Чотирнадцятирічні Міша Іванко і Максим Кисельов ходять до 9-го класу однієї з київських шкіл на Позняках, дружать і захоплюються робототехнікою. Останні два роки це для них головна розвага. Вони об’їздили безліч конкурсів в Україні, а цього року вперше поїхали на міжнародні змагання. На конкурсі MakeX у китайському місті Гуанчжоу вони посіли друге місце, обійшовши близько 1 500 команд із понад 30 країн.
Міша Іванко і Максим Кисельов.
Олег Переверзєв
Хлопців тренує мама одного з них — Світлана Іванко. Усього в неї троє синів, Міша — найстарший. Зараз вона в декреті, але каже, що встигає трохи працювати. Робота Світлани з робототехнікою ніяк не пов’язана — для неї, як і для сина, це хобі. Вона захопилася складанням конструкторів та програмуванням кілька років тому, коли водила одного з синів до дитсадка. «У них у підсобці стояв новий величезний конструктор Lego, але дітям його ніхто не давав. Сказали, що в них немає людини, яка буде цим займатися. Я питала-питала, а потім взялася займатися з дітьми сама», — розповіла вона theБабелю. Згодом на робототехніку Світлана підсадила Мішу. Два роки тому він зібрав свою першу команду з п’яти однокласників і поїхав на перший турнір в Україні. Підлітки увійшли до топ-5, але невдовзі команда розпалася. Трохи згодом робототехнікою зацікавився Максим, так з’явилася команда SSG — Super strange guys.
Олег Переверзєв
Змагання з робототехніки зазвичай проходять так: є поле з об’єктами (деревами, кульками, будинками чи будь-чим іншим), робот має з ними взаємодіяти — виконувати місії. У грі завжди є легенда: робот може будувати місто чи рятувати його від забруднення. «Наприклад, є кубики. Треба, щоб робот під’їхав і пересунув кубик. Далі треба розвернутися і рухатись до наступної місії — наприклад, до «електровимикача». Це такі три палки, які треба перевернути», — пояснює Максим. Щоб робот виконував місії, треба розробити код — для цього теж є спеціальні програми. Хлопці мають власне поле для тренувань і свого робота, якого назвали Валєрою через схожість із героєм мультфільму «Тачки». Їхній робот — це конструктор на базі Arduino: спочатку складаєш основу, потім додаєш потрібні деталі та пишеш код. «У робота є відкидні крила, модуль для перевезення «дерева», є датчик відстані, мотор, аудіоплеєр, led-панель, що показує поточну програму», — розповідають хлопці. На конкурсах поле, об’єкти й місії різні, роботів учасники привозять самі. Найголовніший щорічний конкурс із робототехніки в Україні — Robotica. Його переможці виграють перепустку на міжнародний турнір — World Robot Olympiad.
Фото надано Світланою Іванко
Цього року Міша і Максим, робот Валєра та Світлана вперше поїхали на міжнародні змагання. Це був турнір MakeX у китайському місті Гуанчжоу. Взагалі конкурс проводиться із 2017 року, але в Україні відбіркові турніри провели вперше. Цього року учасники «рятували» місто від екологічної катастрофи. Змагання тривали три дні, Міша й Максим вибороли друге місце і 15 тисяч юанів (близько 50 тисяч гривень). «Там усе було зовсім інакше, треба було всі місії відкатати на 100 відсотків. Тому ми дуже довго займалися, і навіть у Китаї ми постійно тренувалися — десь до першої ночі сиділи», — розповідає Міша.
Третє місце на MakeX виборола інша команда з України — тринадцятирічні Єгор Лінов і Тимофій Сагатий, що називають себе Yellow Cat. За словами тата Єгора Віктора Лінова, Yellow Cat вже бували на змаганнях в Угорщині і Таїланді, де теж показували хороші результати. Хлопців тренують батьки Єгора — Віктор і Наталя, які працюють програмістами. «Один тренер надихає, інший мотивує. В основному вони займаються самі, але ми багато допомагаємо — особливо з тим, що стосується програмування», — розповів theБабелю Віктор.
Олег Переверзєв
Більшість українських дітей, які перемагають у турнірах — це «домашні» команди, каже Світлана. «Є різні гуртки, але це не олімпіадний рівень», — розповідає вона. Крім того, робототехніка — недешеве заняття. Найпростіший робот обійдеться приблизно в 20 тисяч гривень, поле коштує щонайменше 7 тисяч. Також робота треба постійно вдосконалювати: різні деталі можуть коштувати ще по кілька тисяч. Поїздки на турніри — теж за власний кошт. Багато команд розпадаються саме через те, що батьки не готові вкладати такі гроші.
Олег Переверзєв; Олег Переверзєв / «Бабель»
Обидві українські команди шукали додаткові гроші на поїздку в Китай. Зрештою вдалося знайти спонсорів, вони покрили частину витрат. За словами Світлани, Міша написав близько 200 листів до українських олігархів та великих компаній з проханням підтримати їхню команду. Більшість йому так і не відповіла, але одна компанія все-таки погодилася й дала гроші на подорож. Також трохи допоміг місцевий депутат. На поїздку до Китаю команда SSG витратила близько 80 тисяч гривень — сюди увійшли всі витрати на Мішу, Максима та Світлану. «Це непросто — треба і самим багато вкладати, і шукати ще спонсорів. Багато хто з батьків не має таких коштів, тому часто діти перестають займатися. Коли мене просять ще з кимось займатися, я одразу питаю в батьків, чи готові вони вкладати в це гроші», — каже Світлана. Для себе вона вирішила, що готова. Її син Міша вже зараз мріє пов’язати своє майбутнє з технологіями та працювати в Google.