«Така практика». Великий музичний фестиваль Brave! Factory — в одному абзаці та 29 фотографіях

Ось опівночі в промисловій зоні на Борщагівці: сотні людей йдуть уздовж бетонних парканів, лавірують між автомобілями, світло фар вихоплює з темряви курний асфальт. Ось тебе легко, не дивлячись, обшукують на вході — колючо-ріжучі? заборонені речовини? проходьте! Проходимо. Ось колишня котельня, ось токарний цех, ось величезні, метрів тридцять заввишки, ємності для цементу — між ними головна сцена. Ось Юрій Бардаш люто начитує під ударні: «Ты! Че? Такой? Злой?» Ось сімсот або вісімсот людей біснуються під російську групу Shortparis. Ось тисяча людей біснуються під «Вагоновожатых» — лікті, потилиці, кросівки. Ось дві чи три тисячі людей стрибають на техно-танцполі, море голів, над головами сполохи світла, повітря пронизує металевий біт. Ось вони вибираються з натовпу, по одному, пітні футболки, темні окуляри, переводять дух. Ось столична артистична богема, уся в татуюваннях — живого місця немає, ось харківський художник-мураліст, ось талановитий фотограф з Вінниці, ось якісь іноземці (титр: говорять німецькою). Ось відомий народний депутат (колишній), ось відомий банкір (нинішній). Ось веб-дизайнери і просто дизайнери, ось продакт-менеджери та креативні директори, ось куратори та співробітники благодійних фондів, ось моделі та їхні модельєри, ось хлопці з Воскресенки та хлопці з Печерська. Ось люди в футболках «Юность», «Хуизит», OHUENO, «Новий завоз», «Трек говно вызываю полицию». Ось велика, у всіх сенсах, артистка alyona alyona. Ось друга ночі: посмішки розмазуються, рухи розбовтуються, очі розбігаються, дизайнери та креативні директори перетворюються на героїв казки, у цієї казки є плавний початок, довгоочікувана середина та неминучий кінець. Ось на найближчому барі закінчилася вода і на сусідньому — теж. Ось дівчина в білій сукні з бутафорськими крилами за спиною покірно стоїть у черзі в синій пластиковий біо-туалет. Ось небо спочатку світлішає, а потім заливається рожевим. Настає ранок. Додому.