Усе почалося з питання, звідки береться тепло. Мати Надії [Парфан] працює в державному міському підприємстві «Івано-Франківськтеплокомуненерго», тож з юних років режисерка знає цю установу. На неї справили враження люди [гімн хору виконували 27 людей], які з 2004 року, попри важку і невдячну працю, знаходять час і сили на спів. Образ хору тепловиків заінтригував.
Через долі та характери окремих людей фільм розповідає про ширші суспільні явища. Ми бачимо героя — лагідного і терплячого очільника профспілки та хору Івана Васильовича, який збирає на музичні заняття своїх колег, але напередодні опалювального сезону йому це дається все складніше. Бачимо працівників підприємства, які, попри тотальну розруху, щороку вчасно запускають котел і подають опалення в домівки, водночас ремонтуючи труби. Бачимо чиновників, які читають промови з аркушів, запевняють, що грошей немає, тому ані модернізації, ані підвищення зарплат знову не буде. Ми також бачимо споживачів комунальних послуг, які штурмують гарячу лінію зі скаргами та вимогами негайно нагріти їм батареї. Це все складається у нескінченний суспільний танець, де кожен виконує свою партію.
86PROKAT
Однак є дещо, що контрастує з цією похмурою реальністю, — профспілковий хор «Чорнобривці», де причепурені комунальники з гордістю змінюють свої поношені роби на вишиванки та натхненно співають народних пісень. Те, що колись починалося як обов’язкова для підприємства самодіяльність, нині перетворилося на магію, яка, можливо, є для нього єдиною по-справжньому значущою річчю.
86PROKAT
Це фільм про музику і про те, якою різною вона може бути — від хорової пісні «Гей, соколи» до індустріального ембієнту ремонтного цеху. Надія дуже серйозно поставилася до музичного аспекту, тому бюджет на звук у цьому фільмі перевищує бюджет на операторську роботу. Чим саме фільм зацікавив телерадіомовника NHK — нам не пояснювали [в іншому інтервʼю продюсер фільму Ілля Гладштейн розповів, що мовник зацікавився фільмом ще під час зйомок].
86PROKAT
Ми знімали «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» три роки, він коштував 1 мільйон 169 тисяч гривень, з яких Держкіно виділило 1 мільйон 69 тисяч. Це дебютна повнометражна робота Надії, тому багато що ми опановували в процесі. Складно було встигнути приїхати у Франківськ на початок опалювального сезону. Ця дата не фіксована і залежить тільки від погоди. Знімальна група весь час була на зв’язку з мерією, з десяток разів міняла квитки на потяг, переносила особисті справи. Але зрештою все склалося: у фільмі є епізод усередині гігантського котла, що нагріває воду для батарей; є момент повороту ключа, після якого в будинки надходить тепло.
86PROKAT
На показах це кіно сприймають по-різному. Ми вирішили означити його як «комунальну трагікомедію», але це умовність, бо фільм багатоплановий. Кожен побачить його скрізь призму власного досвіду. На світовій прем’єрі — на фестивалі Visions du Reel у швейцарському місті Ньйон — рожевощокі пенсіонери дивилися фільм захоплено, але не зчитали цілий пласт іронії про соцреалізм і не зрозуміли концепції «народного хору». Для них це дотепна і красива стрічка про однолітків, які співають. А на показі у Кракові глядачі плакали. Для поляків ця тема виявилася такою ж травматичною, як і для нас. Можливо, тому що вони самі це пригадують і ще не пережили. Нам хочеться, щоб фільм був не просто видовищем, а провокував на розмову.