Один день з Арсеном Аваковим. Що знає, з ким бачиться і кого слухає голова МВС. Репортаж «Бабеля»

О девʼятій ранку на порозі готелю «Київ» у центрі столиці курять кілька кремезних охоронців. Неподалік чергує автомобіль Національної поліції. Людина, на яку чекають і поліцейські, і охоронці, — міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

У готелі на вулиці Михайла Грушевського, за три хвилини пішки від Верховної Ради, він оселився майже шість років тому, після обрання до парламенту від фракції «Батьківщина» в 2012 році. Як виглядає його номер на сімнадцятому поверсі з видом на Маріїнський парк, ніхто не знає — доступ на поверх обмежений в інтересах безпеки. На тому ж поверсі живе ще один впливовий політик — спікер Верховної Ради Андрій Парубій.

О чверть на десяту ранку Арсен Аваков виходить до холу готелю з ліфта. За ним — перший віце-премʼєр міністр Степан Кубів. З порога міністр пояснює, що Кубів приїхав до нього в номер зранку, щоб обговорити скасування візового режиму з Південною Кореєю. Біля центрального входу припаркований чорний броньований Мерседес S600. Аваков поспіхом прощається з Кубівим, цілуючи його в обидві щоки. Ми сідаємо в машину.

Світло-бежевий салон, шкіряна оббивка. У ніші біля заднього сидіння, поряд із міністром лежить пляшка води Evian та упаковка вологих серветок. Грає радіо Relax — його Аваков слухає завжди, коли пересувається автомобілем. Ми їдемо на Софійську площу, де відзначатимуть сторіччя прикордонної служби України. Приїде і президент Петро Порошенко. Зустріч із ним же запланована в Арсена Авакова на вечір, на четвертому поверсі Адміністрації президента. Запитую, чи можна піти з міністром до АП.

— Я б узяв, але вас не пустять. Уявляєш, Юро, — каже він, звертаючись до свого помічника, — приведемо на хвості журналістку, посадимо перед рамкою на вході. Маша просидить три години і охреніє від «двіжняку», який там буває.
— З вас годинник перед рамкою знімають, до речі? — запитую я. У грудні 2016 року нардеп групи «Воля народу» Олександр Онищенко, який згодом утік, заявив, що таємно записував розмови з президентом на наручний годинник.

— А я його не ношу. Я навіть телефон залишаю Юрі. Після Онищенка більше двох років минуло, а [співробітники УДО] на тебе уважно дивляться. Думають, що міністр внутрішніх справ може заподіяти шкоду президенту.

— Якби ви захотіли, могли б його записати? На запонки, наприклад?

— Я їм так і кажу: у мене запонки, які говорять і пишуть.

Аваков сміється. Помічник каже йому, що Петро Порошенко, якого міністр повинен зустрічати на площі, сідає в машину.

— Як вам передають інформацію так швидко? — запитую я.

— Це секрет. Питання національної безпеки. Він каже: «Ти за мною стежиш»! Але його ж охороняють, перекривають дороги, коли він їде.

Міністр прикладає до вуха телефон. На іншому кінці лінії — його однопартієць Арсеній Яценюк.

— Арсенію Петровичу, привіт! — весело каже він. — Уже в пробці, чекаю, блін. Як ви думаєте, [Порошенко] вже прочитав ваше інтервʼю чи ні? Я ні, мені ще журнальчик не купили.

Вранці в тижневику «Фокус» вийшло розлоге інтервʼю Арсенія Яценюка, яке навряд чи сподобалося Порошенку. Колишній премʼєр-міністр розповів про свій конфлікт із президентом і про те, що у передвиборних перегонах немає реальних фаворитів. Але найголовніше — Арсеній Яценюк озвучив їхню спільну з Арсеном Аваковим ідею: внести правки до Конституції, які б обмежили повноваження президента.

Аваков коротко переповідає Яценюку події свого ранку і, поговоривши ще кілька хвилин, прощається, обіцяючи перетелефонувати пізніше.

— Юро, де журнал? — з притиском запитує він у помічника. Той каже, що зранку вже поставив завдання його купити.

