1
У дитинстві Любомир Левицький дуже любив пригоди, але довго не міг визначитися, ким йому бути.
— Я ріс на американських пригодницьких фільмах і уявляв себе Індіаною Джонсом. Мені хотілося вивчати світ. Обрати якусь професію ніяк не вдавалося. У батьків був facepalm, але вони не заважали [мені шукати себе].
Зрештою Левицький поїхав навчатися до кіношколи в Німеччину. Там він почав писати сценарії музичних і рекламних кліпів. Потім повернувся в Україну і працював у рекламних студіях. У 2005 році друг Любомира, оператор Олексій Хорошко, запропонував йому стати режисером першого українського молодіжного трилера «Штольня». Обговорювали майбутній фільм у потязі до Москви — там Левицький і Хорошко оцифровували плівку з відзнятим матеріалом.
Левицький переконаний, що саме «Штольня» стала точкою відліку для нового українського кіно. У 2005 році український прокат на 95 відсотків складався з російськомовних фільмів.
— Мені казали: «Ти ненормальний. Хто прийде на українське кіно? Ти робиш кальку з голлівудських фільмів». Я боявся, що мене засудять.
Юлія Вебер / «Бабель»
Фільм зустріли скептично. Молодий, недосвідчений режисер спробував зробити жанрову комерційну стрічку в той час, коли в країні ще не сформувалася індустрія. «Штольню» не можна назвати грандіозним дебютом, але спроба зробити фільм для глядачів гідна поваги.
— Я не вважаю «Штольню» ані провалом, ані шедевром. У прокаті фільм зібрав 120 тисяч доларів, ми витратили менш ніж половину. Українці — молода нація, яка скрізь хоче бути першою. Я ніколи не хотів бути першим, але став першопрохідцем.
Після виходу «Штольні» на екрани Левицький зрозумів, що йому бракує знань з режисури. Він аналізував аудиторію і продукцію світового кіноринку. Намагався зрозуміти, що дивиться глядач. Прокатники підказали Левицькому, що настав слушний час, аби зняти картину для чоловічої аудиторії. Так виникла ідея кримінальної комедії «Ломбард». Вона вийшла в 2013 році й одразу ж провалилася. У фільму не було промокампанії, ЗМІ про нього практично не писали.
Велику перерву між «Штольнею» і «Ломбардом» Левицький пояснює фінансовою кризою. Увесь цей час він шукав інвесторів, знімав рекламу та музичні кліпи.
— Західні режисери не соромляться роботи в рекламі. Наприклад, Гай Річі знімає круті ролики. Згадайте хоча б рекламу відеогри Call of Duty: Black Ops II з Робертом Дауні — молодшим. Мене реклама навчила дисципліни та новим технологіям. Кіно знімають нешвидко. Підготовчий період займає кілька років. За цей час можна просто втратити свої навички.
Юлія Вебер / «Бабель»
Після провалу «Ломбарду» Левицький вирішив повернутися до молодіжного жанрового кіно. Його сценарій «Тіні незабутих предків» сподобався компанії «Саспенс Філмс». Вона підписала з Любомиром контракт, допомогла зібрати гроші та знімальну групу. Операторами стали Дмитро Недря й американець Марк Еберлі, який знімав «Сутінки». На ролі запросили Дмитра Ступку, Павла Лі, Роксолану Кравчук, Ольгу Фреймут, Богдана Юсипчука й Ольгу Сумську.
Щоб закінчити постпродакшн, зізнається Левицький, довелося продати квартиру. Очікування виправдалися. За словами Левицького, «Тіні...» зібрали 643 тисяі доларів при бюджеті 350 тисяч. Стрічку подивилися понад 120 тисяч глядачів. Левицькому вдалося зняти перший український блокбастер, який окупився в національному прокаті.
— Успіх «Тіней...» не в приватних інвесторах і навіть не в касових іменах. Фільммейкер завжди продає цікаві історії — і наша виявилася актуальною для сотень молодих глядачів.
Попри успіх «Тіней...», кіноринок 2014 року був таким же неосвоєним, як і раніше. Головною проблемою, за словами режисера, була відсутність сценаристів.
— Сценаристам не вистачає досвіду і знань голлівудських колег, але ніхто не хоче цього визнавати. Українським кіношникам потрібно зрозуміти, що головний скарб — якісна сценарна основа.
