Генпрокурор Юрій Луценко не йде у відставку. Ось що він нам розповів про конфлікти з послом США та головою НАБУ, справу Burisma, плівки Розенблата та джерела корупції — велике інтервʼю

Що ви будете робити, якщо Петро Порошенко програє президентські вибори?

Працюватиму генпрокурором України.

Заяву про відставку не будете писати?

Ні. За законом генпрокурор не складає повноваження після обрання нового президента. Але президент може ініціювати мою відставку. І якщо парламент підтримає, він може внести нову кандидатуру. Я вважаю, що Генпрокуратура зараз працює ефективніше, ніж будь-коли. Але за крісло, звичайно, не тримаюся. До такого випробування готовий. Останнього разу за мою відставку проголосували 38 депутатів.

У вересні минулого року ви говорили, що напишете заяву про відставку відразу після виборів. Що змінилося?

Ознайомився з тим, як команда Володимира Зеленського бачить боротьбу з корупцією. Вважаю [їхнє бачення] абсолютно дилетантським. Навіть там, де вони кажуть розумні речі, немає системності. Неправильно передавати повноваження в такому важливому органі, як ГПУ, людям, які не розуміють, як ідуть справи в країні.

Візьміть їхній план і прочитайте його. Кричуще дилетантство. [Вони хочуть] боротися з корупцією, впроваджуючи digital-сервіси. Або перезапускаючи НАЗК. Не бачу системи. Я точно знаю, що потрібно робити для протидії корупції. Давним-давно, [коли я працював] у МВС західні експерти пояснили мені, що арешти корупціонерів — це десята частина всієї справи. Потрібно прибирати джерела корупції.

Україна — це великий корабель, чий трюм за Януковича повністю залила вода. Після Майдану встановили помпи, почали відкачувати воду — затримали 25 тисяч корупціонерів. Але зʼявляються нові. Тому потрібно латати пробоїни. Деякі пробоїни залатали. Корабель піднявся, потроху маневрує. Його обстрілює ворожа ескадра, він відстрілюється і навіть іноді влучає. При цьому команда, звичайно, ані на секунду не полишає боротьбу за штурвал.

Але, якщо без гумору, зроблено багато. Однією з колосальних пробоїн були держзакупівлі. Будь-який чиновник без конкурсу міг виділити мільярди «своїй» фірмі за потрібну послугу. У це, як свідчать матеріали кримінальних проваджень, закладали відкати у 20—50 відсотків. Система ProZorro — не ідеальна відповідь, але вона закрила дірку на мільярди доларів.

Друга проблема — відшкодування ПДВ при експорті. Відкати за нього сягали сорока відсотків. Зараз ПДВ відшкодовують автоматично, у день заявки. Багато хто забув про ЗНО. А тепер людям вже не потрібно нести торби, щоб дитина вступила до інституту. «Нафтогаз» закрив величезну діру, що називалася «договори про спільну діяльність». Виглядало це так: держава дає свій ресурс, готову [нафтову або газову] свердловину. Зверху «сідала» потрібна фірма та забирала все собі, залишаючи державі 20—40 відсотків [прибутку]. І ця діра закрита. Так само ліквідовані посередники в торгівлі газом, на кшталт горезвісного «Росукренерго».

Уряд запровадив аукціони на ліцензії [на видобуток] природних ресурсів. Раніше ліцензії на нафту, газ, бурштин, пісок, граніт видавалися «під столом». Після Майдану з 722 ліцензій на аукціоні видали тільки 43, решту — «під столом». І рішення запустити аукціони через ProZorro — це дуже круто. Але, на жаль, ще є діри.

Найбільша проблема України — це розмір державного сектора. У нас найбільше за всіх у світі державних підприємств — 3 400. З них дві третини неприбуткових або збиткових. Але не для партійних босів. Будь-яка політсила, яка приходить до парламенту, насамперед цікавиться, як їй призначити свого менеджера на одне з держпідприємств. Кому пощастить — на «Турбоатом», Держагентство резерву або «Укрнафту». Кому менше — на «Конярство України», де кілька десятків тисяч гектарів землі на три коняки. Гектар на коняк, решту нелегально засівають і продають урожай. «Конярство України» збиткове, але для партменеджменту, який туди добрався, — класна річ.

