1
В одному з номерів готелю «Україна» 47-річний Василь Пазиняк розливав коньяк у чарки. За столом зібралися його колеги — всі народні депутати від опозиції. На календарі було 21 листопада 2013 року, вони святкували Михайлів день. Тости підіймали за заступництво святого і «той самий початок». Кілька годин тому депутати блокували трибуну Верховної Ради. Уряд Миколи Азарова відмовився підписати угоду про асоціацію з ЄС і розпочав діалог з Росією та країнами Митного союзу. На Майдані Незалежності почали збиратися люди. Близько десятої вечора Пазиняк пішов на Майдан. Ішов дощ. Біля монумента Незалежності гуртувалося 100—200 киян. Вони тримали прапори України і попри все сміялися. Пазиняк ходив поміж них і вітав — девʼять років тому у ці дні почалася Помаранчева революція.
Скульптор Валерій Думанський (55 років), фізик Олександр Луц (57 років) та підприємець Андрій Клименко (50 років) приїхали на Майдан після роботи. Вони не були знайомі, але мали спільні мотиви — підтримували євроінтеграцію і зневажали президента Віктора Януковича за кримінальне минуле та узурпацію влади. Клименко йшов на майдан ще й за покликом серця. Він багаторічний і палкий фанат Юлії Тимошенко, яка з 2011 року сиділа в Качанівській колонії. Чоловік добивався її звільнення.
Скульптор Валерій Думанський та фізик Олександр Луц цікавилися політикою, але не настільки, щоб жити новинами. Проте навіть їх влада Януковича допекла — «знущалася з народу». Перший час молодь збиралася на Майдані, а «люди старші, як я», каже Луц, біля Українського дому, під прапорами партії Арсенія Яценюка. Однак «старої майданівської закваски не вистачало» для всенародного протесту, додає Думанський. А потім «Беркут» побив студентів, а за два тижні, 11 грудня, вперше штурмував наметове містечко — у відповідь там почали зводити барикади.
У ту ніч народний депутат Пазиняк стояв з Афганською сотнею, яка погрожувала всіх облити бензином і підпалити. Перед ними були солдати внутрішніх військ — «20-річні діти», за спинами яких стояв «трусливий Беркут». На ранок силовики розійшлися. Пазиняк вважає, що тоді Майдан врятувала помічниця державного секретаря США у справах Європи та Євразії Вікторія Нуланд. Вона приїхала на перемовини до Януковича і погрожувала ввести санкції проти членів Партії регіонів за силові дії проти майданівців.
Перший вечір Революції гідності, 21 листопада 2013 року. Фото з сайту Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції гідності
Пазиняк сильно відрізнявся від парламентських колег своєю «заземленістю». Їздив на метро, одягався звичайно, як усі смертні, і рідко кому відмовляв. Виборці і пацієнти (він дитячий нейрохірург) дзвонили йому напряму цілодобово. Під час Революції церкви на Львівщині передавали йому під розписку церковні пожертви. Пазиняк купував на них для Майдану їжу, дрова, заселяв демонстрантів у депутатські номери, аби вони помилися й поспали. Покоївки скаржилися, що «ваші революціонери» приходять чорні, як чорти, від кіптяви шин та диму.
Для чотирьох чоловіків це був не перший протест — жартома вони називають себе «професійними революціонерами». У 1990-му брали участь у Революції на граніті, у 2004-му — в Помаранчевій, і «завжди були певні у своїй перемозі». А у 2014-му «все відчувалося інакше — як останній бій», каже Пазиняк. Люди «очікували провокацій від Росії», згадували сепаратистський з’їзд у Сєверодонецьку у 2004 році, але «уявити у страшному сні не могли», що президент РФ почне війну, додає Клименко. Вони вірили, що «США захистять», бо Україна мала гарантії безпеки у вигляді Будапештського меморандуму.
Найжорстокіше насилля проти учасників Революції гідності тривало три останні доби протесту — з 18 по 20 лютого. Силовики називали це «Антитерористична операція». Масові побиття та розстріли людей почалися в обід 18 лютого біля парламенту. Василь, Андрій, Валерій та Олександр постраждали там.
Багато років слідство встановлювало деталі тих подій. До остаточної зачистки Майдану влада готувалася з січня 2014-го. Дати початку операції не було — силовики шукали привід, щоб їхні дії виглядали як законна відповідь на агресію, розповідає «Бабелю» прокурор Офісу генерального прокурора Олександр Супрун.
Ситуація почала закручуватися увечері 16 лютого. Мітингувальники казали, що підуть мирною ходою до парламенту ранком 18 числа. Того дня депутати мали скасувати Конституційну реформу Януковича.