Левицький називає кінобізнес в Україні непередбачуваним — тут політика дуже сильно впливає на зйомки та касові збори. «Штольню» Левицький знімав після Помаранчевої революції. Поки він писав і знімав «Ломбард», країна переживала всі наслідки світової економічної кризи. Після другого вікенду «Тіней...» розпочався Євромайдан, і людям стало не до кіно.
Юлія Вебер / «Бабель»
— Фільм — це окреме підприємство, зі своїм штатом, економікою та піаром. Ти повинен заздалегідь прорахувати всі ризики. І в 2014-му я гостро відчував брак знань, які потрібні для роботи в кіноіндустрії в надзвичайній ситуації. Тоді вперше задумався про відʼїзд до Лос-Анджелеса.
У 2015 році Левицький знімає експериментальну комедію #SelfieParty. Його знову звинувачують в американізації України.
— Мені кажуть, що наші люди, їхні проблеми, одяг, поведінка виглядають зовсім інакше. Та я просто допомагаю побачити Україну іншою. Наприклад, ми знімали Чернівецький університет. Після премʼєри нам зателефонували зі студради і сказали, що кількість абітурієнтів зросла в два з половиною рази.
Любомир погоджується, що #SelfieParty — це посередній жанровий фільм. Він знімав його, щоб напрацювати досвід. Через брак кінозірок в Україні йому довелося робити їх самостійно.
— Ми поставили в кінотеатрах банери з написом: «Зроби селфі — потрапиш у кіно». Так і знайшли трьох акторів для стрічки.
2
У 2017 році Левицький їде до Лос-Анджелеса. Ще з часів «Тіней...» він підтримував контакт з американським оператором-постановником Марком Еберлі. Любомир вислав Еберлі синопсис нового трилера «Скелет у шафі», і той запросив його в США. Марку сподобалося, що ідея трилера нагадувала йому фільм «Кімната страху» Девіда Фінчера.
Любомир готував свій американський дебют майже два роки. Поки він жив у Лос-Анджелесі, зрозумів, що Голлівуд теж переживає смутні часи. Студії перестають купувати незалежне кіно і всі гроші вкладають у серіали. Великою проблемою стала холодна війна з компанією Netflix, яка лише за 2018 заробила 15,8 мільярда доларів. Це більше, ніж прибуток Disney за рік.
Юлія Вебер / «Бабель»
У загальних рисах сюжет «Скелета в шафі» такий: хакер хоче повернути свою колишню дівчину, справа ускладнюється тим, що він працює на ФБР, а вона — на злочинне угруповання.
Історію вигадав Левицький, а ось сценарій написав Девід Ранзіл з Paramount. Звернутися до Ранзіла порадив Марк Еберлі.
— Ми зустрілися з Девідом у ресторанчику в Беверлі-Хіллз. Він сказав, що готовий переписати історію. Я розумів, що мінімальний прайс такого сценариста — 45 тисяч доларів. У нас такої суми не було. Мені залишалося чекати інших рекомендацій Ранзіла. У Лос-Анджелесі все відбувається повільно. Я вже перестав сподіватися, коли мені зателефонував Девід. «Привіт, Лу, у мене між проєктами є невелике вікно. Перший драфт я можу написати за місяць. Мої умови — 20 тисяч доларів готівкою, і я стаю співпродюсером фільму. Дай мені відповідь просто зараз». Голлівуд — це завжди ризик. Інколи ти мусиш відповідати миттєво. Зараз або ніколи.
3
Левицький згадує, що адаптовувався до життя у США близько року. Марк Еберлі вчасно підказав, що треба терміново міняти туристичну візу на грін-карту.
— Я знайшов хорошого юриста. В Америці це дуже непросто. Ми подали дві тисячі сторінок публікацій у ЗМІ, які підтверджують, що я режисер. Кожну статтю перекладав і завіряв нотаріус. США — найбільш «паперова» країна у світі. Величезні пачки конвертів приходять тобі на пошту, і ти повинен ознайомитися з ними, аби нічого не порушити. Поступово я увійшов у перше коло голлівудської комʼюніті.
Юлія Вебер / «Бабель»
Перед цим Левицький привіз у США сімʼю.
— Нашу заявку розглядали півтора року. Ми оселилися в Лос-Анджелесі, орендували квартиру з двома спальнями в містечку Бербанк за три тисячі доларів. Навпроти була студія Warner Brothers, де проходили всі мої робочі зустрічі.
