Великий руйнівник. У десятих роках XXI століття смартфон знищив «мильниці» і путівники, таксі та знайомства в барах, він підірвав медіа та політику. Що ми отримали натомість? Підсумки десятиліття

Автор:
Остап Кармоді
Дата:
Великий руйнівник. У десятих роках XXI століття смартфон знищив «мильниці» і путівники, таксі та знайомства в барах, він підірвав медіа та політику. Що ми отримали натомість? Підсумки десятиліття

Оксана Курмаз / «Бабель»

Десятиліття дало нам перший успішний електромобіль (Tesla Model S), першу успішну приватну космічну компанію (SpaceX), перше безпілотне таксі (Waymo), першу технологію прицільного редагування ДНК (CRISPR) і перший комерційний квантовий компʼютер (D-Wave або IBM, тут думки розходяться). У 2010-х вчені зловили бозон Хіггса і побачили гравітаційні хвилі, розшифрували геном окремих клітин і вилікували рак за допомогою імунотерапії. Але головною прикметою десятих років XXI століття стали не електромобілі, не приватна космонавтика й не генна терапія, — а безперервна низка масових протестів. Десятиліття почалося з масових антиурядових виступів у Киргизстані, Алжирі, Таїланді та Франції. Воно закінчується багатотисячними протестами в Гонконзі, Індії, Колумбії, Чилі, Іраку, Гвінеї, Каталонії, Індонезії, Польщі, Лівані — і знову Алжирі, Таїланді та Франції. У 2010—2019 роках сотні тисяч людей виходили на вулиці в Тунісі, Лівії, Великій Британії, Сирії, США, Росії, Іспанії, Ірані, Венесуелі, Греції, Україні, Болівії, Вірменії, Бразилії, Грузії... всього і не перерахуєш. І винуватцем став маленький, з долоню розміром, пристрій. Оглядач Остап Кармоді розповідає, як смартфон змінив наш світ.

У 1942 році американо-австрійський економіст Йозеф Шумпетер запропонував теорію «творчого руйнування»: нові технології втілюються в нових послугах і продуктах споживання, виходять на ринок, руйнують старі суспільні структури та гинуть самі, зметені хвилею подальших інновацій.

Деякі інновації змінюють суспільство особливо сильно. Прийнято вважати, що давньогрецька демократія розвинулася завдяки винаходу триреми, сталеві стремена допомогли виникнути феодалізму, протестантизм поширився за допомогою друкарського верстата, а облаштуванням усього сучасного світу ми зобовʼязані паровому двигуну.

Смартфон (а також інтернет, від якого смартфон неможливо відокремити) — винахід того ж ряду. Він стрімко змінює наш світ, починаючи з повсякденного життя і закінчуючи політичною системою. Смартфон змушує зникати все, на що його наводять — як «глиняний кулемет» з роману Пелевіна «Чапаєв і Порожнеча». Завдяки смартфону на наших очах зникає безліч звичних речей — і це, схоже, тільки початок.

1

Історія смартфонів почалася не в десяті, а дещо раніше. Перші мобільні телефони з великим екраном, операційною системою, графічним браузером і пристойною фотокамерою зʼявилися у продажу в 2005—2006 роках і коштували за мірками того часу як цілий статок. Перший iPhone надійшов у продаж у червні 2007-го, дешева модифікація коштувала 499 доларів, дорога — 599 доларів. Але ціни на наступну модель iPhone 3G починалися вже від 199 доларів. Водночас Apple відкрила свій магазин додатків AppStore.

Через два місяці зʼявився перший телефон з операційною системою Android, HTC Dream — він коштував 179 доларів. За перші пів року було продано понад мільйон екземплярів: за нинішніми мірками ніщо, за тодішніми — вражаюча цифра.

А в жовтні 2009 року у продаж надійшов Samsung Intrepid. Спочатку його ціна становила 149 доларів, але дуже швидко впала до 50. Імовірно, це був перший бюджетний смартфон. До кінця 2010 року на ринку було вже більш ніж 10 моделей бюджетних смартфонів, і деякі мобільні оператори почали роздавати дешеві моделі задарма, разом з фіксованим дворічним контрактом.

В останньому кварталі 2010 року (за іншими даними, у 2011-му) смартфони вперше випередили за продажами компʼютери. І не дивно.

