«Холодна війна»
Вже очевидно, що цей фільм увійде в усі рейтинги найкращих картин XXI століття. Історія кохання піаніста та співачки в післявоєнній Польщі, що розгортається впродовж 10 років: спершу на батьківщині героїв, потім у Парижі і знову в Польщі. «Холодна війна» — посвята режисера Павла Павліковського (у 2015 його «Іда» отримала «Оскар» за кращий іноземний фільм) своїм батькам-емігрантам і приклад приватної історії, за якою відкривається масштабна панорама епохи.
OPUS FILM
«Холодна війна» продовжує «Іду» не тільки тематично (як фільм про кохання, обовʼязок і людську гідність у тоталітарній державі), але й стилістично. Знову чорно-біла камера Лукаша Залу, знову удавана простота стилізації під кіно «нової хвилі» шістдесятих і, звичайно ж, дивовижний мінімалізм нової манери Павліковського, який здатний проговорити все найважливіше найскупішими засобами.
Музика — друга образотворча мова цього фільму після, власне, мови кіно. Музика обʼєднує людей і розʼєднує два світи — сталінської Польщі та вільного Заходу, а замовкає водночас із тим, як вичерпуються долі героїв. Результат історії очевидний, але навіть у фінальній безвиході героїв скнарий на діалоги Павліковський знаходить слова потужної життєвої сили.
«МакКвін»
Документальна історія життя, творчості та смерті модельєра, який в девʼяності перевернув світ високої моди — преса називала його панком і хуліганом. Талановитий і зухвалий, Олександр МакКвін став першим, хто перетворив покази мод на перфоманс, де знаходилося місце всьому: від вагітних моделей та людей з інвалідністю до роботів.
Bleecker Street Media
Незважаючи на багатство і скандальну славу, у приватному житті МакКвін залишався дуже закритою людиною. Творець фільму Пітер Еттергай зібрав докупи спогади всіх, хто близько знав МакКвіна і працював разом з ним. Починаючи з його покровительки Ізабелли Блоу — найпомітнішої лондонської модної журналістки тих часів, і закінчуючи найближчою подружкою МакКвіна моделлю Кейт Мосс.
«На межі світів»
На поромній митниці у Швеції працює жінка дивної зовнішності на імʼя Тіна, яка володіє надлюдським нюхом — завдяки її носу жоден контрабандист не уникне покарання. Воно й не дивно, адже вона — троль, який успішно адаптувався у людському суспільстві. Одного разу Тіна зустріне подібного до неї та дізнається про те, що у світі людей вона не одна така.
META Film
Розповідь Йона Айвіде Ліндквіста, автора роману «Впусти мене», екранізував 37-річний іранець Алі Аббасі, який раніше прославився фільмом жахів «Шеллі» — північною фантазією на тему «Дитини Розмарі». Його новий фільм — це і фентезі, і кримінальний трилер, і лавсторі про неможливу любов двох фантастичних істот, які раптом виявили, що вони не самотні в чужому світі. А ще це притча про те, що означає бути іншим, і соціальна антиутопія про людську жорстокість, радше — нелюдську жорстокість, яку гомо сапієнс скеровує на всіх, хто відрізняється. «На кордоні світів» пророкують «Оскар» за кращий фільм іноземною мовою. Цілком заслужено.
«Дике поле»
Перша екранізація першого українського бестселера, роману Сергія Жадана «Ворошиловград», виявилася напрочуд нестидкою. Навіть більше: разом зі стрічками «Племʼя» Мирослава Слабошпицького, який тепер працює в Америці, і «Стрімголов» Марини Степанської, «Дике поле» можна сміливо радити як кращий зразок нового українського кіно.
Facebook / Дике Поле
У руках драматурга Наталії Ворожбит і режисера-дебютанта Ярослава Лодигіна багатослівна і трохи нескладна історія про те, як у довоєнному Старобільську власники старої заправки воюють із рейдерами, перетворилася на повноцінний вестерн українського розливу: динамічний сюжет, герої, які запамʼятовуються, та жива мова.
«Богемна рапсодія»
Режисер Брайан Сінгер («Підозрілі особи») розповідає, як ішли до успіху Фредді Меркʼюрі та група Queen, від самого початку і до найвищої точки їхньої карʼєри — 20-хвилинного виступу на забитому вщерть стадіоні «Вемблі» під час фестивалю Live Aid у 1985 році, який дивилися кілька мільярдів глядачів.
20th Century Fox
Попри поверховість, від якої не застраховані навіть найвдаліші кінобіографії музикантів, фільм зроблено із повагою та любовʼю. Мабуть, Меркʼюрі залишився одним із останніх рок-ідолів, не удостоєних байопіка, і Рамі Малек зробив усе, щоб передати трагедію людини, яка страждає від самотності у звичайному житті, а по-справжньому живе лише на сцені.