Весь наступний день лідери Майдану через свої канали домовлялися з силовиками — «дайте нам висловити протест», каже Супрун. А ті відповідали: «Навіть не пробуйте йти». За даними слідства, близько п’ятої години вечора 17 лютого до будівлі уряду приїхали правоохоронці, серед них був один із керівників київської міліції Юрій Спасських. У мікроавтобусі привезли російську свинцеву картеч для помпових рушниць та світлошумові гранати (спецзасоби). Їх роздали без обліку та документів бійцям п’яти підрозділів «Беркуту».
Вулиця Шовковична після нападу «Беркуту» на протестувальників, 18 лютого 2014 року. До початку насилля — під час протистояння під парламентом постраждав правоохоронець, 18 лютого 2014 року. Протистояння майданівців і «Беркуту» на Інститутській, 18 лютого 2014 року.
Максим Люков; Getty Images / «Бабель»
Вісімнадцятого лютого о сьомій ранку силовики отримали наказ з главку — мирна хода не повинна дійти до Верховної Ради. Підходи до парламенту заблокували вантажівками, всюди стояли силовики. О восьмій ранку з Майдану пішла колона людей. Вони піднімалися вище й вище по вулиці Інститутській, намагаючись обійти правоохоронців, вийшли на Кріпосний провулок, а потім до Маріїнського парку і знову вперлися у кордон правоохоронців. У парку по інший бік барикад стояли молодики — «тітушки». Вони жбурляли каміння та палки. Учасники ходи тисли на міліцію. Спалахували поодинокі бійки та тиснява. О першій годині дня львівський та харківський підрозділи «Беркуту» за наказом почали нападати на людей. До них приєдналися інші підрозділи спецзагону.
Фізик Луц того дня опинився в Кріпосному провулку випадково — приїхав у справах на завод «Арсенал» і побачив «море людей». Він згадує, що силовики нападали з битами і металевими трубами. Хтось стріляв і скидав світлошумові гранати з будівель на голови майданівців. Поряд з Валерієм впав чоловік, він накрив його своїм тілом, захищаючи від силовиків. Ті почали його бити по спині. Фізик кричав їм «Су-ки» — «якби лаявся українською, вони б мене забили», впевнений він.
Кріпосний провулок, де 18 лютого 2014 року загинули четверо чоловіків. Валерій показує місце, де він накривав собою вбитого майданівця.
hromadske / Скриншот / Youtube; Дмитро Вага / «Бабель»
Пізніше з’ясувалося, що Валерій закривав собою Володимира Кіщука, який загинув від пострілу у потилицю. Валерію зламали два ребра. Того дня у Кріпосному провулку застрелили трьох, четвертий учасник ходи загинув під колесами вантажівки.
Скульптор Валерій Думанський під час мирної ходи охороняв укріплення майданівців на розі Інститутської та Садової. Він чув вибухи та постріли. А потім сам впав від пострілу в плече. Набій не пробив м’які тканини, але роздробив кістки. Лікарі оперували його вісім годин.
У Валерія вистрілили на розі Інститутської та Садової. Валерій показує місце, де він постраждав.
Мстислав Чернов / digitalmaidan.org; Дмитро Вага / «Бабель»
Андрій Клименко передчував бійку і розсудливо надягнув гірськолижний шолом. На мирну ходу він дуже сильно запізнився, — друзі жартують, Андрій ніколи не приходить вчасно, — але на свою бійню таки встиг. Його лупцювали тричі. Силовики підбігали до нього різними групами. Били ногами і кийками. Він хотів кудись відповзти, аби сховатися, але не відчував ніг та рук.
— Я лежав на землі й не розумів, навіщо вчився в університеті, потім в аспірантурі — щоб мене у центрі Києва вбили якісь бики? Хоч би пістолет був, пальнув, — каже він.
Андрію зламали дві руки, ребра, і все його тіло посиніло від гематом. Недалеко від нього стояв автозак. «Беркутівці» скидали туди закривавлених і напівпритомних майданівців. Депутат Пазиняк прибіг з парламенту надавати допомогу і вмовив силовиків пустити його всередину — «не всі були сволотами».
Андрія Клименка побили на Інститутській біля багатоповерхівки. Порівняйте, як це місце виглядало 18 лютого 2014 року та як виглядає зараз.
Getty Images / «Бабель»; Дмитро Вага / «Бабель»
«Беркут» довго не пропускав карети швидкої допомоги, тягнув людей під руки по землі. На одного старого діда, всього у крові, кричали: «Это организатор», згадує колишній депутат. Біля парламенту з боку силовиків він бачив чоловіка у цивільному одязі, який дістав з багажника зброю — «не вірилося, що це реальність». Потім бити почали його самого. Пазиняк котився по землі, «наче м’яч». Йому кричали: «Сука, ты ответишь за наших убитых и раненых». До тями він прийшов у швидкій. Із забоєм внутрішніх органів та черепно-мозковою травмою.
