Почнімо з контексту. Що відбувалося на початку 90-х років, чому сталася війна в Абхазії, яка тоді мала статус автономної республіки Грузії?
Усе почалося в 1989 році. Тоді до складу Грузії входили три автономні республіки: так звана Південно-Осетинська, Автономна Республіка Абхазія та Автономна Республіка Аджарія. В Абхазії був рух «Аїдгилара» — абхазька так звана національна організація, яка, коли Радянський Союз почав тріщати по швах, почала обстоювати національну ідею в Абхазії. Вони висували досить дивні ідеї, але згодом з’ясувалося, що їх значною мірою підживлювали з Москви. Тоді керівництво Радянського Союзу та КДБ чітко усвідомлювало, що Союз розпадається і Грузія точно вийде з його складу. Девʼятого квітня 1989 року в Грузії відбулась антирадянська демонстрація, для її розгону радянські війська використали саперні лопатки. Загинуло понад 20 людей. Після цього керівництво КДБ і ЦК Компартії активізували сепаратистський рух в Абхазії і стали підтримувати одного з лідерів — Владислава Ардзинбу. Перші сутички між грузинами й абхазами сталися влітку 1989 року, загинуло кілька людей з обох боків, сутички швидко загасили, але стосунки між грузинами й абхазами були зіпсовані. А коли Звіад Гамсахурдіа та його партія «Круглий стіл — Вільна Грузія» перемогли на виборах у Грузії, в Абхазії почалась непокора центру. Тбілісі шукав компроміс, з’явився принцип «шахового» розподілу кадрів за національною ознакою: якщо міністр внутрішніх справ був грузином, то генеральний прокурор обов’язково був абхазом, наприклад. За численні помилки Гамсахурдію в тому ж 1991 році усунули від влади, країну очолив Едуард Шеварднадзе, якому довелося гасити конфлікт у Південній Осетії та наслідки громадянської війни. Зрештою, у 1992 році, коли за домовленістю з Ардзинбою для контролю ситуації в Абхазії туди мали зайти грузинські війська, їх обстріляли на вході в Абхазію. Це був серпень 1992 року. Саме з цього моменту почалася війна в Абхазії.
«Бабель»
І ви в ній воювали як звичайний солдат…
Так, я служив у військовій частині 1014. Мені було 19 років.
Бачо Корчілава (посередині) з побратимами під час війни в Абхазії, 1 січня 1993 року.
skrypin.ua / Facebook
На цей момент хто воював за абхазів?
У перші дні це була так звана абхазька гвардія, яку до цього готували російські військові на військових базах Абхазії: в Ешері, в Сухумі та в Гудауті. В момент початку конфлікту Росія почала масово насичувати абхазькі підрозділи зброєю. Хоча грузинським військам після розпаду СРСР і виведення невеликої частини російських підрозділів з країни Москва передала величезну кількість озброєння та боєприпасів. Фактично Росія в той момент, удаючи, що не має до цього жодного стосунку, дуже активно підігрівала цей конфлікт. Як і осетинський — трохи раніше. І це ми говоримо про Росію ще не Путіна, а «демократа» Єльцина.
Станом на 1993 рік, коли заговорили, що у Ткварчелі гуманітарна катастрофа і потрібна гуманітарна допомога, яка була розстановка сил в Абхазії?
З початку війни грузинські війська з боями дійшли дорогою від кордону з Абхазією до річки Гуміста, а у місті Гагра, яке ближче до російського кордону, висадився наш десант, і Гагра також відійшла під контроль Грузії. Гудаутський і Бзібський райони залишалися під контролем абхазів. Місто Ткварчелі контролювали абхази, але воно опинилося в повному нашому оточенні. Тоді й почалися переговори з абхазами, щоб «залагодити ситуацію шляхом політичного врегулювання». Уже під час переговорів Грузія втратила Гагру. І далі почалася позиційна війна. Переговори продовжились, а абхази у ткварчельскому угрупованні, яке базується в горах, слабшали, вони не могли нормально отримувати ні боєприпаси, ні інше підкріплення.
«Бабель»
І саме в цей момент з’являються розмови про гуманітарний конвой?
Так. Наприкінці зими — на початку весни 1993 року росіяни почали говорити про складну гуманітарну обстановку в Ткварчелі і що місту потрібна допомога, бо там голодують люди.
А яку інформацію про стан проросійських військ у Ткварчелі мала Грузія?