— Нікого не цікавить поставлене завдання. Цікавить журнал у руках.

Ми підʼїжджаємо до Софійської площі. Міністра зустрічає Наталія Захарова, керівник його протоколу. Розповідає, що відбуватиметься під час заходу.

На площі вже зібралися головні силовики. Тут і секретар РНБО Олександр Турчинов, і військовий прокурор Анатолій Матіос, і міністр оборони Степан Полторак, і голова Нацполіції Сергій Князєв. Зʼявився і Сергій Пашинський, депутат від «Народного фронту», голова парламентського комітету з питань безпеки й оборони. Всі вони по черзі розмовляють з Аваковим. Пашинський змовницьки схиляється до самого вуха міністра.

За кілька хвилин на площу приїжджає Петро Порошенко. У супроводі кількох охоронців він йде до стійки з мікрофоном. Метрів за двадцять від нього в шеренгу вишикувалися всі, хто прибув раніше. Аваков опиняється до Порошенка найближче. Несподівано він виходить із шеренги, делікатно охоплює ззаду Олександра Турчинова, пересуває його ближче до президента, а сам стає на його місце.

Поки президент читає промову, Аваков помітно нудьгує. Він похитується взад-уперед, обсмикує поли піджака. Тільки коли Петро Порошенко вручає Зірку Героя України родичам загиблого прикордонника, Аваков крадькома витирає очі білою хусткою.

Нарешті захід добігає кінця. Міністр чекає, коли поїде Порошенко, як того вимагає протокол. Перед тим як сісти до машини, Порошенко підходить до всіх привітатися. Посміхаючись, тисне руку Сергію Князєву, Турчинову, потім, відвівши погляд і без посмішки, Авакову. Перекидається кількома короткими фразами з присутніми, сідає в автомобіль та їде. Поступово розходяться й інші.

Арсен Аваков вирушає на роботу — до будівлі міністерства, що на вулиці Богомольця. Авто міністра вʼїжджає в невеликий гараж, звідки в будівлю можна піднятися ліфтом. Аваков просить помічника не забути його портфель у багажнику. Я уважно дивлюся на важкий шкіряний портфель Brioni.

— Хочеш спробувати, скільки важить портфель міністра? — посміхаючись, запитує Аваков. Він купив його дванадцять років тому, в Римі, приблизно за шість тисяч євро.

Поки міністр розповідає про походження портфеля, ми виходимо з ліфта і крокуємо коридором. На стінах — широкоформатні репортажні знімки Авакова й поліцейських. Заходимо до просторого кабінету, чиновник просить фотографа не знімати загальні плани і телефони спецзвʼязку, яких у нього з десяток. Кабінет Авакова схожий на будь-який чиновницький кабінет — овальний стіл для переговорів, шафа з книжками, поліцейський кашкет на тумбочці, підлоговий годинник з боєм, великий телевізор, шеврони добровольчих батальйонів.

Далі міністр читає «довідки» — закриті зведення подій у країні, про політиків, журналістів, підготовку провокацій — усе, що дозволяє Арсену Авакову знати більше, ніж хотіли б його друзі та вороги. Один з інсайдів він одразу ж озвучує, зателефонувавши Ігорю Жданову, міністру молоді та спорту.

— Ти вирішив [першого заступника міністра Ігоря] Гоцула звільнити? Я читаю, що ти вирішив його звільнити... Я не сказав, що хтось написав, — у голосі Авакова я чую притиск, — я сказав, що я читаю. Ми з тобою розмовляли на цю тему, памʼятаєш? Я читаю, що ти вирішив його звільнити. Цілком підтримую тебе в цьому питанні... Давай, не сьогодні. Домовилися, обнімушечки, бувай.

Аваков кладе слухавку і далі шелестить паперами. Фотограф «Бабеля» Олександр Чекменьов помічає на торцевій стіні широкий чорно-білий знімок фотографа Ігоря Гайдая — патрульні поліцейські вперше складають присягу в липні 2015 року, і запитує, чи любить міністр чорно-білі фотографії. Аваков підходить до знімка.

