British Newspaper Archive
The Western Mail, Кардіфф, 15 жовтня 1932 року
Чи буде суп? Росія боїться прийдешньої зими
«Чи буде суп?» — це запитання чоловіки та жінки Радянського Союзу ставлять з тривогою і страхом, коли задумуються про суворість прийдешньої зими. Над цим задумувалися не лише в комуністичній Росії, а й у капіталістичній Америці, але в Росії відчутно більше страху, тому що врожаю не було і їжі немає.
Переді мною лежить примірник «Известия» — друкованого органу радянського уряду, газети, в якій часто і відкрито критикують невдачі п’ятирічного плану. Ось що я прочитав у номері за п’яте жовтня у статті про Донбас, де видобувають вугілля і виробляють залізо та сталь:
«У крамницях Макіївки дружини робітників чекають на овочі. Час до часу проїжджає переповнена вантажівка. Монотонно падає рідкий осінній дощ. Домогосподарка чекає… Продавець намагається її заспокоїти: “Не хвилюйтесь, товариш домогосподарка!” Але вона дивиться на порожній кошик, думаючи про зиму, думаючи про капусту, картоплю та помідори, і запитує лише одне: “Чи буде суп?”».
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
У селах
Це найбільша проблема радянського уряду останнього року п’ятирічки, яка закінчується 31 грудня.
Чому не вистачає супу? Чому недостатньо м’яса? Чому хліб знову починають видавати за талонами?
Щоб знайти відповіді на ці запитання, я вирушив до російських сіл, де розмовляв з селянами російською, жив у дерев’яних хижах і спав на вкритій жуками підлозі.
Я подорожував потягом, не встановлюючи пункту призначення, виходив на малих станціях та йшов милями, поки не діставався справжньої Росії. І тоді самі селяни розповідали мені, що вони не мають супу. Ця картина відрізняється від тієї, яку показують більшовики в Москві. Статний молодий більшовик сказав мені в Народному комісаріаті землеробства:
«У межах п’ятирічного плану ми збираємося соціалізувати сільське господарство. Ми позбудемося приватного фермерства. До кінця плану жодному селянинові не належатиме земля. Села буде перетворено на колективні господарства, де земля, корови, коні, свині належатимуть спільноті, городи також оброблятимуть спільно. Приватна власність — це прокляття, і ми його викоренимо в селах. Наші нові методи збільшать урожайність та зроблять село щасливим і здоровим».
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Запитання селян
Я довго простував полями, і село, на яке я натрапив, точно не було щасливим і здоровим. Я йшов вночі крізь село біля Волги, за 1000 миль від місця, де я розмовляв зі статним молодим комуністом.
Сонце сідало в глибоке червоне сяйво, ставало темніше та похмуріше. Я помітив світло у вікні дерев’яної хижі, постукав у двері, зайшов усередину і побачив групу зарослих, грубих селян.
Вони із захватом розглядали мене та з’юрмилися навколо мене. Звідки я приїхав? Чи правда, що в Англії збирається більшовицька революція? Чи можна дістати м’ясо в Америці? Чи залишуся я в одній з хиж?
Вони метушилися навколо мене із запитаннями та пропонували свою гостинність. Не встиг я опам’ятатися, як сидів у простій сільській хаті та розмовляв з селянкою, навколо якої повзали та бігали одягнені в лахміття діти з плямистими обличчями.
«У Росії вистачає їжі?» — запитав я в жінки. Вона, розхвилювавшись, відповіла: «Звісно, не вистачає. Як таке можливо? Вони забрали в нас землю, щоб зробити свої комуністичні колективні господарства. Ми хочемо мати власну землю. Поглянь лише, що вони зробили з нашими коровами. Ми з чоловіком мали хорошу корову. Вони забрали її і поставили всіх корів з села разом, і тепер корова худа та хирлява, і ми не отримуємо достатньо молока».
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Колективні господарства
У двері постукали. Всередину зайшов гарний чорнявий селянин із запалом в очах і білими зубами. Він засумнівався, чи говорити щось, але зрештою набрався сміливості й сказав: «Живемо як собаки з тих пір, як нас змусили йти до тих колгоспів. 1926 та 1927 були хорошими роками, ми мали землю. А тепер краще померти, ніж жити. Вони забрали в нас землю, корову, хліб. Майже все зерно — його і так було мало — вивезли у міста, а ми боїмося щось сказати. Що ми робитимемо зимою?» Він закінчив, важко зітхнувши.
Саме це я чув із уст селян у багатьох частинах Росії. «Навіщо нам працювати? — питали вони, — коли нашу землю та корову забрали. Поверніть нам землю». Чужу землю вони не оброблятимуть так ретельно.
***
[Цитовано у Western Mail також] Time Telegram з Риги: «Через сильні труднощі з харчами радянська влада вирішила зменшити норми виплат професорам і вченим приблизно на 25 відсотків».