У 1934 році більшовики вирішили перенести столицю УРСР з Харкова до Києва. Протягом 1934—1936 років група архітекторів під керівництвом Павла Хаустова розробляє новий Генеральний план забудови Києва. Ключове місце в ньому відводилося будівництву урядового кварталу для керівного апарату УРСР.
Упродовж 1934—1936 років провели чотири етапи конкурсу на кращий проєкт нового урядового центру. При виборі переможця конкурсна комісія керувалася ідеологічними принципами. У 1935 році в журналі «Архітектура СРСР» виходить велика стаття харківського архітектора Олександра Молокіна, у якій він розглядав київський конкурс як «можливість перетворити колишнє місто церков і монастирів на архітектурно завершений, істинно соціалістичний центр радянської України».
З подачі тодішнього другого секретаря КП(б)У Павла Постишева новий урядовий центр Києва мав розташовуватися на місці нинішніх Софійської та Михайлівської площ. Зрештою, перевагу надали проєкту ленінградського архітектора Йосипа Лангбарда. Він запропонував спорудити дві симетричні будівлі для ЦК КП(б)У та Раднаркому, між ними встановити стометровий памʼятник Леніну, від якого спускалися б до Дніпра широкі сходи. Памʼятник Богдану Хмельницькому планували перенести з Софійської площі до Бессарабського ринку, а на його місці спроєктували величезну площу для парадів і демонстрацій — близько 130 метрів завширшки і понад 600 метрів завдовжки.
Центральний вхід і площа перед будівлею ЦК КП(б)У в Києві до 1941 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Архітектор Йосип Лангбард, 1930-ті роки.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Першу будівлю за проєктом Лангбарда почали споруджувати в 1936 році. Для того щоб звільнити місце для будівництва, знесли Трьохсвятительську церкву ХІІ століття, а також частину будівель Михайлівського собору, де планували звести другу споруду.
Будівництво споруди у стилі сталінського ампіру завершили в 1939 році. До 1941 року тут розміщувався ЦК КП(б)У, після Другої світової будівлю зайняли обласний і міський комітети партії. З 1992 року тут розташоване Міністерство закордонних справ України.
Вигляд на будівлю ЦК КП(б)У в Києві з боку верхньої станції фунікулера, 1941 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Друга споруда на місці Михайлівського собору так і не зʼявилася. Спочатку завадила смерть у 1938 році головного лобіста проєкту Постишева, потім німецька окупація під час Другої світової.
У середині 1930-х у Києві розробляли паралельний проєкт нового адміністративного центру УРСР на Липках, поблизу Маріїнського палацу та парку. У 1936 році на вулиці Кірова (нині Грушевського) почали зводити будинок для Народного комісаріату внутрішніх справ за проєктом архітекторів Івана Фоміна та Павла Абросимова. Але в процесі будівництва плани змінилися. Після відкриття будівлі в 1938 році сюди переїхав Раднарком, який спочатку мав розміститися в будівлі на Михайлівській площі. З 1991 року тут розташовується Кабмін України. На сьогодні це найбільша адміністративна споруда Києва — з десятиповерховим центральним корпусом і семи- та восьмиповерховими бічними крилами.
Зведення Будинку Раднаркому УРСР, 1937 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Будівля Раднаркому УРСР до 1941 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
У лютому 1936 року в Києві провели закритий конкурс на проєкт будівлі Верховної ради УРСР. Складність завдання полягала в місці, де запланували будівництво. Споруда мала вдало вписатися поруч з багатоповерховим Будинком Раднаркому з одного боку та невисоким Маріїнським палацом з іншого. Зрештою, переміг проєкт Володимира Заболотного.
Загальний вигляд будівлі Верховної Ради УРСР у Києві, 1940 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
За проєктом, це була триповерхова будівля з симетричним планом. У внутрішньому оформленні все, аж до дверних ручок, було зроблено за авторськими проєктами. Центром композиції стала восьмикутна сесійна зала зі скляним куполом. У 1939 році держкомісія прийняла будівлю з оцінкою «відмінно». Заболотний отримав Сталінську премію і став головним архітектором Києва.
На фото ліворуч: головний вестибюль і сходи в будинку Верховної Ради УРСР у Києві, 1940 рік. На фото праворуч: зал засідань Верховної Ради УРСР у Києві, 26 липня 1939 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
У Другу світову будівля дуже постраждала, але вціліла. Під час реконструкції до неї прибудували напівкруглий корпус службових приміщень із внутрішнім двором. У 1985 році перед центральним входом встановили чотири скульптурні групи, що уособлюють робітників, селян, вчених та інтелігенцію. Двадцять четвертого серпня 1991 року в цьому будинку депутати ухвалили Акт Незалежності України. З того часу тут засідає Верховна Рада, а сама будівля вважається зразком української архітектурної класики.
Ми побудували «Бабель» спеціально для вас, найкращою подякою буде ваш донат.