Ми мали інформацію, що російські вертолітники доправляли туди продовольство з Росії, вони літали вздовж хребта. Ми також розуміли, що гелікоптерами багато боєприпасів не завезеш, особливо по тому рельєфу над горами, коли гелікоптер іде на своїх граничних висотах. Якось в одному з таких гелікоптерів летіли абхазькі бойовики Володимир Анцупов та Аслан Зантарія з десятком підлеглих. Він вилітав із заблокованого Ткварчелі на борту з цивільними. Важко сказати, як так сталося, але той гелікоптер збили грузини. І тоді почався новий виток тиску росіян: вони почали казати, що в Ткварчелі від голоду вмирають люди, а грузини збивають гелікоптери з провізією. Росія в тій війні завжди позиціонувала себе як посередника, що сприяє мирному врегулюванню. І вони заявили, що в Ткварчелі гуманітарна катастрофа і потрібен гуманітарний коридор. На цьому наполягала як російська дипломатія, так і російська пропаганда. Мовляв, «ви ж не будете морити людей голодом, це ж фактично ваші громадяни?!» Україна такі розмови вже не раз чула про себе. А тоді не було ані соцмереж, ані інтернету. Тому багатьох в уряді Грузії почала мучити совість, і в підсумку на вантаж погодились. Хоча у нас інформації про те, що люди голодують, не було, наша розвідка цього не підтверджувала, росіяни ж казали, що ми не володіємо інформацією. Фактично за три тижні під час тристоронньої зустрічі «Грузія — абхазькі сепаратисти — Росія» ухвалили рішення, що росіяни завезуть гуманітарну допомогу.
Один з ватажків сепаратистів Володимир Анцупов вилітав з оточеного Ткварчелі, прикриваючись цивільними. Цей вертоліт збили, а росіяни використали інцидент для тиску на Грузію, щоб запустити гуманітарний конвой.
Sputnik Abkhazia; abkhazworld
Тут, напевно, варто зробити ремарку, що ця ситуація дещо відмінна від тієї, що склалася в Олешках: у нас на гуманітарному коридорі наполягала Україна, щоб, наприклад, Червоний Хрест міг приїхати і забрати людей, бо цивільні справді були в жахливих умовах — там був і голод, і росіяни просто вбивали цивільних. Україні, щоб продовжувати тіснити там росіян, перемирʼя не було потрібне. Тож якими були умови проходження російського конвою?
Ми тоді припустилися помилки. Ми не розуміли, що раз там люди голодують і перебувають у жахливих умовах, як описувала Росія, треба було ставити питання не про завезення продуктів у Ткварчелі, а про те, щоб вивезти звідти людей. Україна зараз правильно зробила, що вивезла людей з Олешків.
Тоді, в 1993 році керувати відправкою гуманітарного вантажу доручили новоспеченому генерал-майору Сергію Шойгу — голові держкомітету РФ з надзвичайних ситуацій. Конвой мав іти під контролем російських військ. Ми забезпечували лише безпечний коридор для росіян, а безпечний коридор з того боку забезпечувала абхазька сторона.
Фото, зроблене під час «гуманітарної» операції росіян. Крайній ліворуч — Георгій Каркарашвілі, командир бригади, де служив Бачо Корчілава. Згодом був міністром оборони Грузії. За ним — Сергій Шойгу, який керував «гуманітарною» місією. Посередині — комбриг 24 грузинської бригади Гено Адамія. Загинув у Сухумі.
Гуманітарку доправили на великому десантному кораблі «Костянтин Ольшанський».
Так. Він пришвартувався на узбережжі між Сухумі й Очамчирою. Ми там були і на відстані бачили все, що розвантажували з цього корабля. Першими з корабля вийшли російські десантники і зайняли позиції. Там були «Урали» та КамАЗи. Були продукти, але на кількох машинах ми чітко зафіксували ящики з пострілами до РПГ-7 — це ручні гранатомети. Були й ящики з набоями калібру 5,45 та 7,62, причому все це було відкрито, без особливого маскування. Ми повідомили командуванню, що це боєприпаси і що їх під виглядом конвою везуть у Ткварчелі.
БДК «Костянтин Ольшанський» доставляв «гуманітарний конвой» росіян. У 1996 році він перейшов в український Чорноморський флот.
А не могли росіяни сказати, що це їм потрібно було про всяк випадок, для безпечного проходу коридором?