Лікарі хотіли відправити Пазиняка до депутатської клініки «Феофанія», він злякався, що «його там точно вб’ють», і втік. Переховувався у друзів до перемоги Майдану — «мене розшукувала міліція, і невідомо, чим це могло закінчитися».
Вулиця Шовковична, на якій побили народного депутата Пазиняка. Василь показує місце, де його збили з ніг.
Мстислав Чернов / digitalmaidan.org; Дмитро Вага / «Бабель»
Того дня вперше в історії Києва зупинили роботу метро. Перекрили дороги на в’їзд у столицю. Генеральний прокурор Віктор Пшонка звинуватив у загибелі людей лідерів опозиції. Голова МВС Віталій Захарченко заперечив застосування силовиками вогнепальної зброї.
О 19:52 почався штурм Майдану. По Хрещатику поїхали два БТРи та водомети. Силовики у гучномовці просили жінок та дітей покинути площу. За технікою йшли силовики, які кидали світлошумові гранати та стріляли, переповідає події 18 лютого прокурор Супрун. Спецпідрозділ СБУ «Альфа» штурмував Будинок профспілок — і той загорівся.
У насиллі, яке тривало 18 лютого і вночі 19-го, брали участь 11,5 тисячі правоохоронців. Постраждали 796 учасників протестів. Загинули 19 людей — в основному від пострілів. Також від вогнепальної зброї загинули дев’ять правоохоронців. Були серед силовиків і поранені, наприклад, близько восьмої вечора біля Жовтневого палацу влучили в Юрія Спасських, і його доправили в лікарню.
Штурм продовжувався 19 лютого, а ранком 20 лютого досяг піку — о дев’ятій годині спецпризначенці «Беркуту» з «Чорної роти» розстріляли з автомата Калашникова 48 людей. Увечері парламент заборонив силовикам проводити Антитерористичну операцію. Проти ночі на 21 лютого в Адміністрації президента Віктор Янукович та лідери опозиції підписали угоду, за якою Янукович мав лишатись президентом до кінця року. Майдан домовленість не підтримав — зранку мітингувальники анонсували збройний наступ. Вночі Янукович утік з київської резиденції до Харкова.
Двадцять другого лютого парламент повернув собі повноваження, всіх учасників Революції амністували, Януковича відсторонили від влади, в. о. президента став спікер парламенту Олександр Турчинов. Революція гідності завершилася. Почалися похорони і слідчі дії. За час протестів на Майдані загинули 72 людини, 1 299 постраждали.
2
Андрій Клименко прийшов давати перші свідчення у прокуратуру з гіпсом на двох руках. Родина «годувала його з ложечки», він майже пів року розробляв руки, які взагалі не працювали.
Скульптору Думанському двічі оперували праве плече — рука не піднімалася. Депутат Пазиняк лікував хребет. Перша операція тривала понад п’ять годин, стояло питання, чи зможе він ходити. Через проблеми зі здоров’ям відмовився переобиратися до парламенту.
Науковцю Луцу волонтери пропонували поїхати на лікування за кордон, але він сказав, що «є більш побиті люди, допоможіть їм». У 2015 році він звільнився з Інституту фізики НАН України, бо не знайшов спільної мови з керівництвом — «казали: “Ти роби, а гроші потім”». В інституті він вивчав сенсорику — разом з 20 ученими працював над датчиком, який вимірює тиск, вібрацію та інші показники. Після звільнення його запрошували працювати в США та в Росію — останнім написав: «Не веду з вами ніяких справ». До пенсії лишався рік — чоловік вирішив присвятити час онучці, яка вчилася у початковій школі.
У перервах між лікуванням майданівці по черзі приходили до прокуратури і давали свідчення. Зустрітися і познайомитися там у них «не було жодного шансу», згадує Пазиняк — приходили «сотні і сотні постраждалих, працювало багато слідчих».
Після закінчення Революції СБУ та міліція палили документи, «беркутівці» розбігалися і знищували зброю. У Львові стався вибух на місці їхньої дислокації. Під час нападів на Майдан силовики приховували обличчя балаклавами та шоломами — «як їх впізнати», запитує Луц. Він фотографував силовиків на телефон і хотів передати знімки прокурорам, а «молодий хлопчик 23 років сказав, що у них всього достатньо».
Згодом виявилося, що у прокуратури катастрофічно не вистачає доказів. «Усі знали, які там були підрозділи «Беркуту», але для суду це замало, розповідає «Бабелю» нині військовий і колишній прокурор Сергій Горбатюк. Найважливішими у розслідуванні є перші слідчі дії, а їх проводила правоохоронна система, яка ще кілька годин тому нападала на Майдан, — вони знищували і фальшували докази.
