Директорка коледжу Ольга Гребеннікова:
«Ми відкрили захід, на 11-ту я поїхала підписувати договір з дітьми за практику. Напевно, я зараз була б трупом. Тому що Настьку мою, кролика, вбили на смерть, її матір убили на смерть. Трупів повно, дітей мертвих повно. Це справжній теракт. Через 10 хвилин після мого відʼїзду увірвалися. Хтось увірвався. Підірвали все: вилетіли шибки. Підірвали хол, бігали, кидали вибухові пакети. Потім з автоматами бігали ... я не знаю, з чим бігали. По другому поверху відкривали кабінети та вбивали всіх, хто трапиться. Тут всі-всі наші і справжній теракт, як треба. Як у Беслані. Це все. Я була б трупом, тому що всіх моїх людей перестріляли на смерть. І діти загинули, і співробітники загинули».
Студент Семен Гаврілов:
«Я, якщо чесно, вночі майже не спав, тому в кінці пари заснув. Це мене і врятувало. Я прокинувся від гуркоту. Виглянув з кабінету, а там ходить хлопець з рушницею і розстрілює всіх. Тоді я закрився в надії, що він мене не почує. За 10 хвилин приїхали поліцейські з автоматами. Що сталося зі стрільцем, я не знаю. Коли силовики стали евакуювати студентів і вчителів, я теж вийшов. У тому коридорі, де прогримів вибух, вибило вікна. На підлозі валялися тіла вбитих. Усі стіни були обвугленими».
Анонімна учениця:
«Підірвали «Політех». Ми почали бігти і стрибати ... Я роздряпала руку. Тобто стріляли. Ми бігли, а діти просто лежали. Поліція їде. Я зараз вдома, якийсь чоловік відвіз додому. У мене жахливе ... У мене істерика. Чоловік колишньої бібліотекарки довіз додому. Я не можу дихати. Мою подругу вбили на очах. Я бачила, як вона впала і більше не ворушилася. Я бачила, як пацани падали і кров розліталася. У мене це все перед очима. Я сиджу на підлозі і мене трясе, я боюся перебувати вдома».
Сергій, очевидець:
«Відвозили на громадському транспорті: на марштруках, на автобусах, у швидких по 2—3 людини відвозили. Це і діти, і співробітники. Їх було більше 30. Я почув стук і постріли і тоді прибіг сюди. Я побачив людей без рук, без ніг, усі були в крові».