Російські військові не змогли б убезпечити гуманітарний конвой, якби грузинська сторона не надала відповідних гарантій. Це питання узгодили заздалегідь на політичному і військовому рівнях. Росіянам не треба було забезпечувати безпеку коридору. Якщо обидві сторони надають тобі безпечний коридор, і зрозуміло, що в тебе є техніка, як-от БТР чи БМП, то навіщо тобі два десятки вантажівок із боєприпасами?
Повернімося тоді до того, що ви повідомили командуванню про боєприпаси. Чи була умова, що Грузія може оглянути конвой перед відправленням до Ткварчелі?
Ні. Ми не розуміли цих деталей, все було під чесне слово, що там лише гуманітарка. Крім того, на грузинське керівництво чинився величезний тиск: мовляв, там гинуть люди, а ви не хочете, щоб вони мали їжу. Ну і третє, справі не дали ходу, військові керівники заявили, що є домовленість і ми надаємо коридор, бо інакше це могло призвести до прямого бойового зіткнення з російськими військовими, а цього не можна було допустити.
У російських джерелах пишуть, що Грузія вимагала провести огляд гуманітарного конвою…
Так, намагалася, але огляду не було. Росіяни не дозволили. Вони ніколи не дозволяють оглядати їхні вантажі.
Коли приїхав корабель з гуманітарним конвоєм, росіяни висадили десантників разом із важкою технікою — вони контролювали доступ до вантажу. Так виглядала частина гуманітарного конвою дорогою до Ткварчелі.
cyxymu.info
Чи була інформація, скільки й чого вони туди завезли? Можливо, ви дізналися про це пізніше, вже перебуваючи на посаді під час дипломатичної роботи.
Оцінки робилися ще тоді, коли я був військовим. За нашими підрахунками, цього абхазам цілком вистачило б, щоб протриматися кілька місяців. Ми не мали точної інформації, скільки бронетранспортерів і БМП заїхало в Ткварчелі і скільки виїхало назад. Бо коли тривали переговори про огляд конвою, частина техніки лишалася на кораблях. А коли про огляд так і не домовились і конвой вирушив, ці машини на великій швидкості виїжджали з корабля і неслися з конвоєм. Їх точно було не менше сотні. Точної кількості, скільки виїхало, а скільки повернулося, не знає ніхто, крім росіян. Але вже за кілька днів ми відчули, що вогнева міць противника значно зросла. Це стосувалося насамперед великокаліберних кулеметів і снарядів до гармат, оскільки в них з’явився більший боєзапас і вони почали активніше застосовувати артилерію та міномети.
Ще суттєвіше підсилення розпочалося тоді, коли відбулася висадка десанту — вже після прибуття гуманітарного конвою.
Ми говоримо про десантну операцію, яку проабхазькі сили провели через місяць після гумконвою…
Десь через місяць після цього гуманітарного конвою розпочалася Тамишська десантна операція. Місце висадки було приблизно там само, де висаджувалась та гуманітарна місія, про яку ми щойно говорили. Гадаю, росіяни добре розвідали берег і обстановку, бо це ж треба знати глибини, рельєф.
Тобто росіяни розвідали обстановку, коли заїжджали з конвоєм?
І це теж. Десант, який висадився, був дуже добре підготовлений, між собою вони спілкувалися здебільшого російською. Зараз можу сказати, що переважно там були росіяни. Вони висадились і демонстративно вступили в бій з грузинами, попри те що могли тихо просочитись, бо це був найслабший укріпрайон. Але згодом ми зрозуміли, що це була їхня хитрість. Вони хотіли, щоб ми подумали, що легко можемо їх побороти, і щоб розслабились. Так і сталося, нам здалося, що ми впорались без труднощів і розбили їх. Але насправді вони малими групами піднялися по горах у Ткварчелі. Загалом туди зайшло понад півтори тисячі військових. Це і було їхньою метою — посилити ткварчельське угруповання, бо, як ми зараз розуміємо, тоді вже готувалася велика операція з захоплення Сухумі. Боєприпаси для основного удару вже чекали у Ткварчелі. Але тоді ми про це навіть подумати не могли, бо 27 липня в Сочі Росія стала гарантом угоди про припинення вогню між Грузією і Абхазією, за якою Грузія вивела важку техніку з Сухумі.
Але ж операція з захоплення Сухумі почалась тільки у вересні, чи можна пов’язувати гуманітарний конвой і операцію?