По-перше, смартфони на порядок дешевші від компʼютерів. Їх можна купити навіть дітям. Що важливіше, їх могли дозволити собі небагаті люди не тільки в Європі, але і в Азії, Латинській Америці та навіть Африці. По-друге, для повсякденного життя смартфон зручніший за компʼютер. Його можна покласти в кишеню, дістати на зупинці автобуса, у черзі, в метро, на лавці в парку, і читати, грати, спілкуватися в соцмережах або, якщо дуже потрібно, працювати. По-третє, смартфон замінює ще й фото- та відеокамеру.

Так смартфони захопили владу — і одразу ж почали знищувати старий світ.

Як смартфон захоплював світ

  1. Ще шість років тому в Африці (за винятком ПАР та арабських країн) смартфонів фактично не було. В Індії вони були у 13% населення, в Україні — у 14%, у Бразилії — у 26%, в Росії — у 36%.

  2. Рік тому смартфон мали вже близько 11% ефіопів, 28% індусів, 41% бразильців, 48% українців і 64% росіян. Значна частка населення другого та третього світу отримала постійний доступ до інтернету.

Березень 2011 року. Біженці з Лівії заряджають мобільні телефони в тимчасовому таборі ООН у місті Рас Еждир, розташованому на кордоні Лівії таТунісу.

Dan Kitwood / Getty Images

Січень 2019 року. Селянин робить селфі під час виступу Рахула Ганді, президента Індійського національного конгресу. «Кісанський марш протесту», місто Джайпур.

Vishal Bhatnagar / NurPhoto via Getty Images

2

Спершу смартфони знищили власних «батьків». «Дурні» мобільні телефони з кнопками ще випускають, але купують їх переважно люди похилого віку, які не можуть або не хочуть освоїти нову технологію. А ось другий «батько», кишенькові персональні компʼютери або, як їх називали в народі, «надолонники», згинули безслідно.

Незабаром зникли й mp3-плеєри — музику можна слухати на телефоні, і вони виявилися не потрібні нікому, крім дітей. До того ж, купувати та скачувати альбоми стало не обовʼязково: ви можете підписатися на стримінговий сервіс на зразок Spotify та отримати доступ до 40 мільйонів пісень. Apple усе ще випускає iPod, але модельний ряд оновлюється раз на кілька років, і останній iPod уже не просто плеєр, а майже повноцінний смартфон — з відео, браузером, іграми та всім іншим, що є в іРһоne, тільки без власне телефона.

На те саме звалище історії вирушили і DVD. Смартфони не були єдиною причиною їхнього заходу, але дуже його прискорили. Портативний DVD-плеєр з екраном не візьмеш з собою на роботу або рибалку, а смартфон — запросто. До середини 2010-х стримінг фільмів з інтернету приносив компаніям на зразок Netflix уже майже вдесятеро більше, ніж прокат DVD (з якого Netflix починала), і половина клієнтів дивилися фільми на мобільних пристроях.

Особливо багато людей дивиться кіно на смартфонах у бідних країнах, де не всі можуть дозволити собі телевізор. Цього року Netflix запустила перший дешевий стримінг-сервіс спеціально для мобільних пристроїв, і першою країною, де його запропонували, стала Індія.

А от паперові книги смартфонам перемогти не вдалося, хоча багато хто на це чекав. Вони як і раніше продаються краще, ніж електронні. «Книжкова Netflix» Oyster закрилася через два роки після початку роботи, і передплатний сервіс необмеженого читання Kindle Unlimited, який належить Amazon, хоч і живе, але не демонструє помітних успіхів. Одні пояснюють це тим, що з відносно маленького екрана смартфона незручно читати, інші — тим, що для поширення бізнес-книг ще не знайшли успішну бізнес-модель. Подивимося.

Зате паперові карти стають предметом розкоші. Тепер, коли в кожному телефоні є GPS із безкоштовними та свіжими картами всього світу, паперові карти не потрібні нікому, крім колекціонерів та людей, які подорожують важкодоступними районами Землі без електрики та інтернету. Австралійське картографічне агентство з 2019-го більше не друкує паперові карти — немає попиту.

Смартфони майже знищили дешеві фотоапарати-«мильниці» та помітно скоротили ринок «дзеркалок», які тепер купують переважно професіонали та ентузіасти. Раніше туриста можна було відрізнити за фотоапаратом на шиї, тепер їх усе частіше залишають удома: камера в пʼятисотдоларовому iPhone або Huawei знімає не гірше (а то і краще), ніж Nikon або Canon за ті самі гроші.