— Це єдине фото в кабінеті, де є Петро Олексійович, — каже Аваков, вказуючи ручкою на чорну крапку. Жест виглядає як глузування.

— Ви його портрет у кабінеті принципово не вішаєте? — запитую я.

— Я вважаю, що це неправильно. Он тризуб висить державний.

— Порошенко же був у цьому кабінеті. Щось говорив з цього приводу?

— Був. А що він скаже? — Аваков знизує плечима.

На полудень у міністра запланована зустріч із його колишнім заступником, а нині радником Сергієм Чеботарем. Минулого року він разом із сином Авакова фігурував у корупційному скандалі про закупівлю рюкзаків для Нацгвардії за завищеною ціною. Чеботаря міністр цінує.

— Він ніякого впливу не має на міністерство, він мій радник. Я з ним зустрічаюся раз на два тижні, він дає поради. Чеботар — хороша людина. Для країни зробив дуже багато, мало не помер, йому вирізали шлунок.

Але говорити з ним у присутності свідків міністр не хоче. Пояснює, що Чеботар рідко спілкується з журналістами, і просить мене вийти до суміжної кімнати. Це невелике приміщення, з панорамними вікнами і гвинтовими сходами — колишній спортзал міністра-втікача Віталія Захарченка. Невеликий обідній стіл, диван, шафа з декантером і келихами для ігристого, граппи, вин. Кілька картин, сувеніри та подарунки, футболки, іграшковий собака, кілька пляшок вина і коньяку. Те, що міністр цінує і колекціонує дорогий алкоголь, не секрет. У його декларації за минулий рік — 754 пляшки. Є колекційні екземпляри, наприклад, Chateau Mouton-Rothschild 1945 року. Коштує така пляшка від 10 тисяч доларів.

Пробувши в кімнаті не більше десяти хвилин, встигаю перехопити Сергія Чеботаря у приймальні міністра і запитати, що він думає про злощасні рюкзаки — читайте нашу розмову в матеріалі «Монтаж йде, взяли, голову підставили».

Повертаюся до міністра і запитую його, чи не має він почуття безкарності. Справді, він впливовий політик: телефонує міністрам, обговорює візовий режим з Південною Кореєю. На посаді чотири роки і навіть після скандалу з Чеботарем виглядає недоторканним. Здається, питання його зачіпає.

— А може навпаки? Може, це не питання безкарності, а реального стану речей? Може, варто говорити про факти, а не фейки. У вас же найкраща новина — погана новина. Наявний у вас закон жанру, бо [журналістам] важливо, що скажуть колеги! — Аваков починає гарячкувати. — Такі, як ви, створюють ситуацію, коли журналіст повинен думати про свою репутацію. Кому нафіг потрібна срана репутація журналістів? Немає репутації! Таке саме лайно, як і репутація політиків. А політики — таке саме лайно, [вони] плоть від плоті нашого народу. Тому я і не збираюся [відповідати уявленням різних людей], починаючи від президента, закінчуючи журналістами, яким хочеться бути святішими за Папу Римського. Або [діяти] як вони вважають правильним. У мене є своя [функція], це не місце для того, щоб шукати любові чи популярності. Якби я шукав любові й популярності, я б займався чимось іншим.

Закінчивши емоційний монолог, Аваков відповідає на дзвінок Сергія Пашинського.

— Процесуально все фіксуй, я зараз дам команду, щоб на тебе вийшла поліція, — каже міністр і одразу ж телефонує секретарю. — Пашинського там переслідує якесь цивільне авто, він їх затримав, зателефонуй [заступнику глави Нацполіції Андрію] Крищенку, щоб вони там не порізали один одного.

Тут Аваков нарешті отримує жаданий журнал з інтервʼю Арсенія Яценюка. Швидко гортає його і повертається до монітора.

— Зараз прочитаю моніторинг преси ... Мені його якісно роблять, щоб не засмучувався. Пишуть всю гидоту, — він вголос зачитує уривки з новин, де згадують його прізвище. — [Депутат Семен] Семенченко критикує заяви Авакова на підтримку ромів, згадуючи йому слова про протестуючих на Грушевського.