Менеджмент якої партії дістався до «Конярства України»?

Менеджмент партії більшості. Є підприємства і для партій меншості: «Укрспирт», «Вода України», «Трави України», що завгодно. Я не кажу, що потрібно негайно приватизувати «Нафтогаз» або «Укрнафту», але «Конярство України» — сто відсотків. Виключно велика приватизація. Це єдиний спосіб розірвати зачароване коло, коли політики отримують гроші з держсектору, роздають виборцям і знову заходять до парламенту. Я відповідально заявляю, що у держсекторі сидять представники всіх парламентських фракцій: БПП, «Народний фронт», «Радикальна партія», «Опозиційний блок» — хто завгодно. Уряд Володимира Гройсмана десять разів вносив до парламенту різні списки [підприємств на приватизацію] і жодного разу не отримав «добро».

Друга незакрита діра — це митниця та колосальна контрабанда, обсягом у три-чотири мільярди доларів. Вона живить регіональні клани. Рішення просте — закупити спеціальні сканери. Потрібно сказати, що для цього багато зробив керівник Державної фіскальної служби (ДФС) Мирослав Продан. Той самий Продан, якого ми зловили на покупці елітної нерухомості в Туреччині через посередників. Так буває в нашому світі — чорне і біле [в одній людині]. Продан боровся за сканери і навіть оголосив тендер, але його скасував Антимонопольний комітет. Він не зміг здолати протидію системи.

Ви трохи непослідовні. Корупція зʼявляється через держсектор. Але й контрабанда зʼявляється через загороджувальні тарифи. Якщо в Європі машина коштує дві тисячі, а у нас — двадцять, то контрабанда неминуча, і сканери не допоможуть.

Так, контрабанда — це не кримінальне, а економічне явище. І був у нас колись знаменитий політичний жупел — ЗАЗ, символ боротьби за вітчизняного виробника, заради збереження якого тримали імпортні тарифи. Дозберігалися до того, що немає ані вітчизняного виробника, ані нормальних митних зборів. Звідси — євробляхи, але це ненормальні винятки. Будь-яка країна має митні збори, і платити їх доведеться. Якщо видача ліцензій на ресурси формує олігархію, то контрабанда — регіональні клани.

Третя проблема — [як працює] реєстраційна служба Мінʼюсту. Якщо у вас є друзі в бізнесі, ви обовʼязково почуєте про неї. Справа в тому, що будь-який мер може створити комунальне підприємство (КП) з правами реєстратора. Що вони роблять: дві дівчинки з окупованих територій приїжджають на контрольовану територію, створюють КП, отримують гроші, віддають ключі доступу до реєстрів і повертаються додому. Власник ключів може змінювати власників. І ось за допомогою такої схеми рейдери «перещьолкали» на нових власників різні обʼєкти на 14 мільярдів гривень. Щоб повернути собі майно, потрібно пройти шалену кількість судів.

Хто у вас власник? Коломойський? А уявіть, що замість Коломойського — раз, і Луценко. А Ігор Валерійович піде по судах і дійде до Верховного суду через два роки. І добре, що theБабель може просто звільнитися [всією редакцією] і створити нове медіа. А якщо це агрофірма з десятками гектарів землі або [торгівельний центр] Ocean Plaza?

Мінʼюст усвідомив цю проблему два роки тому. Намагалися провести поправки до відповідного закону через парламент. Ходили до депутатів. Не знайшлося голосів, тому що мери їм телефонували і говорили, що їм потрібні ці КП, і депутати-мажоритарники спрацювали на своїх мерів.

Ну і четверте, зовсім «дрібна» річ — земля. Саме на державних землях відбувається найбільше беззаконня. Взяти, наприклад, Національну академію аграрних наук. Більшу частину її земель засівають і експортують урожай без жодних податків. Заборона на приватизацію землі нічого не дає.