Колишні бійці «Беркуту» заблокували будівлю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури та покликали із собою російське телебачення. Перед тим прокурори заарештували трьох бійців «Чорної роти», 3 квітня 2014 року. Голова МВС Арсен Аваков і генеральний прокурор Віталій Ярема на нараді у президента Петра Порошенка. Прокурор Сергій Горбатюк у своєму кабінеті.
YouTube; Віталій Ярема / Facebook; Getty Images / «Бабель»
Міністерство внутрішніх справ «давало відписки», що нічим не може допомогти, хоча його вже очолював один із лідерів Майдану Арсен Аваков. Горбатюк згадує, що коли «беркутівців» викликали на допити, очільник МВС скаржився, що це «негативно впливає на їхній психологічний стан», називав обвинувачення надуманими і не звільняв силовиків з правоохоронних органів.
До Росії втекла політична верхівка — Янукович, Азаров, члени уряду, голови СБУ, МВС, але так звана середня ланка — силовики, які виконували накази, — в 2014 році залишалася в Україні. Вони почали тікати пізніше — коли прокуратура стала оголошувати їм обвинувачення, але суди звільняли їх з СІЗО після кількох місяців арешту. Старший лейтенант міліції Спасських зник одразу після Революції, і ніхто не знав, що з ним сталося.
Новий генеральний прокурор Віталій Ярема якось запитав Горбатюка, невже він хоче всіх арештувати — «мовляв, трьох «беркутівців» затримали. Хіба цього не достатньо?». Вже у вересні 2014-го справами Майдану займалися лише три людини у прокуратурі — всі інші, а їх понад 30, «рахувалися у нас формально».
Щоб справи Майдану не мали строків давності, правозахисники просили парламент внести до Кримінального кодексу відповідні зміни — а в ідеалі проголосувати за статтю «злочини проти людяності», аби вбивства та напади розслідували з цієї точки зору, згадує правозахисниця та нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук. Парламентарів вмовляли кілька років — «але вони чинили саботаж» і не зробили цього.
У 2016 році прокурори передали до суду перші вісім справ проти «беркутівців» і одразу отримали рішення — до умовного строку засудили бійця з харківського підрозділу. Він визнав, що напав на майданівця, той впав і загинув у Кріпосному провулку 18 лютого. Це був перший і, як виявилося у подальшому, єдиний на сьогоднішній день вирок правоохоронцю за події того дня.
Допит президента-втікача Віктора Януковича (дивись на екран) у процесі проти пʼятьох бійців «Чорної роти», яких звинуватили в розстрілі майданівців, Святошинський суд, 28 листопада 2016 року.
Getty Images / «Бабель»
3
Навесні 2016 року Думанський відчув, що повернув своїй постраждалій руці силу, став підтягуватися 18 разів — заняття спортом допомогли. Він стежив за новинами з АТО і записався до однієї патріотичної організації, яка вчила цивільних самообороні — «відчував, що війна надовго». Каже, багато «хлопців до 45 років» з Майдану пішли воювати, він з ними підтримував дружбу і захоплювався тими, хто повернувся з-за кордону захищати країну. Одним з таких був оперний співак Василь Сліпак. Наприкінці червня 2016-го він загинув у Луганській області. Думанського настільки це вразило, що він вирішив зробити на його честь меморіальну дошку. До роботи запросив свого друга-скульптора. Вони зібрали гроші й запропонували родині розмістити дошку на Київській консерваторії на Майдані. Але родина відмовилася, і «так тієї дошки там немає».
Приблизно у той самий час Думанському прийшов виклик до суду — почалися процеси проти керівників харківського та львівського підрозділів «Беркуту» Владислава Лукаша та Ростислава Пацеляка. Такі ж виклики отримали Луц, Клименко та Пазиняк і ще понад 60 потерпілих.
Архітектор Думанський пам’ятає події 18 лютого похвилинно.
Дмитро Вага / «Бабель»
Лукаша та Пацеляка звинувачували у перевищенні влади, яке призвело до тяжких наслідків 18 лютого у Кріпосному провулку та по вулиці Інститутській. Максимальне покарання — 10 років. Про розстріли та побиття учасників протестів не йшлося — прокурори збирали докази.
Судили їх окремо, і це дивувало постраждалих. Майданівці хотіли бачити своїх кривдників разом у судовій «клітці». Прокурори у відповідь розводили руками — мовляв, такі у нас закони. На перші засідання приходили по 50—70 людей — не з цікавості, всі вони були постраждалими. Люди не вміщалися у залі, тому слухали з коридору, а потім «нас швидко заземлили», розповідає скульптор Думанський.
Судді рік не могли зібрати підготовчі засідання — не приходили обвинувачувані, їхня адвокатка Наталія Вознюк або самі судді. Потерпілі приїжджали на засідання з інших міст, «часто не знали, де той суд знаходиться», витрачали гроші, час і їхали розчаровані додому.
