На той час найбільшими виробниками пива в місті були Києво-Печерська лавра, Михайлівський та інші монастирі. Зберігся документ середини XVIII століття — інструкція Києво-Видубицького монастиря про ведення монастирського господарства. Кілька порад стосувалися броварства: як вирощувати й обробляти хміль та солод і яку брати воду. Торгівля пивом приносила монастирям чималий дохід.
Поступово у монастирів зʼявилася конкуренція. Заможні київські міщани почали варити пиво для своїх готелів і заїжджих дворів. Щоправда, потужності у них були скромніші, та й якість гірша.
На той час пиво варили тільки для місцевого споживання і за межі Києва не вивозили. Перші приватні броварні зʼявляються в Києві вже в середині XIX століття, з першими іноземними інвесторами.
У середині XIX століття до Києва приїжджають європейські промисловці і засновують тут пивоварні заводи, оснащені передовими на той час технологіями. Зʼявляються заводи саксонського пивовара Йоганна Генріха Марра, німецького колоніста Вільгельма Ріхерта, вихідця з Ліфляндії Олександра Генніга. Дехто з них передав заводи своїм дітям, засновуючи вже київські пивоварні династії.
Пиво Шульца виборює нагороди на міжнародних виставках, а завод отримує статус постачальника Імператорського двору.
Один з яскравих прикладів — історія пивзаводу Шульца на Деміївці. Його заснував у 1881 році прусський пивовар Йоганн Генріх Шульц. Після його смерті сімейну справу продовжив старший син Карл. Він розширив виробництво, встановив дві парові машини, провів електрику і збільшив штат працівників до 50 людей. У 1913 році тут виробляли 600 тисяч відер пива на рік.
Однак історія династії пивоварів Шульц закінчується трагічно. Під час Першої світової війни родину Шульц, як підданих ворожої Німеччини, вислали до Сибіру, а майно націоналізували.
Серед споживачів пивоварні заводи Києва називалися за іменами їхніх власників. Але заводи мали ще й номери, які їм присвоювало губернське акцизне управління: № 1 — Товариство Київського пивоварного заводу, № 2 — Південно-Російське товариство пивоварних заводів, № 3 — завод Михайла Ріхерта, № 4 — завод Вільгельма Ріхерта, № 5 — завод Корнелії Марр, № 6 — завод Сікса-Бройде-Слюсаревського, № 9 — завод Карла Генріха Шульца, № 33 — завод «Південна Баварія» Семена Шевченка.
Продукція київських пивоварів була в меню кращих ресторанів і готелів міста. На рекламних тумбах Києва були оголошення: «Магазин «Кулінар» має великий вибір продуктів: окіст білоцерківський і литовський, поросята, індики, гуси, фазани, глухарі, куріпки, тетереви та інша дичина. Працюють відділи: рибний, кондитерський, ковбасний та фруктовий. Пиво — келихами кращого заводу в Києві, до пива — пиріжки й вобла».
Готель «Континенталь» (вулиця Миколаївська, сучасна вулиця Архітектора Городецького). Готель «Європейський» (Царська площа, сучасна Європейська площа). Гранд-готель «Національ» (Хрещатик, місце сучасного Головпоштамту).
Згідно з новими правилами, приміщення пивних мало бути чистим, світлим, опалюваним і провітрюваним; столи мали накривати чистими скатертинами, між столами не мало бути перегородок; закуски — тільки з якісних продуктів; келихи і кухлі мали бути не з дерева і митися після кожного вживання.
Відомі письменники, поети, співаки у своїх спогадах і творах згадують київські ресторани.
Думська площа в Києві (сучасний Майдан Незалежності).
Весняна повінь на Трухановому острові.