Моєму єдиному сину Жені — 28 років. Я народила його в 27, у Києві, але незабаром ми з сімʼєю переїхали за місто, в селище Немішаєве. Синдром діагностували, коли Жені було півтора року: педіатр звернула увагу на нехарактерну будову його долонь. Нас направили в Обласну дитячу лікарню, а звідти в ОХМАТДИТ, до генетиків, які підтвердили діагноз. Мені сказали, що він насилу буде тримати ложку, нічого не зможе зробити без сторонньої допомоги, але я не повірила й вирішила взяти все в свої руки. Я пробула в декреті шість років і вважаю, що ми з чоловіком виконали величезну роботу, щоб сьогодні Женя мав повноцінне життя.
У головного героя «Арахісового сокола» не було сімʼї та роботи, тому, незважаючи на зовнішню схожість, Женя не асоціює себе з ним. Він мислить більш поверхово й не може аналізувати так глибоко, як людина без синдрому. Наприклад, він каже, що схожий на «Джокера» тільки тому, що любить голосно сміятися. Женя навчався в допоміжній школі № 16 на Святошино, куди їздив із передмістя самостійно. У 2015 році він закінчив ПТУ за спеціальністю «індивідуальний пошив взуття» і навіть деякий час шив капці та балетки. Забезпечив ними нас із чоловіком і всіх родичів.
Люди із синдромом Дауна — занадто довірливі. Цим користуються недоброзичливці. Коли Жені щось пропонують або кудись кличуть, він запитує в мене, чи можна. Але часом навіть я не можу вберегти його від невдач. Наприкінці 2013 року міністр соціальної політики Наталія Королевська хотіла пропіаритися й запропонувала Жені посаду помічника секретаря. Син пропрацював три місяці в її приймальні, але йому не заплатили ані копійки й навіть не заповнили трудову книжку.
До втечі з притулку день головного героя виглядав так: він сидів перед телевізором і приймав ліки. Це зовсім не про нашого Женю. Він встає о 06:30, сам збирається і їде в гіпермаркет «Ашан», де вже другий рік працює запаковщиком по чотири години на день. Зараз Женя заробляє 4 800 гривень, але все віддає сімʼї. На себе не витрачає, як не вмовляй. Каже, в нього все є.
Часто люди із синдромом Дауна дуже сильні. У фільмі Зак мріє займатися реслінгом, а мій Женя довго сам тренувався вдома з боксерською грушею. Він брав плеєр, надягав навушники та щодня відпрацьовував техніку ударів. Такі тренування були спрямовані на розвиток концентрації й витривалості. Напевно, так він відчував себе більш захищеним, хоча ніколи не застосовував силу в конфліктах.
В актора Зака Готтзагена хороша дикція, що буває рідко у людей із синдромом. В Америці до їхньої соціалізації ставляться серйозніше. В Україні немає жодного табору для інвалідів, які хотіли б освоїти професії актора чи ведучого. Наші дефектологи не завжди можуть виправити дикцію на групових заняттях, де кожній дитині приділяється по 10 хвилин. Потрібен індивідуальний підхід і якась особлива мотивація. Стороннім людям зазвичай складно зрозуміти, що каже Женя на першій зустрічі. До його мовлення потрібно звикнути. Наприклад, зараз він дуже хвилюється й не може дати вам інтервʼю особисто. Зате він усе розуміє, грамотно пише і швидко читає.
Головний герой відданий, і нам це дуже знайомо. У Жені був улюблений кіт Кузя, який одного разу втік. Женя досі його чекає й інших тварин заводити не дозволяє. Друзів у нього майже немає, поки не знайшлися.
В історії про «Арахісового сокола» режисер оголив головну проблему — до людей із синдромом Дауна ставляться, як до хворих. Їм не довіряють і намагаються нікуди не відпускати самих. Я завжди вважала, що це неправильно, і вчила Женю бути самостійним. Спочатку їздила в сусідньому вагоні й підглядала, щоб підстрахувати, якщо раптом розгубиться. Женя — пунктуальний, наполегливий, працьовитий та охайний. Якщо дати йому завдання, він намагатиметься зробити його якісно. У Жені чудова памʼять. Головне його захоплення — кіно, він стежить за кіноновинками, памʼятає всі сюжети, імена та вік акторів і навіть те, у яких фільмах вони грали раніше.
Фільм можна подивитися з 17 жовтня в кінотеатрах України.