Що це за премія?
Міжнародна Букерівська премія створена в 2005 році як додаток до Букерівської премії. До 2015 року її вручали раз на два роки автору, який писав будь-якою мовою, за наявності англійського перекладу його книг. До того ж премію вручали не за конкретний твір, а за загальний внесок у міжнародну художню літературу.
З 2016 року нагороду вручають щорічно за твір, перекладений англійською і виданий у Великій Британії. Розмір премії — 50 тисяч фунтів стерлінгів (близько 1,6 мільйона гривень). Щоб підкреслити важливість перекладу, грошовий еквівалент ділять порівну між автором і перекладачем книги. Кожен автор і перекладач, який потрапив у шорт-ліст, отримує тисячу фунтів стерлінгів (близько 33 тисяч гривень). На нагороду можуть претендувати як романи, так і збірки коротких оповідань.
У різні роки лауреатами Міжнародної Букерівської премії були письменники з Албанії, Нігерії, Канади, США, Угорщини, Південної Кореї, Ізраїлю та Польщі.
Хто потрапив у шорт-ліст?
Цього року в шорт-лісті письменників-претендентів на Міжнародну Букерівську премію вперше опинилися пʼять жінок і лише один чоловік.
Анні Ерно — письменниця з Франції. Її роман «Роки» написаний у формі мемуарів і охоплює події з 1941 до 2006 року. Книга вже отримала Премію французько-американського фонду 2019 року і Європейську премію Strega 2016 року.
Маріон Пошманн — німецька письменниця і поетеса. Головний герой її книги «Соснові острови», Гілберт Сільвестр, після жахливого сновидіння кидає всі справи і летить в Японію. Там він вирушає в паломництво до Соснових островів. Дорогою він зустрічає студента, який збирався вчинити самогубство, і той стає його компаньйоном у подорожі.
Алія Трабукко Зера — чилійська письменниця. Герої її роману «Залишок» — троє молодих друзів, які мандрують країною і на шляху стикаються зі спадщиною диктатури Піночета. У Чилі її книга отримала нагороду «Кращий неопублікований літературний твір 2014 року».
Хуан Габріель Васкес — колумбійський письменник. У його романі «Форма руїн» описано два політичні вбивства — учасника «Тисячоденної війни» Рафаеля Урібе Урібе у 1914 році та політика-ліберала Хорхе Ельєсера Гайтана в 1948 році, яке призвело до нової громадянської війни. Васкес також відомий своєю книгою «Звук падіння речей» про епоху наркобарона Ескобара.
Ольга Токарчук — польська письменниця. Героїня її роману «Веди свій плуг понад кістками мертвих» — пенсіонерка з невеликого польського містечка, яка стала причетною до розслідування вбивств членів місцевого мисливського клубу. Токарчук стала лауреатом минулорічної Букерівської премії з романом «Бігуни».
Джоха Альхартхі — письменниця і викладачка з Оману. Саме її сімейна сага «Небесні тіла» про масштабні соціальні зміни в Омані й отримала Міжнародну Букерівську премію 2019 року. Альхартхі стала першою письменницею Оману, чию книгу переклали англійською, а також першою авторкою з Перської затоки, яка отримала цю премію.
Що кажуть критики?
Роман Альхартхі «Небесні тіла» розповідає про життя трьох сестер та їхніх сімей на тлі перетворення постколоніального Оману з центру работоргівлі на країну, яка торгує нафтою.
Голова журі премії, історик Беттані Гʼюз сказав, що всі судді буквально «закохалися в тонку майстерність» роману Альхартхі. Він зазначив, що автор вдало уникає расових, гендерних і соціальних стереотипів, що робить книгу «повною сюрпризів». «Через нитки доль людей, які пережили любов і втрати, ми дізнаємося про це суспільство — про всі його верстви, від бідних до багатих. Ця історія починається в кімнаті й закінчується у світі».
«Кожен персонаж — жінка або чоловік, поневолений або вільний — виявляється в пастці історії, оскільки сам Оман змінюється навколо них», — пише The National. Професор Майкл Кронін у своєму огляді для The Irish Times говорить, що роман «руйнує стереотипи про арабську мову та культуру і вносить у світову літературу особливий і важливий новий голос».
Окремо звертають увагу і на заслугу перекладачки — американської професорки і фахівця з арабських мов і культури Мерілін Бут. Беттані Гʼюз називає переклад «точним і ліричним, у якому сплелися ритм поезії і розмовної мови». Сама ж Бут зізналася, що «яскраве використання місцевих виразів і класичної арабської поезії зробило переклад роману величезною проблемою». Проте вона рада, що тепер увагу широкої аудиторії привернула оманська література.
Під час церемонії нагородження Джоха Альхартхі сказала, що оманські автори хочуть, аби іноземні читачі дивилися на країну «з відкритим розумом і серцем». «Рабство — це делікатна тема і свого роду табу. Але я думаю, що література — найкраща платформа для обговорення таких питань. Адже рабство — це частина не тільки історії Оману, а й усього людства».