Учені дізнавалися про віруси поступово. До середини ХХ століття вони розробили кілька технологій для того, щоб виявляти окремі патогени, проте вони були недосконалими. У близько 35 відсотків людей із симптомами застуди ідентифікувати збудника недуги не вдавалося.
У 1965 році дослідниця з Чиказького університету Дороті Хемр вивчала культуру тканин студентів, які підхопили застуду. Вона виявила новий вірус, який назвали 229E. Цей патоген став першим у переліку з семи коронавірусів, здатних уражати людей.
Паралельно з Дороті інші дослідники теж шукали збудника застуди. В Англії група вчених на чолі з доктором Девідом Тайреллом вивчала нежить. Вони виділили з культури тканин щось, що скидалося на новий вид вірусу. Дослідивши патоген під електронним мікроскопом, учені побачили схожість зі вже відомим вірусом, який у 1930 році виявили у курчат із захворюванням бронхів.
Щоб перевірити, чи не був виділений вірус присутній у культурах органів, де його вирощували, учені вирішили провести тест. Тоді під час біологічних досліджень не дотримувались суворих заходів безпеки, тому дослідники помістили зразки до носа 113 волонтерам — захворів лише один з них, проте цього було достатньо.
З’ясувати природу застуди намагався й Кен Макінтош з Гарвардської медичної школи. У той час, коли свої резонансні відкриття зробили Тайрелл і Хемр, він працював над схожим дослідженням у команді вчених Національного інституту здоровʼя. Цим науковцям вдалося знайти ще один схожий патоген — OC43.
У 1968 році зʼявився термін «коронавірус» — під електронним мікроскопом його поверхня нагадує зовнішні шари сонячної атмосфери, корону.
Ці відкриття привернули чималу увагу преси, проте вона швидко вщухла. Коронавіруси були досить безпечними для людини — 229E та OC43 викликали помірні симптоми, що не потребували якогось специфічного лікування. Медики прописували пацієнтам жарознижувальні, засоби від кашлю та курячий бульйон.
Коронавіруси, які вражають людей:
229E — відкритий 1965 року, у більшості випадків викликає застуду;
OC43 — відкритий 1967 року, також викликає застуду, передається людині від домашньої худоби;
NL63 — виявлений 2004 року в Нідерландах, вражає дихальні шляхи, головні симптоми: лихоманка, кашель, біль у горлі, риніт;
HKU1 — виявлений 2005 року в Гонконзі, викликає респіраторні захворювання, але може розвинутися до пневмонії чи бронхіту;
SARS-CoV-1 — збудник атипової пневмонії, перший випадок захворювання на яку зареєстрований 2002 року в Китаї;
MERS-CoV — збудник близькосхідного респіраторного синдрому, спалах якого стався у 2015 році, зареєстровано 2 494 випадки зараження, з них 858 смертельні;
SARS-CoV-2 — виявлений в кінці 2019 року в Китаї, спричинює небезпечне інфекційне захворювання — COVID-19.
Цікавість до коронавірусів зросла лише після спалаху атипової пневмонії (SARS). Патоген, що виник у 2002-му в Китаї, був нетипово небезпечним. Він викликав серйозну недугу — тяжкий гострий респіраторний синдром.
Вірус поширився на 29 країн та інфікував понад 8 тисяч людей, 774 загинули. Спалах вдалося загасити за допомогою обмежувальних заходів. Проте надзвичайно велика смертність змусила учених по-новому поглянути на клас коронавірусів і активизувати дослідження.
Згодом учені виявили ще два відносно нешкідливі коронавіруси — NL63 та HKU1. А у 2012 році, майже через 50 років з часу виявлення, науковці повністю розшифрували послідовність геному 229E. Цей вірус досі продовжує заражати людей і в окремих випадках може спричинювати гострі респіраторні симптоми.
Усі коронавіруси, які вражають людей, найімовірніше, пішли від кажанів. Ці тварини здатні переносити у своєму організмі величезну кількість патогенів і не хворіти. А вже згодом коронавіруси через проміжного носія поширилися на людей.
Так, OC43 передався людині від домашньої худоби, а MERS-CoV — від верблюдів. Щодо нового коронавірусу SARS-CoV-2, його проміжним носієм теж стали тварини.
Проте на деякі питання досі не вдається знайти відповідь. Наразі серед семи коронавірусів, що вражають людину, найбільше вирізняються SARS-CoV-1, MERS-CoV і SARS-CoV-2, що спричинює COVID-19. Саме для них характерні значно гірші симптоми та вищі показники смертності, ніж для їхніх «родичів». Однак пояснити цю відмінність учені поки що не можуть.
Доктор Макінтош припускає, що коронавіруси приховують у собі ще багато невідомого. Вони великі та складні, а також здатні змінюватися на генетичному рівні. До того ж вони можуть легко розкладатись і збиратися в одній і тій самій клітини.
Ці мутації, ймовірно, призвели до появи як патогену, що спричинює тяжкий гострий респіраторний синдром, так і коронавірусу, через який розвивається COVID-19. За словами дослідника, коронавіруси мають найбільший РНК-геном серед усіх вірусів, властивих тваринам. І у цьому приховано багато секретів.