Ось системні причини корупції. А те, що я чую від команд [Зеленського та інших кандидатів], мені здається некомпетентним і популістським.

Ви зараз пояснювали, чому у вас не вийшло? Або це дорожня карта для нової влади на найближчі пʼять років?

Це дорожня карта для будь-якого президента, якщо він хоч трохи піклується про державу. І я не вважаю, що в ГПУ не вийшло.

Поясню. Правоохоронна система ділиться на дві нерівні частини. Перша — ГПУ з її функцією процесуального керівництва й органи, за якими вона наглядає. Прокурори слідкують за тим, щоб законно діяли поліція, фіскальна служба, СБУ і, з недавнього часу, Державне бюро розслідувань (ДБР). Раніше слідство вела прокуратура, тепер цієї функції у неї немає.

Друга частина системи, яка не залежить від ГПУ, — Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) і Національне антикорупційне бюро (НАБУ). САП здійснює процесуальне керівництво тільки однією структурою — НАБУ. Сенс їхнього створення був у тому, що прокуратурі в потоці пограбувань, розбою, убивств і хуліганки важко фокусуватися на головному для України — на покаранні держслужбовців категорії «А», тобто чиновників від заступника губернатора і вище. Цим з 2016 року займається НАБУ, яке очолює Артем Ситник.

Глава САП Назар Холодницький — формально мій заступник. Але за законом мені заборонено не тільки давати йому завдання, але й отримувати від нього інформацію. Моїм заступником його зробили формально, тому що тільки заступник генпрокурора може підписувати деякі процесуальні рішення.

Що ми маємо в результаті цих двох систем? Я вважаю себе успішним генеральним прокурором. Тому що за три роки ми передали до судів 6 438 справ корупціонерів категорії «Б». Отримали вироки з 2 876 справ, повернули активів приблизно на 112 мільярдів гривень.

Що відбувається з категорією «А», підслідною САП і НАБУ? До суду передано, якщо я не помиляюся, близько 200 справ, вироків — нуль. Повернення грошей державі — 450 мільйонів гривень. За три роки. Можна сказати: молодий орган, йому всі заважають. А мені всі допомагають? Ще можна сказати, що суди погані. А в мене кращі? У мене Печерський суд, а в них Соломʼянський — вони однакові. Я не кажу, що НАБУ потрібно ліквідувати. Я один зі співавторів закону про НАБУ. Просто потрібно розмежувати керівників та інституції. [Керівник НАБУ] пан Ситник явно неефективний. Не дати за три роки жодного вироку — це треба постаратися.

Давайте згадаємо справу Розенблата. Це ідеальний приклад — для таких справ і створили НАБУ. Секретні агенти впроваджуються до депутатів, міністрів, губернаторів і фіксують хабар. З часів операції «агента Катерини» минуло півтора року. Ви чули хоч про одну ще?

Чому ви вважаєте неефективним Артема Ситника? Посольство США вважає, що потрібно прибрати Назара Холодницького.

Тому що результат залежить від оперативних служб. Для Генпрокуратури це поліція та СБУ. Поліція дає шість із десяти хабарів, відділ «К» СБУ — інші чотири. Щодня вони фіксують від трьох до семи хабарів. У пʼятницю буває більше — чомусь це улюблений день хабарників. Іноді доходить до вісімнадцяти.

Я розумію, що НАБУ не може так багато фіксувати, тому що в них категорія «А». Але все залежить від детектива. У прокуратури немає оперативних співробітників. Прокурор лише фіксує процес і супроводжує його. [Голова САП Назар] Холодницький не може самостійно, без НАБУ дати результат. Якщо за півтора року секретні агенти не спрацювали жодного разу за категорією «А», які питання до Холодницького? Якщо НАБУ не несе яйця, у САП яєчні не буде.

На це НАБУ каже: ми несемо яйця — затримали нардепа Миколу Мартиненка, завели справу на МАУ, але все це блокує Холодницький. І на його звільненні наполягає посольство США. Чому так відбувається?