Ростислав Пацеляк та адвокатка Наталія Вознюк. Владислав Лукаш і Вознюк.
Ганна Мамонова / «Бабель»; Олександр Тимошенко / Facebook
За кілька років багато хто «втомився і розчарувався», каже Пазиняк. Він їздив у суд між прийомами пацієнтів, після депутатства і лікування відновив медичну практику. Але обвинувачені та судді продовжували «прогулювати» — часто хворіли, відволікалися на інші судові тяжби, їздили у відрядження і «навіть чекали з декрету адвокатку Вознюк», каже Пазиняк і називає це «диявольською змовою». Він давно перестав обирати слова, щоб описати «маразм і крах суддівської системи».
Особливо часто скасовували засідання у справі проти Пацеляка — «прогулював навіть наш прокурор», каже Пазиняк. І ще цей прокурор «міг прийти на засідання під газом», додає Андрій Клименко. Від нього тхнуло алкоголем, бувало, хитався. Зняли його зі справи не одразу.
На тих рідкісних засіданнях, що вдавалося провести, з’ясували, що колишній керівник харківського «Беркуту» Лукаш працює заступником начальника міської поліції Сум (інформація станом на 2018 рік, зараз він там не працює). Пацеляк звільнився з правоохоронних органів і пішов працювати в «Метінвест» Ріната Ахметова фахівцем з безпеки. У СІЗО їх тримали лише у 2015 році кілька місяців на початку слідства. Лукаш відсудив через ЄСПЛ моральну компенсацію у розмірі €2 тисячі за арешт.
4
У майданівців, які постраждали 18 лютого на Інститутській та в Кріпосному, є традиція зустрічатися напередодні цієї дати — вони святкують це як свій другий день народження. Також у ці дні з ними зустрічаються прокурори і «розповідають про свої успіхи», каже Луц. У 2023 році на такій зустрічі «наш Василь» узяв слово — «стан справ у суді катастрофічний», через рік закінчуються строки давності, і вироків Лукашу та Пацеляку не буде. Зустріч проходила в Українському домі, на неї вперше прийшов нещодавно призначений заступник генерального прокурора Олександр Хоменко.
— Він нас уважно вислухав і сказав, що справи майданівців у пріоритеті, бо велика війна проти України почалася з Майдану. Раніше ми не чули такого від прокурорів, — каже Пазиняк.
Цю зустріч майданівці вважають «переломною» і «позитивною». Після неї проти старих обвинувачуваних почалися нові суди: Пацеляка, Лукаша та інших звинуватили у навмисних вбивствах, завданні тяжких тілесних ушкоджень та організації теракту — «нарешті вони всі на одній лаві».
Прокурор Супрун пояснює ці зміни інакше. Після повномасштабного вторгнення світогляд деяких колишніх правоохоронців змінився — вони почали свідчити. Також прокурор доклав зусиль, щоб впізнати на відео силовиків, проаналізував їхній одяг, статуру і упіймав кадри, коли вони у повній темряві запалювали гранати і світло падало на їхні обличчя. На аналіз витратили багато часу.
Справи проти Пацеляка та Лукаша, які почали слухати у 2016-му, врешті закрили без вироків через сплив строків давності. Суддям Анатолію Ясельському та Тетяні Щасній не вистачило восьми років процесу.
Суддя Анатолій Ясельський. Суддя Тетяна Щасна.
Адвокатська дорадча група
Найбільше претензій у прокурорів та майданівців назбиралося до судді Ясельського, який тоді очолював Святошинський суд Києва. У справі проти Пацеляка заслухали свідків, потерпілих, розглянули докази, залишалося провести дебати і останнє слово — тобто до вироку було кілька засідань, але головуючий за кілька місяців не провів жодного.
Прокурори і майданівці поскаржилися на нього до ВРП, і того відсторонили на два місяці від роботи зі збереженням зарплати, але без надбавок. Також Ясельського зобовʼязали пройти школу суддів та вищу кваліфікаційну комісію. Суддя спробував оскаржити це рішення у Верховному суді, але програв. Майданівці вважають, що це сталося тільки тому, що вони «гуртом — людей двадцять» прийшли на розгляд питання і «дивилися суддям у вічі». Прокурор називає це «прецедентним випадком» — такого з жодним суддею не ставалося.
Закриті справи проти Лукаша та Пацеляка вдалося оскаржити в апеляції, і їх повернули на перегляд. Для Пацеляка останні три роки судових процесів взагалі були найгіршими за весь час. Півтора року його тримали в СІЗО за новими звинуваченнями. СБУ знайшла у нього два російські паспорти — внутрішній та закордонний. Встановили, що Пацеляк навчався в Хабаровську в Юридичному інституті МВС і працював у російській міліції. Напередодні виборів президента у 2003 році він приїхав з родиною в Україну, отримав український паспорт і пішов працювати в українську міліцію. Після «перемоги Майдану» в 2014-му кілька разів літав у Росію, хоча заперечував це в суді.
