіли в бус — і під ранок були вдома у Луцьку. Машина залишилась у місцевого чоловіка в Дземброні, зараз він не бере слухавку. Олександр сподівається, що просто немає зв’язку, а машину не затопило, адже її лишили біля будинку на горі.
2
Ореста Осійчук приїхала з дітьми та братом на відпочинок в Микуличин у понеділок, 22 червня. Микуличин теж розташований у Верховинському районі. Родина знала, що в Карпатах ішли дощі, тому що на Волині, звідки вони приїхали, погода була схожа. Але вже у вівторок почала вирувати стихія.
— Зранку ми прокинулися і побачили, що річка стала коричневою та бурхливою. Наш будиночок розташований саме над нею. Ситуація змінювалася щосекунди, вода постійно прибувала, людям підтоплювало хліви, плавали дерева. Доріжки, по яких раніше можна було мандрувати, перетворилися на річки і з них просто валила вода. За півтори години тут уже було море, і стало справді страшно.
Селяни укріплювали свої двори камінням, туристи їм допомагали. Ореста вирішила повертатися додому, але місцеві сказали, що вони не виїдуть — дорогу розмило. Вона розповідає, що дітям спершу було страшно, вони збиралися плакати, але дорослі їх заспокоїли. Потім їм стало цікаво — вони рахували дерева, що падали. Світла не було весь день, вмикали генератори і по черзі заряджали телефони. У магазині можна було купити печиво або солодкі кукурудзяні палички. Наступного дня ситуація поліпшилась — вода повернулася у своє русло, місцеві напекли хліба, а родина ходила збирати гриби.
— Так, паводок трохи зруйнував наші плани. Ми хотіли поїхати в Буковель, до водоспаду Гук, де зараз одні завали. Тут, у Микуличині, теж є проблема — дві гори зсунулися одна на одну і перекрили гирло річки. Його потрібно підривати, щоб не прорвало і не змило пів села.
Місцеві говорили Оресті, що вони застрягли на тиждень, але трасу вже розчистили, тож родина сподівається повернутися додому в п’ятницю, як і планувала.
3
Володимир Притула — професійний каякер. Вони з командою поїхали в Карпати на чотири дні, щоб сплавлятися на одиночних пластикових каяках по бурхливій річці Прут. Спортсмени прибули на місце 18 червня, про дощову погоду знали заздалегідь, навіть більше — вони розраховували на високу воду.
— Але ніхто не розраховував, що це перетвориться на стихійне лихо. Каякерам чим вища вода, тим цікавіше і складніше, бо тоді річка перетворюється на аквапарк. Тому іноді ми їздимо за високою водою. Зараз у соцмережах нам закидають, що в людей горе, а ми приїхали кататися на високій воді. Ні, ми не катаємось у паводок, коли це небезпечно для життя. У нас професійна команда, яка навчена працювати в таких умовах. Ми рятуємо самі себе, у нас є спорядження, ми маємо домедичну підготовку. Ми йдемо на воду, лише якщо підготовлені. Це роки тренувань.
Коли каякери сплавлялися Прутом, вода за годину піднялася на 20 сантиметрів, поруч почали пропливати гілки. В одному місці Володимира змило, і йому довелося покинути каяк. Коли інші завершили сплав, то врятували його і знайшли човен, а вода тим часом піднялася ще на 40 сантиметрів. Це все сталося за півтори години.
— Для нас звична ситуація, коли під час сплаву бачимо, що місцеві виставляють у мішках сміття на березі. Вони кажуть, що вода забере весною або в червні. На момент нашого другого сплаву річкою почали плавати драбини, скати від автомобілів. Вода несла абсолютно все.
Володимир із друзями встигли виїхати з Карпат безпечно.