— Будете йому телефонувати?

— Ні, не марную часу на покидьків, — каже він і продовжує читати. — Коли [про мене] позитивно [відгукуються] на телеканалі «Інтер», я здригаюся.

Причини здригатися у міністра є. У вересні 2016 року журналісти «Інтера» звинуватили Авакова і колишнього голову департаменту протидії наркозлочинності Нацполіції Іллю Ківу в підпалі телеканалу.

Ще кілька хвилин Аваков читає зведення преси, і ми їдемо на захід, де очікують посла США Марі Йованович: сьогодні урочистий випускний у співробітників підрозділу «Корд». Проводять його в селі Віта-Поштова, в тренувальному центрі підрозділу. Їхати туди по Обухівській трасі, яка веде і до будинку президента в селі Козин.

— Ми не до Петра Олексійовича зараз у гості їдемо? — запитую я.

— Ні. Ми зараз повернемо праворуч, а він прямо. Я ніколи не був у нього в гостях. Він не запрошував, а на демонстрації проти нього я теж не їжджу.

У цей момент йому телефонує колишній голова Адміністрації президента Борис Ложкін.

— Привіт, Борисе Євгеновичу! Скрипимо помаленьку, конспектуємо інтервʼю Арсенія Петровича. Що ж ти за політик такий? Сьогодні зранку всі стояли в черзі за журналом, мені купили у двох примірниках... Журнал «Фокус», вам належить. Ви незаконно продали [його] Курченку, угоду ж уже скасували, все повернулося до вас, — кепкує Аваков, згадуючи, як Борис Ложкін продав медіа-холдинг UMH group соратнику Віктора Януковича. Міністр запитує, чи планує Ложкін прилетіти в Україну.

— Ввечері? Та в тебе, блін, совісті немає! Прилетиш, набереш і домовимося. Тільки за умови, що ти прочитаєш інтервʼю Арсенія Петровича і мені розкажеш тези, — сміється Аваков.

Поки ми їдемо на тренувальну базу, Аваков дивиться у вікно, коментує рекламні щити з обличчями політиків і розглядає природу. Каже, що погуляти вулицею йому вдається рідко — впізнають. Почувається як у зоопарку. Я запитую, за що він платить особистою свободою.

— Про це я запитую себе найчастіше. Це ключовий демотиватор. [До того ж приходить журналіст] і, замість того щоб сказати: ось це ви зробили правильно, [питає] про одіозного Чеботаря. Мені хочеться сказати: а ти візьми і зроби десяту частину того, що робить Чеботар для країни.

До місця призначення ми доїжджаємо менш ніж за півгодини. Аваков одразу помічає 44 мікроавтобуси Фольксваген з мигалками на дахах, які Україні передали США, і радіє.

— Молодці американці. Трошки ласки, трошки уваги, — сміється він.

На вулиці вітер. На міністрові діловий костюм, він шкодує, що не взяв куртку. Зібралися співробітники посольства США, приїхали Сергій Князєв і Олександр Фацевич, глава патрульної поліції. Усі чекають на посла.

— Добре, що вони машини самі купують. Якби вони дали гроші, а купували ми, програма «Схеми» була б уже всередині цих машин.

Всі сміються.

— Хороші [машини], ефективні! Особливо при масових заворушеннях, — каже співробітник посольства.

— Хороші, але це крапля в морі. Ми зараз спробуємо під цю стилістику докупити, — каже Сергій Князєв.

— Та заспокойся, крапля в морі, — каже йому Аваков. — Там МВФ видав нам секвестр бюджету 62 мільярди.

— Можна мені десяту частину? — запитує Князєв, не розуміючи, що сказав дурницю.

— Секвестр — це скорочення бюджету, — емоційно пояснює Аваков. [У МВС] бюджет один із найбільших, [тому] я сказав «хрін вам», ми за таке голосувати не будемо! Ми оголосимо дефолт! — сміється Аваков.