Українського паспорта Пацеляка вже позбавили, хоча він наполягає, що не має російських документів, — «назвав себе апатридом», згадують майданівці.
— Знаєте, як нас називає Пацеляк? — прищурившись запитує Пазиняк. — «Майданівські недобитки». Показує на нас і каже, що справи Майдану нікого не цікавлять — «тільки цих клоунів».
Василь Пазиняк тримає посвідчення народного депутата і згадує, як його били 18 лютого 2014 року. Майданівці часто зустрічаються в центрі, поряд з Майданом.
Дмитро Вага / «Бабель»
Адвокаткою Пацелюка та Лукаша є Наталія Вознюк. Вона та її клієнти відмовилися говорити з «Бабелем», бо «зневірилися в ЗМІ» і вважають, що «правда нікому не потрібна». Її фотографія з номером телефону й підписом «адвокатка «беркутівців», і що до неї можна звертатися, довгий час висіла у російському посольстві в Києві. Також вона захищала інших клієнтів, які опинилися з «проросійського боку барикад». Після повномасштабного вторгнення допомогла поновитися в Міністерство юстиції чиновниці з російським паспортом. А до того добилася скасування вироку двом чоловікам, які транслювали в Україні сепаратистський канал так званої «ДНР» «Новороссия ТВ».
Вознюк з 2012 року працює в адвокатському об’єднанні «Татаров Фаринник Головко», яке у 2020-му перейменували на «Креденс». Назву змінили, бо один із засновників бюро Олег Татаров пішов працювати в Офіс президента Зеленського.
Клименко виступає в суді. Пазиняк тягне руку, щоб суддя дала йому слово поза процедурою. Голуби пам’яті на місці розстрілів учасників Революції.
Олександр Тимошенко / Facebook
5
Зараз у судах про події 18 лютого розглядають 31 справу проти 40 обвинувачуваних. Ще проти 33 підозрюваних триває слідство — вони перебувають у розшуку, каже прокурор Супрун.
Четвірка друзів-майданівців тримає фокус на 12 процесах, де обвинувачувані живуть в Україні. Це не тільки «беркутівці» Лукаш та Пацеляк, а й колишні керівники київської міліції. За цими звинуваченнями строки давності закінчаться лише у 2029 році — тож майданівці сподіваються почути вироки.
Один з підсудних — колишній заступник начальника департаменту громадської безпеки МВС Володимир Гриняк, який, на думку слідства, погоджував передачу силовикам зброї, координував їхні дії 18 лютого і під час всієї Революції роздавав гроші «беркутівцям».
Після перемоги Майдану голова МВС Аваков підвищив Гриняка з посади заступника до керівника департаменту громадської безпеки МВС. На День прапора у 2014 році президент Петро Порошенко дав йому звання генерал-майора міліції, а коли той перейшов працювати до Національної гвардії, міліцейське звання замінили на військове.
Родини загиблих, потерпілі та прокурори намагалися через суд звільнити та арештувати Гриняка — не вийшло. На його захист у суді виступили депутати «Народного фронту». Казали, що Гриняк, навпаки, не нападав, а попереджав про дії силовиків.
Судити його почали у 2018 році. Перші два роки суддя зачитував йому обвинувачення. Гриняк їздить на всі засідання і записує після них відео у фейсбук. Він заперечує звинувачення і вимагає повного виправдання. Каже, що прокурори сфальшували докази, а майданівці проти нього «брешуть» — «всім доведеться відповісти». Строки давності в суді проти нього частково завершилися, але його ще можуть засудити до 2029 року.
У 2018 році в Україну повернувся Юрій Спасських. За часів Майдану він був заступником начальника відділу забезпечення масових заходів управління громадської безпеки київської міліції. Зараз — майор і військовослужбовець Національної гвардії. Він мобілізувався у 2023-му.
Валерій показує дірки від куль на ліхтарі на Інститутській. Клименко тримає зошит, куди записує імена суддів, розклад засідань і що на них сталося.
Дмитро Вага / «Бабель»
Спасських виїхав з України одразу після протестів, а у 2018 році його затримали на кордоні з Білоруссю. Прокурор Супрун розповідає, що у його речах знайшли вирок московського суду та матеріали російського кримінального провадження. У документах зазначено, що Спасських три роки відсидів у Росії за спробу викрасти Андрія Портнова — замглави Адміністрації президента Януковича. Замовником викрадення начебто був мер Києва Віталій Кличко. Винагорода становила один мільйон доларів.
Чи правда це, «перевірити в Росії ми не можемо», каже Супрун. Спасських показів не дає, «хоча я його неоднократно просив протягом кількох років».