Не знаю. Я не розумію, чому посол США [Марі Йованович] пропонує ліквідувати управління «К» СБУ країни, яка воює. Я не розумію, чому посол США повинен визначати керівників САП і НАБУ. Посольство має свою точку зору, але вимагати когось звільнити — це перетин червоних ліній.

Скільки разів у вас були конфлікти з посольством США через НАБУ?

Жодного разу.

Коли ви оприлюднили імена агентів НАБУ та конспіративні квартири, хіба посол не говорила з вами на цю тему?

Говорила. У мене є своя позиція. Вони мають право ставити свої питання. Це нормально. Але я не розумію, чому хтось замість українців може визначати, хто буде керувати, образно кажучи, мечем держави.

Найбільше бісить, що всередині країни і за кордоном мене особисто й Україну знищують за те, чого в боротьбі з корупцією не робить НАБУ. Результатів категорії «А» немає, але винні всі, крім них! Є імпотентне НАБУ, але відповідати за це чомусь повинна ГПУ.

Настав момент, коли потрібно було визнати: НАБУ неефективне, його керівника потрібно поміняти. Це викликає опір посла США. Чому? Я думаю, тому що керівник НАБУ втрутився в американську політику під час президентських виборів у США [в 2016 році на боці демократів]. Пан Ситник, попри заборону Назара Холодницького, розголосив дані досудового слідства про те, що в списках «чорної каси» Партії регіонів є [глава виборчого штабу Дональда Трампа] Пол Манафорт. Щоправда, він забув сказати, що там ще є [колишній радник президента Барака Обами] Грегорі Крейг. Коли Холодницький запитав його, навіщо він це зробив, той відповів, мовляв, хоче допомогти [суперниці Дональда Трампа] Гілларі Клінтон.

Ці одкровення голови НАБУ викликали хвилю [обурення] у США. Не знаю яким чином, але американці отримали аудіозапис розмови пана Ситника: він відпочиває з родиною і друзями, і обговорює, як хотів би допомогти Гілларі. Частину цього аудіозапису оприлюднив депутат Борислав Розенблат. І він подав мені заяву. Відверто кажучи, мені було гидко брати документ з його рук, тому що не Розенблату боротися з корупцією в Україні. Але за законом я зобовʼязаний його розглянути, і зараз справу [про втручання в президентські вибори США] розслідує ДБР.

Я цей запис чув повністю, [він триває] хвилин 15. Наскільки я розумію, пана Ситника писали без санкції суду. Це означає, що в запису немає юридичної сили, і наслідків в Україні для нього не буде. Хоча два його співрозмовники підтвердили, що така розмова була, і впізнали свої голоси.

Ось відповідь на питання, чому пані посол [США Марі Йованович] захищає Ситника. Мені це здається очевидним.

Давайте поговоримо про те, який вигляд усе це має збоку. Ви критикуєте Артема Ситника. Борислав Розенблат, чиї махінації Ситник розслідував, оприлюднює аудіозапис із голосом Ситника. Як він до нього потрапив — незрозуміло. Ви порушуєте справу про втручання в президентські вибори у США. Виглядає це так, наче ви використовуєте ворога НАБУ, щоб атакувати НАБУ. І до того ж намагаєтеся допомогти республіканцям отримати компромат на демократів.

Давайте я поясню, як це відбувалося. [На початку березня 2019 року] коли почався скандал навколо «Укроборонпрому», мене, Артема Ситника і Назара Холодницького викликали на засідання профільних комітетів парламенту — «антикорупційного» і «правоохоронного». Ми виступали по черзі. Наприкінці засідання виступив Розенблат. Виявилося, що він заявляє про вчинення злочину. Причому він спирався не просто на запис із голосом, схожим на голос Ситника, а на рішення суду [який оцінив дії Ситника як втручання у вибори президента США].

Ось це було для мене сенсацією. Наші суди, звичайно, можуть майже все. Але щоб український суд оцінив чиїсь дії як втручання у вибори в США — це просто вау. Рішення суду було за грудень [2018 року], засідання комітетів — у березні [2019 року], і я про це нічого не знав. Звідки він узяв запис, чому суд вийшов з такою кваліфікацією, чому цим займався Розенблат — для мене це було сенсацією.