Смартфони знищують традиційне таксі. На вулицях рідко побачиш людину, яка подає знак рукою: машини замовляють та оплачують через Uber і його клони, де пасажир заздалегідь бачить ціну поїздки та рейтинг водія. У деяких містах таксисти намагаються заборонити Uber через суди, і навіть успішно, але вже ясно, що це тимчасовий успіх, і зупинити прогрес не вдасться.

Водії кебів протестують проти Uber: вони перегородили вулицю Вайтголл, де розташовано багато будівель уряду Великої Британії; 10 лютого 2016 року, Лондон, Сполучене Королівство.

Carl Court / Getty Images

Те саме відбувається і з туристичними агентствами. Ми більше не стоїмо в черзі в касу по квитки на літаки, потяги та міжміські автобуси, а також у кіно, театр та на концерти. Тепер ми по-іншому вибираємо готелі та ресторани. Лікарів, сантехніків, мовні курси, дитячі гуртки та автошколи ми теж частіше шукаємо онлайн, за порадами незнайомих людей.

Можна сказати, що все це заслуга не смартфонів, а інтернету. Але для величезного відсотка населення смартфон — це і є інтернет. Без нього інтернет був би їм не доступний, або, принаймні, доступний набагато рідше.

До речі, компʼютери та смартфони ми тепер теж купуємо в інтернеті.

Навіть покупки ми тепер робимо інакше, і не тільки онлайн. Банківські картки, можливо, відімруть: усе більше людей зберігає віртуальні карти в телефоні та платить ним же. Усе більше банків працює без справжніх відділень або принаймні різко скорочує їхню кількість — коли клієнти можуть керувати своїми рахунками через мобільний додаток, не потрібно витрачати гроші на оренду приміщення та зарплату касирам.

Криптовалюти теж можуть стати справжнім платіжним засобом тільки завдяки смартфонам. Нехай і повільно, але вони справді ним стають. У кожному великому місті уже є десятки закладів, які приймають оплату біткоїнами. Без смартфона б цього не сталося, тому що біткоїн не можна носити в звичайному гаманці, і кредитні картки з біткоїнами теж поки не випускають. Заплатити біткоїнами в кавʼярні можна тільки якщо у вашому смартфоні є біткоїн-гаманець (окремі біткоїн-гаманці існують, але залишилися рідкістю). Можливо, коли-небудь смартфон знищить звичайні гроші, хоча, якщо це і відбудеться, то нескоро.

Життя підприємців теж стало легшим. Тепер їм не обовʼязково писати листи інвесторам — досить завести проєкт на Kickstarter (він зʼявився в 2009 році й запрацював на повну силу в 2010-му). За допомогою краудфандингу зʼявилося безліч компʼютерних ігор, фільмів і гаджетів, які б інакше не народилися. Інший схожий винахід — сервіс Patreon, що зʼявився у 2013 році: тут шанувальники можуть підтримати грошима музикантів і письменників, щоб ті творили, не відволікаючись на пошуки хліба насущного.

У березні 2013 року режисер Роб Томас та актриса Крістен Белл зібрали пʼять мільйонів доларів на зйомки фільму «Вероніка Марс» через Kickstarter.

Warner Bros.

Смартфони змінили не тільки те, як ми читаємо, дивимося, купуємо та платимо, але й те, як ми спілкуємося. Ні, йдеться не про людей, що втупилися в екран мобільного в метро, барі або в гостях — раніше вони точно так само втупилися б у газету, книгу чи телевізор. Зміни, що відбуваються, більш серйозні.

На початку століття пʼять відсотків пар у США знайомилися в інтернеті. Приблизно з середини минулого десятиліття люди найчастіше знайомилися зі своїм партнером онлайн, а тепер таких пар уже 40 відсотків. Те саме відбувається у всьому світі. Люди знайомляться у соцмережах, а Tinder з додатка, де шукали партнера на ніч, став одним з найпопулярніших способів завести постійні стосунки.

Гетті Ретроейдж (83 роки) шукає партнера в Tinder; 1 серпня 2019 року, Нью-Йорк, США.

Artem Agafonov / Barcroft Media / Barcroft Media via Getty Images

Друзів ми теж усе частіше знаходимо за допомогою смартфона, хоча статистику тут знайти складно. Але просто згадайте, скільки своїх друзів і подруг ви зустріли онлайн.

