У початковій школі зʼявилися одномісні парти, за якими не вийде списувати. А що ще зміниться?
Парту легко показати в новинах. Але у нас і раніше були школи з прекрасними партами і дорогими ортопедичними стільцями, які купували батьки. Сама освіта залишалася радянською. Головне, що змінює реформа, — це філософія освіти: не людина для системи, а навпаки. Всі вимоги реформи записані в закони і нормативні акти. Тобі це може здаватися формальністю, але система консервативна і орієнтується на папери. Тепер цінність дитинства, обовʼязок враховувати вікову психологію і позитивно мотивувати дітей записані в законі «Про освіту» і Державному стандарті початкової школи. Система, хоча й насилу, береться нові вимоги виконувати. Ось суть змін — дитина опинилася в центрі освітнього процесу. Вона має отримувати знання та навички, які зможе застосовувати в житті. Школа повинна прищепити інтерес до освіти. І що ще важливо: у дітей тепер будуть розвивати соціальні навички.
Уявімо, що вчитель не вміє по-людськи розмовляти з дітьми і не здатний їх зацікавити. Чому першого вересня він стане іншим?
Зрозуміло, що тумблером свідомість вчителів не переключити. Через це пройшли всі країни, які вводили «компетентнісний підхід». Їх експерти нам говорили , що не варто очікувати на перші результати раніше ніж через 5 років. У цьому році набрали перші класи 22 тисячі вчителів, плюс 18 тисяч вчителів іноземних мов. Всі вони підвищували кваліфікацію за спеціальною програмою. Реформу забезпечили матеріально: на нові меблі, навчальні матеріали, компʼютери держава надала мільярд гривень, ще 300 мільйонів на нові підручники. Але, вочевидь, далі повинні включитися батьки. Якщо вчитель не виконує правила, потрібні офіційні звернення, а не коментарі в Facebook. Хоча, здебільшого, якщо батьки незадоволені, все можна вирішити на рівні директора школи.
«Бабель»
Я не найзразковіша мати, і сама часто не знаю, що нового зʼявилося в школі моєї доньки...
Перебʼю тебе. Немає хороших чи поганих мам. Більшість проблем дітей у школах трапляється, коли мами хочуть бути «хорошими» й активно беруть участь у шкільному житті дитини. Гіперопіка часто гірша за брак часу. Тому я дуже проти цих штампів. Вони шкодять насамперед дітям. Скажімо, я в минулому році не відкривала жоден з підручників свого старшого сина. Я не перевіряю, як зроблені домашні завдання. Перевіряю тільки — зроблено чи ні. Як зроблено — це відповідальність дітей, їм з цим розбиратися. Зі старшим ми домовилися: підвищену увагу приділяю тільки трьом певним предметам.
Добре, втішила. Однак, інші мами підказали, що в школах зʼявилися тьютори. Хто це? Вони зʼявляться у всіх школах?
Ні, вони не повинні бути в кожній школі. Усе, що стосується тьюторів, пропишуть у законі про середню освіту, який скоро буде в парламенті. Не думаю, що і після цього вони зʼявляться у всіх школах, але в кращих освітніх системах ця практика працює дуже добре. Тьютор — це ментор і наставник для дитини. Це не класний керівник, який стежить, щоб усі здали довідки, взяли змінне взуття тощо. Тьютор допомагає дитині вибудовувати індивідуальну освітню траєкторію. В ідеалі він має допомагати їй нормально почуватися в школі, підтримувати і направляти.
Ще одне нове для багатьох словосполучення — інклюзивна освіта. На перших батьківських зборах у школі дочки класний керівник мені теж про це говорила. Діти з особливими освітніми потребами можуть зʼявитися в будь-якому класі?
Як було раніше: такі діти та їх сімʼї залишалися наодинці зі своїми проблемами. Їм просто надавали довідку, що навчатися у звичайному класі вони не можуть. Тепер держава зобовʼязала школи вчити дітей з особливими потребами. Якщо в школі зʼявляється така дитина, то цей заклад отримує державну субвенцію і в ньому повинні створити умови, необхідні дитині з особливими потребами. По-перше, у класі не може бути більше 20 дітей, у вчителя має бути асистент. В одному класі не може навчатися більше трьох дітей з особливими потребами. Тобто, за законом, у будь-який клас дитину з особливими потребами записати не можуть. Це буде порушенням прав і цієї дитини, й інших дітей.
Міністерство юстиції каже, що дві третини українських дітей щороку стають жертвами булінгу. Як реформа вирішуватиме цю проблему?
Давай говорити відверто, булінг — це стара проблема, з нового в ній тільки назва. У моїй благополучній київській школі теж булили. Я памʼятаю страшні перерви, на яких били кволих хлопчиків. Памʼятаю жах, з яким я за цим спостерігала. Мені здається, інклюзія — це якраз один зі способів цю проблему вирішити. Якщо діти зрозуміють людей з особливими потребами, вони зрозуміють і те, що всі відрізняються один від одного — і це потрібно поважати. Що повинна робити школа — не заплющувати на це очі. Ти знаєш, що головна проблема — не одна агресивна дитина, яка прийшла в клас, і почався терор. Проблема — це коли жертві булінгу починають натуркувати, що вона сама винна. Ну, і навіть профільні громадські організації зараз кажуть, що при [міністрі освіти Лілії] Гриневич МОН вперше системно взялося за булінг. Але міністерство або школа не може вирішити всі проблеми суспільства, а коріння булінгу в них.
