У 2014 році вчені провели дослідження про причини агресії шимпанзе. Воно показало: ймовірність того, що шимпанзе вбʼють мавпу з сусідньої групи, в 30 разів вища, ніж вбивство когось зі своєї. Роберт Сапольський проводить паралель: враховуючи, що ДНК людини на 98% збігається з шимпанзе, їхні механізми поведінки схожі. З іншого боку, пише науковець, це занадто спрощене порівняння, адже люди вбивають один одного з різних причин, зокрема з абстрактних на кшталт ідеології та релігії. Крім того, люди більше за всі інші види схильні змінювати свою поведінку.
У ранньому дитинстві мозок людини вчиться за частку секунди відрізняти членів власної групи від чужинців, бути добрим до перших і ворожим до других. Але поняття про «своїх» і «чужих» може змінюватися швидко і довільно.
Дослідження довели, що якщо помістити добровольця в томограф і швидко показувати йому знімки людських облич, реакція на них залежатиме від раси. Коли білий чоловік бачить чорношкірого, у нього активізується мигдалеподібне тіло — ділянка мозку, відповідальна за страх і агресію. Але якщо йому показати, як колють голкою руку такого ж білого, активується передня поясна кора — ділянка, яка відповідає за емпатію. У випадку з іншою расою емпатії менше. Тести на приховані асоціації можуть виявити упередженість до певних груп людей, розподілених за расою, етносом, віком або типом статури.
Упередження формуються у людей протягом усього життя, але деякі з них існують з народження. Наприклад, дітям більше подобаються люди, які говорять мовою їхніх батьків і однієї з ними раси. Трирічні діти віддають перевагу людям своєї раси та статі. Просто маленьким дітям подобається те, що їм знайоме.
Ділити людей на «своїх» і «чужих» нас спонукають навіть гормони. Нещодавно зʼясувалося, що викид окситоцину, який вважається гормоном прихильності та довіри, діє тільки стосовно членів «своєї» групи. Щодо чужинців людина після викиду окситоцину стає агресивною. Сапольський робить висновок: окситоцин поглиблює в мозку людини межу між «ми» і «вони».
Біологія людини є такою, що формування парадигми «ми — вони» неминуче, але кого саме вважати чужинцем — не визначено і може швидко змінюватися. Чужинцями можуть бути представники іншої релігії, національності, раси, ті, хто вболіває за іншу спортивну команду або пʼє Pepsi замість Coca-Cola. Ми по-різному сприймаємо одних і тих самих людей у різних ситуаціях — наприклад, коли хтось наближається до нас у темному провулку і коли він же сидить поруч на трибуні стадіону. Це властиве тільки людям. Інші види ділять групи на «своїх» і «чужих» тільки залежно від ступеня біологічної спорідненості.
Сучасні люди утворюють групи за допомогою культурного відбору. Часто це передбачає ритуали «посвячення» та особливий словник. Так відбувається, наприклад, в армії чи у студентських громадах. Тому велике значення мають певний одяг, хіпстерська борода, тюрбан або бейсболка з написом «Make America Great Again». Вони надсилають іншим людям сигнал щодо належності до певної групи.
Націоналізм і патріотизм змушують людей платити податки і дбати про соціально невлаштованих громадян своєї країни. Але ця солідарність побудована на культурній спорідненості та легко руйнується. Іноді між групами людей, які раніше вважали себе культурно близькими, виникає несприйняття. Це призводить до ненависті, яка в різний час уже була звернена, наприклад, на євреїв, тутсі, мусульман. Сапольський називає це «отруйним різновидом націоналізму». Він додає: оскільки націоналізм уже притаманний сучасному суспільству, було б краще проявляти його не у прагненні до етнічної однорідності країни, а в турботі про людей похилого віку та дітей. «Проте, враховуючи, що люди вважають те, що їм знайоме, кращим за все інше, вони стануть змагатися, яка країна більш людинолюбна і безкорислива. Тому найгірше, що є в націоналізмі, навряд чи зникне в осяжному майбутньому», — підсумовує вчений.