Змінюється й те, як саме ми спілкуємося з друзями. Ті, кому зараз від тридцяти до сорока, можливо, памʼятають телефонні розмови на годину, а то й дві. Ті, хто ще старший — і довгі листи в конвертах. Листи на папері давно не пишуть. Що ж стосується дзвінків, то в 2015 році, вперше з часів Великої депресії, впав «голосовий трафік» — люди все менше телефонують один одному, хоча телефони тепер є майже у всіх. Серед молоді дзвонити і зовсім вважається непристойним. Месенджер виявився ідеальним інструментом спілкування. На відміну від листа, він дає можливість швидко відповісти, а на відміну від телефонного дзвінка, не змушує відповідати одразу.

Ще одна річ, яку знищує смартфон — це медіа. Навряд чи він знищить їх повністю, але їхня роль зменшиться. Звичайні люди, не повʼязані з газетами та телеканалами, вже віднімають хліб у засобів масової інформації. Найбільше постраждала професія репортера. Раніше репортер зʼявлявся на місці події першим. Тепер бути першим у нього не залишилося шансів. Що б не сталося у світі, поруч завжди знайдеться людина зі смартфоном, яка одразу ж викладе фото та відео в YouTube або Twitter. Інша напише докладний пост у Facebook.

Концерт гурту «Океан Ельзи» під час Революції Гідності, 14 грудня 2013 року.

Roman Pilipey / NurPhoto / Corbis via Getty Images

Те саме, хоч і не настільки швидко, відбувається і з журналістськими розслідуваннями. Головним у будь-якому розслідуванні завжди є секретні (або, принаймні, невідомі публіці раніше) документи. Ці документи зливали журналістам інсайдери, люди, які хотіли винести назовні сміття зі своїх організацій. Сьогодні, замість того, щоб віддавати ці документи журналістам, інсайдери публікують їх самі або віддають іншим, немедійним організаціям — як це зробив у листопаді 2010 року Бредлі Меннінг, зливши WikiLeaks дипломатичні телеграми США.

Немедійні організації й самі все частіше проводять розслідування — так у Росії найгучніші розслідування зʼявляються не в медіа, а в YouTube-каналі Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального.

Навіть у тому, що стосується презентації інформації, блогери наздоганяють і обганяють масмедіа. Середня аудиторія найбільш популярної програми новин німецького телебачення ZDF Heute — 3,7 мільйона глядачів. Але ролик німецького влогера Rezo, де він ущент розніс правлячу в Німеччині партію ХДС, подивилися 16,5 мільйона людей, що викликало в деяких високопосадовців ХДС справжню істерику та вимоги якось обмежити «дезінформацію» в соцмережах.

У кого ширша аудиторія, політиків чи масмедіа?

  • Середня аудиторія CNN у прайм-таймі — один мільйон глядачів, у MSNBC — 1,5 мільйона, у Fox News — 2,4 мільйона. При цьому в Барака Обами 111 мільйонів підписників у Twitter, у Дональда Трампа — 68 мільйонів.

  • У YouTube-каналу про комп'ютерні ігри влогера PewDiePie 102 мільйони підписників, а в каналу найпопулярнішого у світі ігрового сайту IGN — 12,7 мільйона, тобто у вісім з гаком разів менше.

  • У спортивно-розважального YouTube-каналу Dude Perfect 44,7 мільйона підписників, кожне їхнє відео дивиться від пʼяти до 250 мільйонів людей. А у спортивного телеканалу ESPN лише 6,1 мільйона підписників у YouTube і приблизно 0,5 мільйона глядачів на день по телевізору.

Політики нового покоління не скаржаться на соцмережі, а використовують їх, щоб не залежати від ЗМІ та спілкуватися з виборцями безпосередньо. Вони в рази популярніші від будь-якого медіа і можуть чудово обходитися без інтервʼю та пресконференцій. Медіа програють битву за глядача та читача не тільки й навіть не стільки в політиці, а буквально на всіх фронтах — навіть за аудиторією спортивних передач.

Усі ці явища смартфон руйнував, даючи альтернативу. Він створював щось більш зручне та ефективне замість того, що знищив. Але є одна сфера, де смартфони руйнують, не створюючи нічого натомість і, можливо, вже зруйнували її до точки неповернення.

Ця галузь — політика.

