У прокат вийшов «Геніальний кутюрʼє» — документальний фільм про останні роки життя Іва Сен-Лорана. Ми подивилися його разом із дизайнером Андре Таном

Я йшов на показ «Геніального кутюрʼє» із питанням, чому Пʼєр Берже так довго не хотів показувати фільм. Проєкт завершили 18 років тому, але на екрани він вийшов лише зараз. Треба визнати, Лоран має розкішний вигляд — імператора високої моди. Так, він старий, хворий, стривожений і задумливий. Але ті, хто цікавився біографією великого дизайнера, повинні знати, що він ніколи не вирізнявся міцним здоровʼям. У 1960 році, під час Алжирської війни, його призвали на службу в армію. Через місяць він потрапив до психіатричної клініки з депресією, від якої страждав до самої смерті. Після тривалого прийому психотропних препаратів Лоран пристрастився до алкоголю та наркотиків. Незабаром він познайомився з промисловцем Пʼєром Берже й почав «писати» історію легендарного бренду YSL (Yves Saint Laurent).

Зараз існує негласний тренд на психічні розлади. Найчастіше вони надумані та перебільшені заради підтримки інтересу до знаменитостей. Але давайте не порівнювати дутих зірок із Лораном, який справді пережив насильство і жахи війни. Він — депресивний перфекціоніст-відлюдник, який побудував імперію на своїй меланхолії. Сьогодні — інший час. Популярність завойовують гармонійні, благонадійні, сімейні люди, які до того ж повинні бути бездоганними професіоналами.

Вважаю, Берже не сподобалося, що режисер показав кухню високої моди та зруйнував головні стереотипи про неї. Процес підготовки нової колекції показаний у фільмі без ідеалізації. Багато хто думає, що дизайнер — це людина, яка прокидається опівдні з келихом шампанського, а вже за кілька годин танцює на вечірці в Монако. У картині Мейру ми бачимо протилежне. Біля штурвалу модного дому стоїть жива людина, працездатна, але зі своїми слабкостями. Лоран постійно малює ескізи, приміряє макети, шукає ідеальне художнє рішення для своєї колекції.

Лоран перестав створювати актуальний продукт, але ніхто не смів йому про це сказати. У Франції вміють шанувати своїх метрів. «Геніальний кутюрʼє» пронизаний ностальгією. Памʼятайте слова Берже: «З цієї драбини ми спостерігали за моделями внизу, як у будинку Chanel. А цю консоль використовували для капелюхів — тоді їх носили частіше, аніж сьогодні». Постарілий Лоран підтверджує, що не розуміє нову епоху. Але продовжує наполягати, що його модний дім переживає новий старт.

Великому дизайнеру належала ідея оформити одяг предметами мистецтва. Він не просто надихався полотнами Ван Гога, Матісса і Мондріана, але й створював колекції суконь за мотивами їхніх картин. Зараз це тренд, який наочно демонструють останні покази Louis Vuitton і Dior. Ів Сен-Лоран справді був революціонером у світі моди. Він першим вдався до колаборацій, одягнув жінку в смокінг, придумав стиль «сафарі», прозорі блузи та вивів на подіум темношкірих моделей.

Памʼятаєте, як Ів Сен-Лоран малює маркером на тканині наче з простирадла? Це макетна тканина, з якої спочатку відшивають колекцію, щоб відпрацювати форму та силует. Від початкових ескізів до фінального виходу речі на подіум — прірва.

Мейру показав основний принцип роботи Лорана: головне в сукні — жінка, яка її вдягає. Вісімдесят відсотків успіху колекції залежать від моделей. Наразі я готуюся до Тижня моди в Парижі та на прикладі свого нового шоу ще раз у цьому переконався. На примірках добре помітно, як розкішне оксамитове плаття може по-різному сидіти на дівчатах з однаковими параметрами. Завдання дизайнера і стиліста — знайти «пару» для кожної моделі.

Перешивати шелестючі криноліни напередодні — нормальна практика. Я особисто стояв за лаштунками показу Олександра Макквіна, коли він був ще живий. За дві години до шоу приїхала фура і привезла шість швейних машинок. Кравці дострочували фатинові спідниці, тому що дизайнерові не вистачило обʼєму. Я не знаю, з чим це повʼязано, та найкращі ідеї приходять за дві ночі, а то й за кілька годин до показу.

Може здатися, що меценати Лорана і Пʼєра Берже самі жили досить скромно, але це оманлива думка. Вони справді відреставрували зали французького живопису в Лондонській національній галереї, подарували картини в Лувр. Але в 70—80-х саме в Лорана були найдорожчі інтерʼєри в Парижі, меблі з червоного дерева, предмети декору, інкрустовані дорогоцінним камінням. Він виставляв напоказ розкіш, аби відволіктися від своєї тривоги. На момент, коли Лоран активно зайнявся меценатством, йому було за 50. У цьому віці, напевно, ти нарешті розумієш, що нічого не візьмеш із собою і хочеш віддати Всесвіту борг. Будинок моди Andre Tan теж займається благодійністю, але ми не вважаємо за потрібне про це розповідати.