Левицький розповідає, що ніколи не планував емігрувати. Він хотів популяризувати українську культуру на Заході та знайомити Україну з кращими зразками світової. Та згодом зрозумів, що знайомити США з українським кінематографом зарано — нічого показати. Кіно США відрізняється від українського тим, що в нього є стратегія. В Україні нічого не планують, працюють без графіка, не дотримуються дедлайнів.
— Усі, хто живе в Голлівуді, знають, що це найнудніше місце на планеті. Ніхто нікуди не поспішає. Ти прокидаєшся, робиш каву, йдеш на ранкову пробіжку. Мій день починався так. Головне правило Голлівуду — ти приїхав інвестувати, а не брати. Не заробити, не прославитися, а створювати репутацію.
Левицький каже, що життя в Лос-Анджелесі з родиною обходиться дуже дорого. Доводилося орендувати житло, машини, побутову техніку. Іноді він витрачав до пʼяти тисяч доларів на місяць. Щоб їх заробити і паралельно займатися фільмом, доводилося знімати рекламу. За словами Левицького, Америка — країна для людей з великими планами. Якщо ти хочеш займатися чимось дрібним, вона тебе проковтне.
Юлія Вебер / «Бабель»
— У США я зрозумів, наскільки українці вільні. Багато успішних кінематографістів у Голлівуді через божевільні рахунки навіть не можуть дозволити собі відпустку. Я теж жив у дуже напруженому ритмі.
В Америці Левицький спілкується з українськими кліпмейкерами, але знайти друзів за два роки так і не вдалося. Особливо важко ізоляція далася дружині Любомира Наталі.
«Скелет у шафі» фінансують приватні інвестори. Фільм почнуть знімати восени 2019 року. Наразі Левицький чекає відповіді від кінокомпанії, яка готова сплатити гонорари зіркам. Подробиці розкривати не хоче — посилається на підписаний договір про нерозголошення. Каже лише, що на головну роль запросили сина Арнольда Шварценеггера Патріка. Фільм зніматимуть у Канаді, де йому нададуть податкові пільги.
4
У грудні 2018 року Левицький запустив український проєкт «Голлівуд ізсередини». Він запросив спікерів, щоб вони розповіли українським акторам, режисерам, сценаристам і продюсерам про те, як знімають кіно в Америці. Першими приїхали Шинтаро Шимосава («Ходячі мерці»), Девід Ранзіл і Кевін Манн —голлівудський продюсер, власник продакшн-компанії Heaven Entertainment. Наступним спікером може стати оператор «Трансформерів» Мітчел Амундсен.
— Я спеціально привозив кінематографістів, які заробляли на кіно великі гроші. Хотів показати українцям, що це можливо. Гонорари, які ми пропонуємо голлівудським метрам, символічні. Я ніколи не забуду момент, коли в Україні ввели воєнний стан. Кевін Манн зателефонував і запитав, чи варто йому летіти. Я сказав, що гарантую безпеку. Він відповів, що, імовірно, це найкращий час для великих змін. Від його слів у мене по спині пробігли мурашки. Наші голлівудські колеги роблять це не через гроші.
Юлія Вебер / «Бабель»
Молодим кіношникам Левицький наводить як приклад голлівудського продюсера Джейсона Блума, який знімає малобюджетні фільми жахів. Вони коштують кілька мільйонів, а збирають у двадцять разів більше. Блум вміє знайти історію, яка коштує копійки у виробництві, але буде популярною.
— Якщо в країні все спокійно, у фаворі трилери та жахи. Тому українським кіношникам потрібно почати знімати комедії та якісні пригодницькі фільми.
У липні Левицький прилетів в Україну знімати кліп DZIDZIO на пісню «Мільйонер» і презентувати ідею майбутнього фільму про першого українського супергероя. Про нові проєкти Любомир розповідає вкрай мало, але дещо все ж таки вдається дізнатися. З групою DZIDZIO режисер працює не вперше. Його кліп на пісню «108» набрав 27 мільйонів переглядів на YouТube.
Нове супергеройське кіно Левицький теж тримає в секреті та вже веде переговори з однією з українських студій.
— Це буде найепічніша картина за всю історію українського кіно. Якщо я скажу назву, ви відразу здогадаєтеся, про що фільм. Запланований бюджет — три мільйони доларів. Половину хочемо попросити в Держкіно. Скажу одне: я знімаю фільм про першого українського супергероя, але не привʼязуюсь до подій останніх пʼяти років. Це не копія Marvel. Обіцяю, що відкрию нового героя, в якого повірять глядачі різного віку.
Юлія Вебер / «Бабель»