«Усі Рембрандти» у Рейксмюсеумі
15 лютого 2019 — 10 червня 2019
Нідерландський Національний музей виставляє найбільшу в світі колекцію творів Рембрандта Харменса ван Рейна. Проект приурочений до 350-ї річниці смерті художника. Тут показують 22 ключові живописні твори, зокрема «Нічний дозор», «Єврейську наречену» та нове придбання музею — весільний портрет Мартена Сулманса та Опьєн Копітт. Тут також виставляють 300 офортів і 60 малюнків художника, які рідко зʼявляються в експозиціях через свою крихкість.
На виставці покажуть автопортрети художника, які він писав протягом усього життя, — за ними можна судити про його творчий пошук і розвиток. Можна простежити, як він експериментував з образами, асоціюючи себе з біблійними та історичними персонажами, наприклад з апостолом Павлом; як дорослішало обличчя й, водночас, рука майстра.
Ретроспектива побудована в хронологічному порядку. Вона дає прекрасне уявлення про життя і творчість Рембрандта, про те, як на нього вплинули мистецтво епохи бароко і видатні художники минулого. Про те, в яких умовах жив і творив автор, і яку спадщину залишив.
Wikimedia Commons
Першу половину життя художник працював переважно у камерних умовах та писав портрети близьких, друзів і роботи на замовлення. Його чарував навколишній світ, і він часто робив замальовки акторів і вуличних музикантів, концентруючись на одному-двох героях. Рідко можна зустріти роботу, на якій зображено більше трьох осіб. Творчу спадщину першої половини його життя складає незліченна кількість ювелірних портретів людей, які його оточували.
Згодом він виходить на монументальні сюжети з багатьма персонажами, починає експериментувати з технікою і використовує унікальні світлові ефекти. Ключові роботи художника створені саме у його зрілий період.
«Ван Гог і Британія» у галереї Тейт
27 березня 2019 — 11 серпня 2019
Вінсент Ван Гог — з тих митців, чиє імʼя щільно вплетене в тканину історії мистецтва: він спирається на майстрів минулого, а його творчість впливатиме на художників майбутнього. Великий постімпресіоніст, він не лише створив свою унікальну манеру письма, але й став провісником експресіонізму, надихнувши таких авторів ХХ століття, як Віллем де Кунінг та Джексон Поллок.
Виставка в галереї Тейт обʼєднає 45 творів Ван Гога, щоб розповісти про його духовний звʼязок із Великою Британією. Уперше Ван Гог опинився в Лондоні ще до того, як присвятив себе мистецтву, — у середині 1870-х він працював у аукціонному домі, куди його влаштував дядько. Ван Гог багато гуляв містом на самоті, захоплювався британською музикою, британською літературою і дочкою своєї домогосподарки. У лондонських музеях він вивчав твори Констебля і Мілле.
Wikimedia Commons
Це буде перша велика виставка Ван Гога у Великій Британії за останні десять років. Паризький Музей Орсе позичить галереї Тейт «Зоряну ніч над Роною», а Лондонська Національна галерея — «Соняшники», які вони зазвичай нікому не дають. Навіть одні ці полотна варті того, щоб запланувати візит на виставку.
«Едвард Мунк. Любов і туга» у Британському музеї
11 квітня 2019 — 21 липня 2019
У Британському музеї відкривається виставка гравюр Едварда Мунка (1863—1944). За останні 45 років це найбільший музейний проект, який присвятили Мунку у Великій Британії. Для масової культури Мунк став автором однієї картини, і виставка покликана змінити сприйняття його творчості: вона розповість, якою він був людиною, і спробує пояснити, що його спонукало створювати радикальне мистецтво.
Мунк був вихідцем з консервативної родини норвезьких лютеран. Він полишив розмірене життя в Осло та рушив спочатку до Парижа, а потім до Берліна, де влився у місцеву богему. Мунка вважають батьком експресіонізму, хоча насправді ця течія зародилася в Німеччині, до того ж значно пізніше.
У паризькому «Салоні Незалежних» Мунк бачив роботи Ван Гога і Гогена і відкрито ними захоплювався. Але на відміну від своїх безтурботних попередників, нонконформіст Мунк вважав, що мистецтво не може бути втечею від реальності та має відображати не те, що людина бачить, а те, що вона відчуває.