Підʼїжджає машина з послом США. Всі вирушають на плац, де вишикувалися співробітники «Корду». Після заходу Аваков довго розмовляє з Марі Йованович. Уже в своєму авто він переказує мені суть бесіди.

— Я їм казав: де наш суверенітет, ви не лізьте. Суддів вони будуть антикорупційних призначати! Хрін вам, блін! Ми можемо слухати ваші поради, але суддів повинні призначати українці, — зітхаючи, Аваков заглядає в смартфон. — Тридцять три повідомлення! Тоша Геращенко пише мені романи. А як пишеться «подонок» — через «а» чи через «о»?

— Через «о», — відповідаю я, — але якщо хочете з московським акцентом, тоді через «а».

Аваков сміється і строчить в WhatsApp. Ми їдемо до величезного будинку на лівому березі Києва, який «Нафтогаз» відсудив у Газпрому, передавши на баланс МВС. Тутешні 36 тисяч квадратних метрів Аваков має намір перетворити на центральний офіс Нацполіції з сучасними засобами звʼязку та системами управління, взявши 50 мільйонів доларів у західних донорів.

У кімнаті відпочинку вже накрито стіл на трьох — для міністра і нас з фотографом. Пляшки з водою і колою, салат з капусти і редиски. На перше — окрошка, на друге — курча на грилі зі спаржею, оливками і пряним соусом.

— Люблю сливовий ткемалі, кисленький, — каже Аваков. — У Харкові на базарі я знаю, де продають. А в Києві вашому піди, знайди!

Попереду в нього коротка зустріч з послом Франції Ізабель Дюмон, потім — з президентом Федерації Футболу України Андрієм Павелком. Переговоривши з дипломатом, Аваков підписує відповіді народним депутатам: їх за день накопичується від тридцяти до сорока.

За кілька хвилин до кабінету заходить Павелко, але не один, а з кубком Ліги Чемпіонів. Кубок такий великий, що спочатку в кабінеті зʼявляється він, а потім Павелко. Тема розмови — безпека під час фіналу Ліги Чемпіонів. Аваков піднімає кубок і, сміючись, каже, що потім його виставлять із кримінальним авторитетом [Олександром] «Нариком» [Налекрішвілі]. Наприкінці дня Аваков зустрічається з головою Хмельницької ОДА Олександром Корнійчуком і знову просить мене почекати в кімнаті відпочинку.

— Його несправедливо звільняють. Швидше за все, він про це [хоче поговорити]. Замість нього хочуть призначити [співвласника мережі будівельних гіпермаркетів «Епіцентр»] Олександра Герегу. А я протидію, тому що це свинство.

Зустріч триває не більше десяти хвилин і, як стане зрозуміло пізніше, Корнійчуку не допомагає. У середині травня президент змінив його на Вадима Лозового, депутата Хмельницької облради, який працював заступником гендиректора «Епіцентру».

У мене залишається півгодини, щоб поговорити з Аваковим, перш ніж він поїде до Адміністрації президента. Запитую, яка його головна мета як голови МВС. Міністр відповідає як професійний політик: хоче щасливу країну, де людина може багатіти. Розповідає, що спілкується з усіма опозиціонерами, включно з Юлією Тимошенко і Вадимом Рабиновичем. Я запитую, чи дратує він президента.

— Так. Я незручний. Я роблю свою роботу, а він вважає, що це незручно для нього. У нас немає відкритого конфлікту, у нас є розбіжності. Ми в діалозі. Мені [довірив мій пост] український народ. Я хочу працювати так, щоб себе поважати, і потім раз-два-пʼять разів [сказати собі, що] я молодець. [Або що] тут я промахнувся, але по-іншому не можна було [вчинити]. Я чесно кажу, я роблю очікувані вчинки. Там, де вважаю правильним допомогти, — допомагаю. Я вірю в баланс. Я учасник і інституція цього балансу.

Аваков нахиляється до компʼютера і включає композицію Suzi Quatro “Can the Can”.

— Перед зустріччю з Петром Олексійовичем, — каже він, — потрібно щось таке послухати.