Що сталося?
Великий резонанс викликало вбивство 11-річної Дарʼї Лукʼяненко в селищі міського типу Іванівка Одеської області. Дівчинка зникла 13 червня, поліція шукала її майже тиждень. І тільки 19 червня тіло Дарʼї знайшли в одному з дворів селища.
Голова Національної поліції Сергій Князєв заявив, що за версією слідства вбивство було скоєно на сексуальному ґрунті. Увечері 19 червня затримали підозрюваного — 22-річного мешканця Іванівки Миколу Тарасова. Наступного дня він зізнався у вбивстві дівчинки. Тарасова арештували без права застави. Якщо провину доведуть, йому загрожує довічне увʼязнення.
Після цього поліція, депутати та правозахисники закликали Верховну Раду якомога швидше розглянути законопроєкт №6607, щоб посилити покарання за сексуальні злочини проти дітей. Про це заявив глава Нацполіції Князєв, додавши, що цього року вже було вбито понад 50 дітей. А його перший заступник Вʼячеслав Аброськін розповів про випадки зґвалтування дітей віком від 2 до 15 років в Умані, Маріуполі, Вінницькій, Київській, Волинській областях у період з 23 до 25 червня. Згідно з даними поліції, кількість зареєстрованих злочинів проти дітей на сексуальному ґрунті така: у 2018 році — 191, у 2017 — 242, у 2016 — 175.
Юрист-кримінолог Ганна Маляр ще 27 травня зареєструвала на сайті Верховної Ради петицію про невідкладний розгляд законопроєкту №6607, який спрямований на захист дітей від сексуального насильства. У тексті петиції Маляр говорить про «епідемію сексуального насильства над дітьми в Україні» і наводить дані дослідження Ради Європи 2017 року, яке показало, що 21 відсоток опитаних українських дітей зазнавали сексуального насильства. До історії з убивством Дарʼї Лукʼяненко петиція набрала всього кілька тисяч підписів, але після необхідні для розгляду 25 тисяч підписів зʼявились буквально за кілька днів.
Про що законопроєкт №6607?
Цей законопроєкт зареєстрували в Раді ще в червні 2017 року. Один із його авторів, депутат Мустафа Найєм, говорить, що «законопроєкт затверджений комітетом, пройшов експертизу лікарів, кримінологів і правоохоронних органів, але досі не ставиться на голосування в залі засідань».
Законопроєкт пропонує три новації для захисту дітей від сексуального насильства:
- Збільшити терміни. Покарання за зґвалтування дітей до 14 років пропонують збільшити до 12—15 років (зараз 8—15 років). За повторне зґвалтування — довічне увʼязнення. Крім того, засуджені за особливо тяжкі злочини сексуального спрямування проти дітей не матимуть право на умовно-дострокове звільнення. Також їм не можуть помʼякшувати покарання, наприклад, за хорошу поведінку під час увʼязнення.
- Реєстр педофілів. Пропонується створити напівзакритий Єдиний реєстр осіб, засуджених за сексуальні злочини щодо дітей. Доступ до нього буде у правоохоронців і Мінʼюсту. Мета реєстру — не допустити засуджених за такі злочини до роботи з дітьми. Тому керівники дитячих закладів зможуть подавати запит, щоб отримати інформацію з реєстру.
- Хімічна кастрація. Підкреслено, що це не покарання, а добровільний захід. Для того, щоб претендувати на хімічну кастрацію, потрібно: бути засудженим за особливо тяжкі злочини сексуального спрямування проти дітей; відбути не менше ніж девʼять років увʼязнення; мати підтверджений психіатричною експертизою діагноз — педофілія. Рішення про застосування хімічної кастрації може ухвалювати тільки суд.
Як борються з педофілами в інших країнах?
Закони про реєстри педофілів та хімічну кастрацію існують у тому чи іншому вигляді в різних країнах. Наприклад, у США в 1994 році на федеральному рівні ухвалили «Закон Меган» (названий іменем убитої 7-річної дівчинки Меган Канки), що дає громадськості відкритий доступ до баз даних про осіб, які вчинили статеві злочини. Проте кожен штат самостійно вирішує, які відомості будуть у відкритому доступі та як будуть поширюватися.
Державний реєстр педофілів існує і у Великій Британії. У ньому понад 100 тисяч осіб, які пройшли хімічну кастрацію. Вони також не мають права вільно обирати місце проживання — їм заборонено жити поблизу дитячих закладів.
З минулого року в Польщі запрацював реєстр з даними засуджених за сексуальні злочини. У його відкритої частини — імена, фото та адреси 768 педофілів, жертвами яких стали діти до 15 років. У закритій частині — дані 2 614 засуджених за сексуальні злочини щодо неповнолітніх віком від 15 до 18 років, а також розповсюджувачів дитячої порнографії. Керівники дитячих установ перед тим, як узяти нового працівника, зобовʼязані перевірити, чи не перебуває він у цьому реєстрі. Інакше їм загрожує арешт або штраф.
Що ж до хімічної кастрації, то її застосовують у низці штатів США, в Канаді, Південній Кореї, Ізраїлі, Польщі, Німеччині, Великій Британії, Аргентині, Молдові, Естонії, Казахстані та інших країнах.
У 2012 тодішній російський президент Дмитро Медведєв підписав закон, який збільшував покарання за сексуальні злочини щодо дітей до довічного терміну і запроваджував примусову хімічну кастрацію. Проте статті про педофілію в Росії стали застосовувати і для політичних переслідувань. Яскравий приклад — справа голови карельського відділу правозахисного центру «Меморіал», історика Юрія Дмитрієва. У грудні 2016 року його затримали за звинуваченням у виготовленні дитячої порнографії за анонімним доносом. У квітні 2018-го суд його виправдав. Але вже за кілька місяців його знову заарештували, тепер за звинуваченням у сексуальному насильстві над прийомною дочкою. У травні 2019 року колегу Дмитрієва, історика Сергія Колтиріна, засудили до девʼяти років колонії за звинуваченням у педофілії. Обидва вважають кримінальні справи проти них політичним переслідуванням.