Але є правова сторона: я не можу не зареєструвати заяву, і тепер ДБР розслідує справу. У них є рішення суду, є флешка з аудіозаписом. Вони провели обшук там, де відпочивав Ситник. Це мисливське господарство, з будиночками для відпочинку. Думали, що знайдуть записуючий пристрій, а знайшли флешку [із записом] повної розмови. Там було три флешки: дві порожні й одна з записом. Чому вони лежали в шафі, в будиночку — не знаю. Опитали господарів будиночка. Вони підтвердили, що Ситник був [у них в гостях]. Сказали, хто приїжджав з ним. Ті підтвердили [що була така] розмова.

Усі розуміють, що запис, який не санкціонував суд, не може бути доказом у суді. Але якщо його [зміст] підтверджують свідки — можна використовувати. При цьому в нас немає статті КК про втручання у вибори, є лише стаття «за перевищення службових повноважень». Але проблема в тому, що Артем Ситник втрутився в американські вибори, і американці на це дивляться зовсім інакше. У США почали розслідування. У планах — опитати всіх дійових осіб.

Ви дали інтервʼю прореспубліканському виданню The Hill. А перед цим бачилися з адвокатом Дональда Трампа Рудольфом Джуліані. Це якось повʼязано?

Я знаю пана Джуліані багато років. У межах форуму YES ми з ним зустрічалися в Києві, потім у США. У кінці січня [2019 року] я з ним зустрічався в Нью-Йорку. Він запросив мене, я взяв відпустку, поїхав із молодшим сином. Ми провели там три дні, переважно показував синові місто Великого Яблука. У нас була розмова з Джуліані — він колишній прокурор, його цікавило, як ми боремося з корупцією.

Він запитав мене про те, як ми співпрацюємо з посольством США. Я чесно відповів, що співпраця не вдалася. З усіма послами США, які були раніше, у мене були хороші взаємини. Я з повагою ставлюся до пані посла Марі Йованович як до представника нашого стратегічного союзника, але нормальних особистих стосунків у нас немає.

Потім він питав про справи [власника холдингу Burisma Group] Миколи Злочевського і Пола Манафорта. Я розповів те, що в Україні відомо всім. Що «справу Злочевського» ще за [генпрокурора Віктора] Шокіна передали в НАБУ, де її успішно закрили, а в ГПУ залишився осколок — відмивання грошей і несплата податків. Відмивання грошей не змогли тоді довести. Але несплату податків довели, і Злочевський доплатив [у бюджет] рекордну суму — 180 мільйонів гривень. Burisma Group настільки злякалася, що прибрала систему роботи з фіктивними фірмами та сплатила значно більше податків.

Мій інтерес до Рудольфа Джуліані дуже простий. Ми давно стукаємо у двері [Міністерства юстиції США] і просимо допомогти нам у справі про розкрадання семи мільярдів доларів. Є відома справа, після якої суд провів спецконфіскацію на півтора мільярда [доларів] — це була махінація із внутрішньою позикою. Але є така сама махінація із зовнішньою позикою. Для того щоб цю справу розслідувати, нам потрібна допомога Мінʼюсту США. На жаль, листування нічого не дало. Я попросив Джуліані поговорити з [новим] генеральним прокурором США [Біллом Барром]. Він обіцяв допомогти. Потім подзвонив і сказав, що їх це дуже зацікавило і навіть порадив юридичну компанію, яка могла б нас обслуговувати. Але щоб її найняти, потрібно скорегувати українське законодавство.

Після цього, 7 березня [2019 року колумніст The Hill] запропонував мені це інтервʼю. Я провів його скайпом. Все, що я в ньому сказав, — правда. Є уточнення з приводу списку [недоторканних корупціонерів], який озвучила пані посол Марі Йованович.

Кого вона назвала? Хто був у її списку?