У будинку YSL сховище для речей займало цілий поверх. Багато суконь висіли там роками. Я ще не настільки «дорослий» дизайнер, щоб колекціонувати власні роботи. Одяг повинен «жити», дарувати емоції. Якщо якась річ не продається, ми даруємо її зірці. Можливо, коли я захочу створити музей бренду Andre Tan, мені доведеться шукати свої речі.

Нову колекцію Лорана показують під месу італійського композитора Джоаккіно Россіні. Зараз вечірні вбрання потрібно демонструвати під техно. Чому Лагерфельд був успішним? Він працював з молодими ді-джеями. Музика — це і є час, і головний смисловий акцент у будь-якій колекції.

Лорану дуже пощастило зустріти Пʼєра Берже, який понад 40 років створював йому тепличні умови. Дизайнер міг концентруватися тільки на творчості. В Україні йому б точно не було нудно. Довелося б самостійно вирішувати питання з фабриками, тканинами, фурнітурою, пресою. Можливо тому його колекції були такими класично-пафосними. Пʼєр вибудував фінансову піраміду, щоб Лоран відчував себе комфортно. Згадайте, Берже називає Лорана сновидою і своїм обовʼязком вважає оберігати його від падіння з висоти. Це дуже зворушлива й точна метафора. Пʼєр вигадував геніальні маркетингові ходи для просування їхнього спільного бренду. Одним із таких стало фешн-шоу, присвячене 40-річчю модного дому. Моделі демонстрували колекції за хронологічним принципом і шикувалися в логотип Іва Сен-Лорана. Це шоу здійняло фурор.

Працівники YSL проводжали легенду з гіркотою. Вони чекали, коли Лоран піде, як вірні слуги в будинку літнього господаря. Така відданість у світі високої моди — наразі велика рідкість. Професія швачок і закрійників в Україні в принципі вмирає. У своїй компанії я роблю все, щоб утримати таких професіоналів. Є люди, які працюють з нами понад 15 років. Решта свято вірить, що кожна швачка може стати Сен-Лораном. Це міф, що працівники Dior, Armani отримують шалені гроші. Їхні бонуси — безцінний досвід і можливість купити речі за собівартістю.

З юності я був закоханий в елегантний стиль Іва Сен-Лорана, але в Париж потрапив тільки в 2004-му, через два роки після смерті геніального кутюрʼє. Тоді його будинок мод продали групі компаній Gucci, а головним дизайнером був італієць Стефано Пілаті. Я вважав своїм обовʼязком присвятити колекцію памʼяті видатного модельєра. Вона називалася «Люди і манекени» (2008). На подіумі ми відтворили роботу в швейному цеху. За основу колекції взяли принцип Лорана поєднувати непоєднувані кольори. Я не вийшов у кінці показу. На восьмиметровому екрані показали моє оголене фото. Це відсилання до знаменитого знімку Лорана під час промокампанії парфумів «Опіум».

Головним критиком сьогодні став споживач. Кутюр — мертвий. Люди більше не платять за ярлик. Насамперед їх цікавить якість і комфорт. Кожен хоче виглядати розкішно, але при цьому не бажає бути обманутим. Це потрібно зрозуміти українській фешн-індустрії і тільки підвищувати планку.

Те, що Лоран пішов, не означає вирок високій моді. Думаю, трагізм, із яким показані останні його роки — це насамперед особистий біль Пʼєра Берже. Коли Лоран помер, залишалися живі Карл Лагерфельд, Валентино, Роберто Каваллі, Джорджо Армані. Останні покази Лорана були вже відверто нафталіновими. Берже вчасно зрозумів, що їхній модний дім необхідно продавати, аби врятувати бренд. Якби цього не сталося, ми б уже й не знали, хто такий Сен-Лоран. Мода завжди вимагає волі, новизни та чарівництва.

Зараз «1+1» знімає про мене документальний фільм «Модельєр», тому дивитися «Геніального кутюрʼє» було вдвічі цікавіше. Я також, як і Лоран, не керую процесом і не затверджую сценарій. Знаю, що у фільмі будуть дві сюжетні лінії. Перша — як звичайному хлопчикові з Харківської області вдалося стати дизайнером і відкрити 50 магазинів в Україні та 12 у Європі. Друга лінія — це закулісся світу моди. Знімальна група приїздить, вішає на нас петлички і фіксує робочий процес. Я звик працювати в кадрі, тому не відчуваю дискомфорту. Фільм відзнятий тільки наполовину. Група ще прилетить на мій показ у межах Тижня моди в Парижі. Премʼєра проєкту запланована на 8 березня 2020 року.