The Munch Museum
У творах Мунка відображені його особисті трагедії, втрата близьких, тривога, яка зростала в суспільстві в міжвоєнний період. Його теми — самотність, страх смерті. Виставка, яку Британський музей організовує спільно з норвезьким музеєм Мунка, покаже колекцію його гравюр.
Френсіс Бекон у Центрі Помпіду
11 вересня 2019 — 20 січня 2020
Френсіс Бекон, який помер на початку девʼяностих, — це Босх ХХ століття. Він, немов психотерапевт, розкриває найболючіші теми, пробуджує в памʼяті найбридкіші спогади. Сюжети його картин досі викликають жах — і це після всього того, чого глядач вже натерпівся від сучасного мистецтва.
Бекон — британський художник ірландського походження, його перший творчий успіх припав на період після Другої світової війни. Саме вона й дала йому імпульс до творчості: жах і страждання відбиваються в його роботах, де головним героєм стає людське тіло — розтрощене, деформоване.
The Estate of Francis Bacon
Виставка в центрі Помпіду охоплює останній етап карʼєри Бекона — з 1971-го до його смерті у 1992 році. У рік, який куратори обрали як вихідну точку, відбулася велика ретроспектива художника у паризькому виставковому центрі Гран-Пале. За два дні до її відкриття коханець Бекона наклав на себе руки в номері готелю, де вони разом прожили кілька днів. Протягом наступних кількох років Бекон переживав одночасно грандіозний успіх і глибоку депресію. Тоді ж він написав «Чорні триптихи» — коли бачиш їх наживо, перехоплює дух.
«Далі & Магрітт» у Королівських музеях Бельгії
10 жовтня 2019 — 9 лютого 2020
Сальвадор Далі та Рене Магрітт — головні фігури сюрреалізму, зовсім не схожі один на одного. Це різні за своєю вдачею, характером і цінностями художники. Далі — епатажний геній, який кожен свій пчих перетворив на перфоманс. Магрітт — його протилежність, людина, яка жила надзвичайно скромно. У творах Далі все неймовірне випинається, міститься на площині полотна. У Магрітта — все приховане, начебто буденне.
Wikimedia Commons
На виставці представлять понад тридцять їхніх полотен, щоб розповісти про світи, які вони створили: про яскравий, насичений персонажами і лякаючий світ Далі та відсторонений, поетичний світ Рене Магрітта.
MoMA
Виставка будується навколо ключового для сюрреалізму періоду — це кінець 20-х — початок 40-х років минулого століття. Саме в цей час сформувався стиль і образна мова обох художників. До експозиції увійшли роботи з колекцій Музею Магрітта (входить до КМВМ) і флоридського Музею Далі.
Леонардо да Вінчі в Луврі
24 жовтня 2019 — 24 лютого 2020
У 2019 році виповнюється 500 років з дня смерті Леонардо да Вінчі. До цієї дати Лувр збирає масштабну виставку майстра Ренесансу — полотна з приватних і музейних колекцій, зокрема роботи з колекції Лувра.
Лувр володіє найбільшим зібранням творів да Вінчі, і це не випадково. В останні роки свого життя да Вінчі перебрався з Італії до Франції і незабаром став придворним художником Франциска I. У цей період він закінчив «Мону Лізу», яку привіз з собою з Італії, та інші твори — всі їх придбав король, і вони стали частиною його колекції, яка зберігалася в Луврі. Вони залишалися там, і коли Лувр зайняли художні академії, і коли в кінці XVIII століття Лувр перетворився на музей.
Wikimedia Commons
У Луврі зберігається третина картин, створених майстром Відродження, — пʼять із пʼятнадцяти. Сюди ж мають привезти «Поклоніння волхвів», «Благовіщення», «Хрещення Христа» з італійських державних музеїв. Втім, шанувальникам Леонардо варто стежити за новинами: восени минулого року в Італії змінився уряд, і чинний міністр культури засумнівався, чи варто йому дотримуватися домовленостей свого попередника. Переговори тривають й донині. Можливо, саме тому остаточний перелік картин, які складатимуть експозицію, досі не опубліковано.