Наразі проти нього триває два судових процеси. Спасських інкримінують організацію терористичного акту, організацію умисних вбивств та тяжких тілесних ушкоджень (строки давності закінчаться у 2029-му), а також перевищення влади та службових повноважень, незаконне перешкоджання проведенню мітингів (строки давності закінчилися у 2024-му).
Адвокат Спасських уже вдруге просить суд призупинити процес, де строки давності завершаться через 2,5 року — людина воює. Прокурор Супрун на це заперечує: Спасських бере участь у засіданнях, де строки давності пройшли, а отже і в цьому процесі може.
У березні 2023 року на Майдані Незалежності прощалися з військовим Дмитром Коцюбайлом (Да Вінчі). Майданівці Андрій Клименко і науковець Олександр Луц не повірили своїм очам — серед людей стояв Спасських, «тримав гвоздики». Недалеко від нього був мер Києва Віталій Кличко. Майданівці підійшли до них. «Ти Спасських?» — спитав Луц. Той кивнув: «Так».
— А я тоді Кличкові кажу: «Ви ж йому мільйон винні». Кличко перепитав Спасських: «Я тобі?» — і всі зніяковіли, — згадує фізик.
Гриняк вимагає повного виправдання в суді. Спасських не свідчить у суді та прогулює засідання. Потерпілий Андрій Клименко сфотографував Спасських на прощанні з Да Вінчі. Поряд Віталій Кличко, Майдан Незалежності, березень 2023 року.
Олександр Тимошенко / Facebook; Особисті архіви героїв / «Бабель»
У 2024 році Спасських в оточенні Кличка зустрів Горбатюк. Ті приїхали до кількох підрозділів дарувати дрони, «тільки нас обманули — позвали, а мавіки не дали». Коли командир вперше дав колишньому прокурору номер телефону Спасських і сказав, що через нього можна отримати від КМДА дрони, той подумав, що це збіг, бо «такого не може бути, а потім — шок».
Паралельно зі службою у війську під час вторгнення Спасських закінчив аспірантуру Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого і отримав ступінь доктора філософії. Президент Зеленський нагородив його орденом Данила Галицького, Спасських став повним кавалером ордена Богдана Хмельницького. У серпні 2026-го отримав «Героя України», але за два тижні Зеленський скасував указ. Ніхто не пояснив ні причини нагородження, ні чому нагороду забрали.
Першим з компанії майданівців указ президента про присвоєння «Героя України» Спасських побачив прокурор Супрун і надіслав повідомлення майданівцям — «привітайте нового героя». Вони тоді разом сиділи за столом і щось святкували. Через кілька днів пішли до СБУ скаржитися.
6
У суді після чергового зірваного засідання Пазиняк запропонував усім піти на каву — так скульптор, фізик, підприємець та колишній депутат стали друзями. На одне з кавувань Пазиняк приніс наливку від колишніх пацієнтів з Одеси. Інші стали приносити бутерброди, булочки, цукерки. Їхня компанія «потерпілих 18 лютого» складається з 10—20 людей, але Андрій, Василь, Валерій та Олександр бачаться найчастіше.
Вони створили громадську організацію «Нескорений майдан 18». Назва — відповідь на «вакханалію в судах», каже фізик Луц. Ведуть конспекти засідань — що і коли відбулося чи, навпаки, зірвалося. Підрахували, що «відсиділи» тисячу засідань. Складають список суддів, які за десять років розглядали їхні справи, — таких вже сто, але «тільки 3—5 з них виявилися порядними», інші навмисно затягують процеси і «топчуться по нашій гідності», каже Пазиняк.
Конспект із судового засідання. Попри все майданівці вірять, що дочекаються вироків для їхніх кривдників.
Дмитро Вага / «Бабель»
Він найгучніший голос групи потерпілих, хоча себе таким не вважає і каже: «У нас всі активні і дуже веселі». Зараз в суди ходить по 5—10 людей. Але були дні, коли на засідання приходив лише Олександр Луц.
— Можна було і мені не ходити, але тоді ми перетворимося на тих, хто все знав і нічого не робив, — каже фізик.
До Майдану, каже Луц, «я був іншою людиною». Що це значить — не може пояснити. Розповідає, що під час протестів познайомився з двома чоловіками з Львівської області. Їх застрелили 20 лютого. Завдяки їм він перейшов на українську мову і за можливості їздить до батьків загиблих.
Якщо чотирьох друзів спитати, що зараз у судах, глибоко зітхають — який вже раз доводиться переповідати, як їх били. Більшість історій доволі однакова, але знаходяться унікальні випадки.
Майданівець Микола Підпузько пригадав, що коли давав у прокуратурі свідчення про побої, то слідчий відповів: «А ви як наших били». Учасника протестів Анатолія Фартушного силовики обливали в Кріпосному провулку рідиною і кричали російською: «Поджигай, поджигай», а потім вдарили по голові металевою трубою, на кінці якої була «троянда».