Зустріч [із послом] була в ГПУ, за цим столом, у січні 2017 року. Вона проходила не віч-на-віч. Вона була не одна, і я був не один. Пані Йованович цікавила справа [колишнього заступника генпрокурора] Віталія Каська [якого прокуратура Києва підозрювала у шахрайстві під час приватизації житла]. Справа в тому, що пан Касько прописав у службовій квартирі маму, яка ніколи не виїжджала зі Львова, — у цьому були ознаки зловживання.

За її словами, Касько був видатним антикорупційним діячем, а кримінальна справа [проти нього] дискредитувала антикорупціонерів. Я виклав деталі [справи] і пояснив, що не можу відкривати та закривати провадження за своїм бажанням. Назвав ще низку так званих антикорупціонерів, які проходять у справах. Вона сказала, що це неприпустимо, мовляв, підірве довіру до антикорупційних активістів. Я узяв листочок, записав озвучені прізвища і кажу: «Диктуйте список недоторканних персон». Вона каже: «Ні, ви мене неправильно зрозуміли». Я кажу: «Ні, я вас правильно зрозумів; раніше такі списки писали [в Адміністрації президента] на Банковій, а ви пропонуєте нові списки від Танкової». Зустріч закінчилася. Боюся, емоції були не дуже хорошими.

Розмова йшла не тільки про Каська? І у вас є свідок цієї розмови? Він може підтвердити, що розмова була?

Так точно. Це співробітник прокуратури. Я питав його, він каже, що готовий підтвердити. Але я не бачу в цьому сенсу.

Давайте повернемося до питання про те, чи допомагали республіканцям. Є відомий епізод з демократом Джо Байденом: він хвалився, що зняв генпрокурора Шокіна. Республіканські медіа вибудовують наступний наратив: демократ Байден натиснув на українське правосуддя, щоб закрили справи проти холдингу Burisma Group, у якому його син є незалежним директором. І тут зʼявляється ваше інтервʼю The Hill, яке підтверджує цей наратив. Це виглядає так, наче ви допомагаєте Республіканській партії під час передвиборчої кампанії у США.

Прохання записати: я жодним кандидатам у президенти США не допомагав і не збираюся. Мене запитали, чи можу я підтвердити, що справа Burisma Group була у ГПУ та її передали до НАБУ? Можу підтвердити. Можете підтвердити, що НАБУ справу закрило? Можу. Можете підтвердити, що перед цим приїжджав Джо Байден? Можу. Можете підтвердити, що його син у правлінні Burisma Group? Можу.

Залишається питання про сприйняття історії навколо кримінальних справ проти Burisma Group. Адже рік тому зʼявилися «плівки Онищенка». Там Онищенко передає прохання власника Burisma Group Миколи Злочевського «вирішити питання глобально». І голос, схожий на голос Порошенка, говорить, що він подумає. Після цього справу проти Burisma Group про розкрадання закривають, а холдинг доплачує податки. Це виглядає так, ніби «порішали глобально».

Справу Злочевського за статтею про розкрадання в особливо великих розмірах забрали в НАБУ та закрили. Я не можу забрати її назад, у мене немає такого права. Ви вважаєте, що Порошенко вирішив із Ситником? Я дещо знаю про стосунки між ним і НАБУ. Він точно не міг змусити їх закрити справу. Я ж свою частину справи довів [до кінця, і компанія доплатила податки].

Але тут зʼявляється прокурор Костянтин Кулик. Напередодні першого туру виборів він оголошує підозри людям з оточення президента Порошенка. ГПУ відповідає, що він зробив це з порушенням процедури. Кулик заявляє, що його переслідують. Він стверджує, що 11 квітня подав вам рапорт про те, що у слідство втручалися Порошенко та працівники ГПУ.

Справді, за два дні до першого туру президентських виборів пан Кулик...

Полетів в Ізраїль [де живе бізнесмен Ігор Коломойський]?

Ні-ні. Не звідти ноги ростуть. Він ще й в Австрії був.

У Фірташа? Він допитував Фірташа.