Так. Бо серед тих, хто зайшов з десантом, були інструктори, і вони готували ткварчельське угруповання до боїв за Сухумі. Ну от подумайте, Ткварчелі — по суті анклав, який 13 місяців був в облозі і відчував проблему з боєприпасами, і раптом ці боєприпаси зʼявилися у величезній кількості, до того ж Ткварчелі став одним з ударних кулаків великої операції. І при цьому нічого, крім російського гуманітарного конвою, в той анклав не заходило...
Чотирнадцятого вересня 1993 року почалась операція із захоплення Сухумі. ткварчельське угруповання перерізало дорогу між Сухумі і Галі, відрізавши основні грузинські війська від території решти Грузії. Тобто вони перерізали всю логістику. Двадцять сьомого вересня останній боєць грузинських Збройних сил залишив Сухумі. Війська і біженці тікали з Сухумі на північ, у гори, у Верхню Сванетію. У вересні там вже повним ходом панує зима, тому люди виявились заблоковані в горах. Саме тоді й сталася відома історія з українськими вертолітниками, які врятували грузинів.
Українські військові рятували грузинів з гір та доставляли гуманітарну допомогу. Врятовані грузинські біженці.
ukrmilitary; Getty Images / «Бабель»
Тут я хочу згадати про ще одну знайому вам тактику росіян. Я прочитав це в книжці, яку видав один з російських льотчиків років через двадцять після падіння Сухумі. Попри бойові дії, над Сухумі зберігався транзитний коридор для пасажирських літаків. Вважалося, що не було засобів, які б могли збити літак на висоті 10 тисяч метрів. Але є спогади цього російського льотчика про те, як він летів під цивільним літаком, щоб залишитись непоміченим і завдати удар по Сухумі. І це при тому, що тодішній міністр оборони РФ Павло Грачов розповідав, що жодних російських літаків над Абхазією не було, мовляв, це грузини самі наносять на свої літаки російські зірки, потім збивають їх і бомблять власні міста.
Після служби ви працювали в МВС, потім журналістом, а далі — грузинським дипломатом. Ви ще будучи журналістом працювали в робочих групах із росіянами як експерт з гуманітарних питань, а потім продовжували цю роботу як дипломат. Чи колись ви обговорювали з росіянами той «гуманітарний» конвой?
Коли я став дипломатом, я познайомився з багатьма цікавими й порядними людьми, такі теж були з російського боку, але імен я не називатиму, бо дехто з них досі живий і діє в тому середовищі. У неформальних розмовах вони нам казали: «Ви ж розумієте, що ми ніколи не домовимося. Наше завдання — не домовитися. Наше завдання — вас ошукати». На той час ми вже це самі розуміли, і вони бачили, що ми це розуміємо, і напевно хотіли бодай якось виглядати нормально в наших очах.
Про той «гумконвой» вони воліли не говорити, але водночас не заперечували, що в тому конвої була зброя. Казали: «На війні всі засоби годяться».
А чи траплялися під час вашої роботи в цих робочих групах випадки, коли росіяни знову намагалися використати гуманітарні питання, щоб посилити певні позиції?
Постійно.
Приводом для розмови про цей гуманітарний конвой стало те, що, за повідомленнями наших військових, росіяни використали гуманітарне перемирʼя, щоб завести боєприпаси та поповнити підрозділи, які стоять в Олешках. Дехто каже, що це цілком логічно — скористатися тишею, щоб покращити своє тактичне становище. На вашу думку і з вашого військового й дипломатичного досвіду — це справді нормально?
Гуманітарний аспект — це гуманітарний аспект. У військових може бути інша логіка, мовляв, поки тихо, чому б не переміститися на зручнішу позицію? Може з погляду військового це й правильно. Але з погляду домовленостей — ні, це породжує недовіру.
А так уже у 2026 році виглядав російський гуманітарний конвой в Олешках.
Скриншот / Sky News
Але у нас трохи інша історія з довірою — її немає. У вас росіяни були «третьою стороною», а у нас вони — відкритий ворог, а не посередник.
Так, але є один нюанс: зрештою, якщо ми колись захочемо розпочати переговори, то першим кроком у дипломатії є зміцнення заходів довіри. Якщо ти погоджуєшся на гуманітарну операцію, а твій опонент натомість починає діяти в логіці завдання тобі нищівного удару, то про яке зміцнення довіри між сторонами може йтися надалі? Від того «гуманітарного аспекту» Грузія оговтувалась двадцять років.
Цю публікацію було підготовлено в рамках проєкту Seizing Synergies, що реалізується n-ost та підтримується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку (BMZ). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю авторів і не обовʼязково відображає погляди BMZ.