Під час історичного виходу в космос Кох і Макклейн мали встановити нові батареї на сонячні панелі Міжнародної космічної станції. Але за пʼять днів до події NASA повідомило, що Макклейн замінить інший космонавт — Нік Хейг.
З цього повідомлення спочатку здалося, що NASA від самого початку не підготувалося до виходу двох жінок у космос, тому що на МКС не вистачило скафандрів потрібного розміру М. Пізніше представник NASA Стефані Ширхолц уточнила, що на станції є два комплекти скафандрів середнього розміру. Макклейн тренувалася в скафандрах M та L і думала, що їй підійде більший розмір. Але після виходу в космос 22 березня вирішила, що їй потрібен середній. І, за словами Ширхолц, «у такому випадку простіше (і швидше!) поміняти тих, хто виходитиме в космос, ніж переналаштувати скафандр».
У понеділок, 1 квітня, Енн Макклейн розповіла, що сама рекомендувала Хейгу вийти замість неї у відкритий космос 29 березня.
Усе це не знімає запитань, чому NASA не підготувало обидва скафандри потрібного розміру заздалегідь, адже агентство планує виходи у відкритий космос на роки вперед. Приміром, шість виходів у відкритий космос під час перебування на МКС Макклейн і Кох запланували ще у 2017 році.
Перший вихід жіночої команди у відкритий космос міг би стати віхою у подоланні ґендерної нерівності серед космонавтів. За останні 20 років чоловіки виходили в космос понад 200 раз. А перша жінка, Світлана Савицька, вийшла у відкритий космос лише в 1984 році — майже через 20 років після Олексія Леонова у 1965-му. Сьогодні лише 15 відсотків дослідницької групи NASA складають жінки, а в космічних програмах по всьому світу цей показник наближається до 10 відсотків.
Сам скафандр теж є одним з прикладів упередженого ставлення до жінок. Його дизайн не змінювався вже 40 років і від самого початку розроблявся для чоловічого тіла. Розмір скафандра не враховує, що чоловіче та жіноче тіла мають різні пропорції, особливо у стегнах і плечах. Згідно звіту NASA, «в минулому виникали проблеми, коли військові організації намагалися пристосувати жінок до використання систем, призначених для чоловіків. Деякі спочатку припускали, що жінкам можуть підійти маленькі чоловічі розміри або, у гіршому випадку, що деякі чоловічі розміри можна пропорційно зменшити, щоб вони відповідали жіночим». Позаяк, з чотирьох скафандрів, що наразі перебувають на борту МКС, немає жодного маленького розміру.
Співавторка звіту Національної академії наук про майбутнє космічних польотів, радниця NASA Аріель Волдман говорить про те, що в цій сфері нерівність зберігається не лише щодо статі. Згідно звіту 2014 року, майже 80 відсотків астронавтів NASA складають білі; 13,4 — афроамериканці, 2,5 — азіати, 3,4 — латиноамериканці. У 1983 році Саллі Райд стала першою американкою, яка полетіла в космос. А ще вона досі залишається першою та єдиною представницею ЛГБТ-спільноти, яка побувала в космосі.
Протягом останніх років NASA намагається подолати ґендерну нерівність: у 2017 році серед кандидатів, яких відібрали для підготовки до польоту в космос, було пʼять жінок та семеро чоловіків. А минулого місяця директор NASA Джим Брайденстайн заявив, що «наступною людиною на Місяці, найімовірніше, буде жінка». Він також не виключає, що жінка стане першою людиною, яка висадиться на Марсі.
Актуальним стає питання про польоти в космос людей з інвалідністю. Приміром, у статті Wired йдеться про переваги космонавтів із порушеннями слуху або зору. Американська некомерційна організація «Національне космічне товариство» стверджує, що «люди з інвалідністю краще підготовлені до подолання труднощів і пошуку творчих рішень».