Так, він допитував Фірташа. Але там ще є й інші персонажі... Неважливо. Загалом, він приходить до мене за два дні до виборів і кладе інформацію про структуру підозри у справі Сергія Курченка — це 1 200 сторінок. Там 2 500 томів.

Це колосальна братська могила. Там все: півтора мільярда доларів [спецконфіскації], «Чорноморнафтогаз» і холдинг UMH, [голова правління «Нафтогазу» Сергій] Кацуба та [голова правління «Укргазвидобування» Олексій] Тамразов, Міхеіл Саакашвілі та Микола Злочевський. Каже мені: «Вам текст не сподобається». Добре, давай дивитися. 1 200 сторінок я не можу прочитати, тому я дивлюся структуру. Перегортаю сторінку, а там написано, що в межах цієї справи вже оголошені підозри 97 людям, зокрема [колишньому главі Адміністрації президента Борису] Ложкіну, [заступнику голови Адміністрації Олексію] Філатову, [колишній очільниці НБУ Валерії] Гонтарєвій і [директору ICU Костянтину] Стеценку.

Я кажу — коли це ти встиг? Він каже — сьогодні. Я питаю — а ти його допитував? Він каже — ні, я їх викликав на наступний тиждень, а підозри вислав поштою. Я кажу — Костю, КПК не моя сильна сторона, але навіть я знаю, що ти повинен людину спочатку викликати, потім ще раз викликати, і якщо вона ухиляється, то тоді можна поштою. Він каже — а я вже до реєстру вніс. Я кажу — послухай, це ж порушення процедури. Хто у тебе старший групи? [Заступник генерального прокурора Євген] Єнін. Він мав призначити прокурора, який вручає підозру. У нього в групі 22 людини. Не можуть же 22 людини виписувати підозри кому хочуть. Він тобі доручав це робити? Кулик відповідає, що ні. Я кажу — за процедурою потрібно викликати людину, зачитати їй права і в чому саме її підозрюють, вручити підозру, вона розписується, і після цього прокурор вносить підозру до реєстру. Питаю: ти все це зробив? Він каже — ні, я вважаю, так буде краще для слідства.

Кажу — ти що, зʼїхав з глузду? Навіщо ти все це робиш, за два дні до президентських виборів? Він каже: може і зʼїхав! Я кажу — є тільки один вихід: знімай підозру з реєстру як помилково внесену. Він каже — добре, зніму. Після цього він зникає. Телефоную йому за годину. Костю, зняв? Ні, каже, ще не зняв; і взагалі, мовляв, я у місті, потім вам зателефоную. І пішов давати інтервʼю.

Євген Єнін як керівник групи зняв підозри з ЄРДР як помилково внесені. І після цього Кулик вийшов на прес-конференцію, де зачитав рапорт на моє імʼя про те, що Єнін втручався в розслідування. І не лише Єнін.

Кулик був у вас на хорошому рахунку. Ви самі про це говорили.

Я оцінюю Кулика як ефективного прокурора. Напевно, ця весняна політична лихоманка охопила всіх. Особливо вона загострюється, якщо відвідуєш Ізраїль та Австрію.

А в чому він був таким ефективним?

У «справі Курченка» він зробив дуже багато, щоб Краматорський суд виніс рішення про спецконфіскацію. Це ж було не одне, а серія з тридцяти судових рішень. І вона призвела до найбільшої у світі спецконфіскації за останні сто років. Чому засекречене? Тому що у рішенні вказані прізвища людей та назви компаній, які ми не хочемо розкривати. Ми хочемо йти далі, за сімома мільярдами, які вивели з країни, імовірно — у США.

Справи щодо [голови правління «Нафтогазу» Сергія] Кацуби та [голови правління «Нафтогазу» Євгена] Бакуліна, Михеїла Саакашвілі та Сергія Курченка? Теж його. І непогано проведені. Чому на нього напало затемнення, і він вирішив в епізодах [медіа-холдингу] UMH і [інвестиційної компанії] ICU це зробити з порушенням процедури? Я не знаю. Будемо робити все, щоб прокурор був прокурором, а не шоуменом.