Хто їздив
П’ятеро правозахисників з організації «Дім прав людини», які представляють Україну, Азербайджан, Казахстан і Білорусь, з 14 по 18 вересня перебували в окупованому Росією Криму. Про свої враження розповіли Тетяна Ревяка з білоруського Дому прав людини ім. Бориса Звозскова і Кирило Єкимов з чернігівського Освітнього Дому прав людини. Прізвищ правозахисників, які разом з ними їздили в Крим, поки не називають.
Це була перша Міжнародна правозахисна місія, члени якої потрапили на територію окупованого півострова. За чотири роки Крим став «сірою зоною» — туди не мають доступу міжнародні організації, в мандат яких входить захист прав людини. Наприклад, ОБСЄ, ООН, Рада Європи. Лише у вересні 2014 року півострів зміг відвідати Комісар Ради Європи з прав людини Нільс Муйжніекс, а у вересні 2016 — Жерар Штудман, спецпосланець генсекретаря Ради Європи.
Навіщо їздили
Для того щоб зрозуміти, які є проблеми зі свободою слова, мирними зібраннями і об’єднаннями в Криму. Також щоб дізнатися про умови праці і участі в суспільному житті для місцевих правозахисників та юристів.
Як потрапили
В анексований Крим правозахисники заїхали з материкої частини України, через пункт пропуску «Чонгар». Про мету поїздки говорили відверто. Російські прикордонники відсканували паспорти і пропустили. Ревяка каже, що в неї одразу запитали, чи не журналіст вона. Припускає, що журналістів бояться більше, а чим займаються правозахисники – не до кінця розуміють. І, можливо, не зрозуміли мети візиту. Напередодні поїздки правозахисники продумали систему безпеки. Наприклад, вони не користувалися одним і тим самим транспортом, розділилися на групи, оселилися на квартирі — так було безпечніше і зручніше.
Що робили
Розповідають, що масив роботи був величезним, провели 20 зустрічей, де було 50 людей. Інколи працювали на межі можливостей. Говорили з журналістами, активістами, які мають кримінальні вироки чи були притягнуті до адмінвідповідальності, а також з активістами кримськотатарських організацій і родичами політичних в’язнів.
Які враження
«Коли я спитала російського прикордонника про міграційну карту, він сказав, що «ні, вам не потрібно, ви ж наші». У мене обірвалося серце, враховуючи, що у нас в країні відбувається серйозна дискусія щодо прогнозів російських аналітиків про те, що нашу країну очікує кримський сценарій. Для мене було б болісно почути, що моя країна — їх країна», — розповідає білоруска Тетяна Ревяка.
Від величезної кількісті в Криму бордів з написами «Солідарність у боротьбі з тероризмом» складається враження, що тут всюди тероризм, екстремізм, і з цим активно борються.
«Я приїхала з країни, де за 22 роки не було жодного дня без політв’язнів. Ця тема професійно дуже болісна для мене, але вразив рівень та єзуїтські методи, що використовуються в Криму», — каже вона.
Правозахисники не називають імена людей, з якими розмовляли та зустрічалися, заради їх безпеки. Їм розповідали про відсутність незалежної судової системи, тортури та порушення умов утримання в СІЗО.
«Багато хто прямо казав, що втомився боятися, і вже немає сил. Коли я кажу, що люди залякані, це не значить, що вони тремтять від страху. Навпаки, мене дуже здивував їх внутрішній стрижень. Інколи мені здавалося, що підтримка була потрібна нам. Відбувалися дуже відверті розмови. Люди не розуміють, як взагалі може бути стільки несправедливості», — каже Єкимов.
Він називає проблеми, про які почув: мирні збори — табу.
«За 500 метрів перекриваються вулиці, два ряди автоматників. І, звичайно, люди, які ніколи про це не замислювалися, кажуть, що зараз не говорять про політику, немає вільних ЗМІ. І зараз люди, які були орієнтовані на економічні вигоди, розуміють, що без свободи вони нічого не варті», — розповідає Єкимов.
Навіть поскаржитися на ЖЕК — табу. В школі на дітей може тиснути адміністрація. Про політику з незнайомими людьми і публічно тепер стараються не говорити.
«Ніхто тепер не може собі дозволити через страх розкрити рота і прокоментувати щось критично», — підкреслює Єкимов.
За його висновками, тепер головна мета окупаційної влади — вичавити з Криму тих, хто мислить інакше і хто з чимось не згоден. Для цього використовують різні методи. Якщо людина не заспокоїлася після першого обшуку, то буде другий, або комплексна перевірка бізнесу. Або затримання.
«Якщо в 2014—2015 роках це були насильницькі зникнення людей, дотепер не розслідувані 17 справ, то зараз вони почали діяти «в межах закону», — розповідає Єкимов.
Уточнює, що обшуки здійснюють з величезною кількістю процесуальних порушень, постфактум складають протоколи, дуже люблять говорити, що «викрили осередок». Використовуються різні формальні підстави для арештів.
«На судових засіданнях просто сміються і регочуть над суттю справи. Над однією з ситуацій сміявся навіть суддя. Не сміявся тільки прокурор. Настільки були абсурдні звинувачення, що в якийсь момент суддя сказав адвокату: товариш, не перетворюйте цей цирк на балаган», — розповідає він.
Кримінальні справи розглядають в закритому режимі, а адміністративні — у відкритому. Родичі політвʼязнів не можуть до них потрапити, а єдине джерело інформації — адвокати.
Правозахисників вразила солідарність кримських татар. Якщо у когось відбуваються обшуки, інші приїздять і стрімлять. Чужих немає.
Що робитимуть далі
А далі будуть писати звіт, працюючи кожен над своїм обʼємом інформації. Частину імен не розкриють і подаватимуть інформацію таким чином, щоб не можна було зрозуміти з контексту, що за людина це розповідала. Звіт планують опублікувати в жовтні і представити на майданчиках міжнародних організацій та окремих країн.