Кандидат у президенти США Гілларі Клінтон позує під час виборчої кампанії, 21 вересня 2016 року, Орландо, штат Флорида.

Barbara Kinney / Hillary for America / Flickr

3

Десяті роки стали найбільш неспокійним десятиліттям у світі як мінімум з 80-х, а на Заході — з кінця Другої світової війни. Навіть у 60-ті Європа та США не бачили стільки масштабних протестів. Ніколи в післявоєнній історії популісти та антисистемні партії не святкували стільки перемог на виборах.

Масові протести десятиліття, що минає, прийнято пояснювати тим, що Facebook і Telegram допомагають людям ефективно їх організувати. Досить створити івент, запросити туди людей, а далі все само піде як по маслу.

Успіху популістів є інше популярне пояснення: у соцмережах швидко поширюється брехня, «фейк ньюз», і цією брехнею популісти на кшталт Трампа одурманюють своїх прихильників.

Це прості, зрозумілі й тому привабливі пояснення. Але є й інше. Першим його запропонував колишній аналітик ЦРУ Мартін Геррі в книзі Revolt of the Public, яка вийшла в 2014 році. Там він передбачив тріумф популістів за два роки до Трампа та Brexit.

Пояснення це полягає в тому, що політичну систему сучасного світу руйнує не брехня, а правда. Усі помилки політиків, усі зроблені за життя дурниці, усі звʼязки, що їх ганьблять, тепер доступні публіці як на долоні — завдяки смартфону. Заяви політиків ретельно вивчають сотні й тисячі його противників, вони вишукують помилки або протиріччя. Кожну таку помилку, кожну маленьку або велику брехню, кожен випадок того, коли політик учора говорив одне, а завтра інше, зі швидкістю урагану поширюють у соцмережах.

Вуличні протести біля будівлі Законодавчої ради Гонконгу, 6 грудня 2019 року.

Miguel Candela / SOPA Images / LightRocket via Getty Images

Безглузду жорстокість працівників поліції та хамство чиновників теж знімають на смартфони і викладають в інтернет, викликаючи хвилю обурення, і ця хвиля регулярно перетворюється в цунамі, як після відео, де правоохоронці душать продавця нелегальних сигарет Еріка Гарнера.

Зіграли свою роль і дрони, які стали комерційно успішними тільки тоді, коли зʼявилася можливість керувати ними зі смартфона (перший комерційно успішний дрон випустила в 2010 французька компанія Parrot — це був перший дрон, яким можна керувати за допомогою Wi-Fi). Сьогодні з дронів знімають таємні палаци чиновників і демонстрації протестів, не даючи владі занижувати їхню реальну кількість.

Зрештою люди перестають вірити владі та розуміти, з якого дива ними правлять ті, хто брешуть і помиляються нітрохи не менше за них самих. Тому вони все частіше виходять на вулиці та все частіше вибирають популістів.

Виборці хочуть «злити болото» (drain the swamp) — і обирають тих, хто дратує істеблішмент найбільше. Не тому, що вони люблять Дональда Трампа, а тому, що хочуть покарати обридлих «пристойних» лідерів. Найбільш яскраво це проявилося на останніх президентських і парламентських виборах в Україні. Виборці свідомо обрали президентом «кота в мішку», тільки б усунути від влади тих, хто колективно правив країною два попередніх десятиліття і довів її до нинішнього тяжкого стану.

Вибори перестали бути вибором кращих керівників держави. Заодно з демонстраціями та мітингами вони перетворилися на спосіб розгойдувати човен, щоб скинути з нього правлячий клас.

Багато хто, включаючи і самого Мартіна Геррі, бояться, що разом з човном перекинеться і потоне вся західна ліберальна демократія. Вона вже зачерпнула чимало води. Цього джина вже не заженеш у пляшку. Чим більше людей куплять смартфони, тим більше компромату знайдуть на політиків і тим ширше його поширять. Система, схоже, приречена. Прийде їй на зміну щось осмислене і, якщо так, то що це буде, ми можемо тільки гадати. Але якщо знайдеться гідна альтернатива, якщо суспільство породить інший гідний спосіб політичної організації — швидше за все, він теж буде повʼязаний зі смартфоном.

Поліція застосовує сльозогінний газ під час протестів на площі Тахрір; 23 листопада 2011 року, Каїр, Єгипет.

Peter Macdiarmid / Getty Images