— Якби вас так били, панні суддя, вас би шестеро померло, а я вижив і тепер не можу добитися справедливості, — каже Фартушний в суді.
Суддя обурилася — їй погрожують убивством.
У майданівців є «секретне місце зустрічі» — кафе біля метро «Хрещатик». У закладі доступні ціни, а адміністрація «з поваги до їхнього революційного минулого» дозволяє зсувати столи. Там вони обговорюють плани на майбутні засідання, святкують дні народження і поминають тих, хто не дочекався вироків.
У серпні 2026-го у засвіти пішов В’ячеслав Римаренко, якому 18 лютого розтрощили череп. Майданівці проводжали його сина на війну, а йому самому допомагали заговорити українською. Одного дня Римаренкові подзвонив син, який вже служив, і попросив не розмовляти з ним російською. Перед смертю Римаренко-старший лежав у реанімації, Пазиняк приїхав до нього після судового засідання, яке вкотре скасували, і сказав про це — «у Слави покотилася сльоза, і вночі його не стало».
Перед тим померла Катерина Шаповал. У Кріпосному провулку вбили її єдиного сина Сергія. Вона довго ходила на засідання, а потім «почала чахнути на очах». Від допомоги відмовлялася. Казала, що у неї на цвинтарі лежать чоловік і син, вона хоче до них, а «тут немає справедливості».
— Вже десь людей двадцять померло, — говорить Луц.
Майданівці біля пам’ятника Пилипу Орлику — сфотографувалися і пішли на засідання Верховного суду. На могилі Сергія Шаповала, якого вбили 18 лютого, та його матері Катерини, яка ходила в суди й не дочекалася вироку. Майданівці протестують під Офісом президента Зеленського.
Особисті архіви героїв / «Бабель»; Адвокатська дорадча група
Іноді майданівців охоплює журба — журналісти перестали ходити на судові засідання «одразу після поразки Порошенка на виборах». Забули про них і адвокати, які погодилися їх безкоштовно захищати, — «ми їх не бачимо». Та й суспільству загалом байдуже. Війна витіснила їхню трагедію з порядку денного.
Оксана Михалевич з Адвокатської дорадчої групи, яка представляє інтереси потерпілих та родин загиблих у судах, пояснює — їх фізично не вистачає на всі процеси, «нас всього семеро». Раніше було більше, але після вторгнення люди мобілізувалися.
У фейсбуці адвокати публікують десятки оголошень з розкладом засідань. На тиждень призначають по 35—40 слухань у різних кінцях Києва. Розписаний кожний день. Оголошення адвокатів починаються словами «до уваги ЗМІ» — «але журналісти до нас не приходять», констатує Михалевич, хоча їхня увага «змушує суди працювати». Проблеми з українськими судами існували завжди, говорить вона, справи Майдану лише «підсвітили катастрофу». Зате судді швидко розглядають справи проти своїх колег, які під час протестів засуджували майданівців. Рішення ухвалюють на користь суддів — «на це у них є час і натхнення».
На думку Горбатюка, у лютому 2014 року Майдан переміг, але правоохоронна і судова системи залишилися старими. Він давно для себе вирішив, що люди, які стали владою завдяки Майдану, не горіли бажанням щось радикально змінювати. Мати правоохоронців, прокурорів, суддів, які готові виконувати вказівки, виявилося вигідніше за ідеали Майдану. Нещодавно Горбатюка запросили в школу розповісти про Революцію гідності. Учні запитали, хто сидить у в’язниці за розстріли, — і він не знав, що відповісти.
Місце, де 20 лютого розстріляли майданівців. Влітку 2026 року тут почали будувати меморіал. Майданівці приходять сюди щороку 18 і 20 лютого.
maidanmuseum.org; Дмитро Вага / «Бабель»
7
У «секретному місці» за столом сидять науковець Луц і його брат Володимир, скульптор Думанський, а Клименко «як завжди запізнюється». Колишній депутат Пазиняк дістає з пакета маленьку пляшку наливки і додає кожному по ковтку у каву — «щоб не хворіти».
Пригубивши, зізнається, що не так давно на нього напали з ножем, на щастя, все обійшлося. Він пов’язує це з судами і переживає, що це «налякає людей, які продовжують туди ходити».
Чергову чарку піднімають за журналістку «Бабеля»: «До дна, до дна». Говорять, що увага журналістів до них повертається — це надихає. А ще дорослі чоловіки вірять у дива, хоча вони з ними не трапляються. Головне, кажуть, ні про що зі зробленого не шкодують.
Після повномасштабного вторгнення на Майдані Незалежності з’явився народний меморіал з прапорців на честь полеглих воїнів.
Дмитро Вага / «Бабель»