«Бабель»
Тепер дуже прикладне питання про шкільну форму. На першому поверсі школи дочки висить памʼятка, що в школі запроваджений smart casual стиль. Мені завжди було складно зрозуміти цей термін. Реформа якось регулює це питання? Форма обовʼязкова чи ні?
Немає жодного документа Міносвіти, який би говорив, у що одягати дітей. Але школи часто посилаються на указ президента Кучми про обовʼязкову шкільну форму. Але в указі про це одне речення, а далі йде перелік вітчизняних виробників, у яких потрібно купувати форму, і тільки в них. Гадаю, більшості з цих компаній уже немає. Школа може прописати дрес-код у своєму статуті, але про це потрібно домовитися, зокрема з батьками.
Мені подобається форма: не потрібно купувати багато речей і кожен день думати, що вдягнути. Але якщо батьки проти і дитина буде ходити в школу без форми, її можуть вигнати?
Ні. На підставі чого?
Добре, тепер улюблене питання — гроші. На останніх батьківських зборах я здала гроші на подарунки дітям до свят, екскурсії, додаткові книги. Так можна? Ти часто кажеш, що гроші здавати непотрібно.
Тут важливо розрізняти: одна справа, коли школа вимагає гроші, інша — якщо батьки самі цього хочуть. Це, до речі, до твоєї теми «хороша\погана мати»: є батьки, які не можуть не здавати. Вони так стверджуються в ролі хороших батьків. Якщо у тебе в класі здають гроші добровільно, то це нормально. Ти казала, що в вашій школі є також офіційний благодійний фонд, куди можна вносити гроші. Якщо і це добровільно — теж нормально.
Але ось наприклад: найбільше грошей зараз збирають у київських школах Дарницького району, на миючі засоби. При цьому кожній київській школі вже другий рік на них виділяють 100 тисяч гривень щороку. І ось що показово — у Дарницькому районі їх витратили лише на третину. Чому? Тому що простіше зібрати, ніж правильно витратити. Важливо розуміти, що МОН не фінансує школи, це роблять місцеві бюджети. Після децентралізації у них зʼявилися гроші, а чиновники часто не вміють їх витрачати. Вони знають, як пояснити, чому немає грошей, а витрачати не вміють. Ось цей мільярд на новий освітній простір освоїли до 1 вересня трохи більше ніж наполовину. Хтось не зміг провести тендери, написати умови. Десь це зробили пізно, і постачання парт або підручників затримуються. Все це, звичайно, вирішать, але із запізненням.
«Бабель»
Я зараз думаю, як вибрати середню школу для дочки. На що дивитися? На результати зовнішнього незалежного тестування (ЗНО)?
Якщо вибирати, куди йти в пʼятий клас, то це не показник. Я розумію батьків, які дивляться на ЗНО, вибираючи старшу школу. Але тут важливо запитати: цей рівень дала школа або просто діти займаються з репетиторами? Для середньої школи головне — не відбити бажання вчитися. На жаль, програма середньої школи все ще перевантажена. Є школи, які підходять гнучко, є школи, які строго йдуть за буквою програми, — для дітей це трагедія. Якщо батьків хвилює тільки ЗНО, у школу можна не ходити. Можна найняти на два останні роки репетиторів і все підготувати.
Скажи, що таке хороша матір школяра? Упевнена, багатьом мамам здається, що вони не дотягують до цього рівня. У Міносвіти ж повинен бути якийсь образ ідеального союзника.
Це напівсерйозне питання. Міносвіти не керує батьками і, звичайно, жодних критеріїв не встановлює. Я скажу від себе: хороші батьки прислухаються до дитини, дають зрозуміти, чого від неї чекають, але враховують її здібності та можливості. Якщо сімʼя культивує важливість освіти, якщо батьки читають самі і читають дітям, обговорюють з ними новини, надають їм право вибору — це вже немало.
І ще, не треба думати, що якщо постійно контролювати дитину, то вона буде краще вчитися. Дослідження доводять, що швидше навпаки. 15-річні підлітки, чиї батьки постійно перевіряють домашні завдання, показують результати гірші, ніж однолітки, яким батьки дають більше свободи.
Думала, що це буде останнє питання, але ти мене наштовхнула ще на одне. Мій чоловік-розробник любить повторювати, що читання — це вчорашній день, а художня література в ХХІ столітті може бути хобі, але не обовʼязковою програмою. Тобі не здається, що читання значно переоцінюють?
Я теж чула, що нові діти не будуть читати і їх не треба примушувати. Але я вважаю, що література розвиває здатність мислити і відчувати. І, можливо, твоєму чоловікові в школі не пощастило з вчителькою, яка занадто завзято виконувала програму.