1
Ігор Колихаєв народився і все життя прожив у Херсоні, за винятком одного епізоду — навчання в університеті. У 1988—1993 роках він навчався у Військово-морському інституті радіоелектроніки в Петергофі. З дипломом інституту Колихаєв одразу повернувся до Херсону.
До Росії він приїздив ще раз у 2010-х — на зустріч випускників. На початку 2000-х в Ігоря народилися двоє дітей — син Святослав і донька Анастасія. За спеціальністю він ніколи не працював. У Херсоні брався за різну роботу, а згодом зайнявся аграрним бізнесом. За словами сина, батько багато інвестував у меліорацію — важливу для Херсонщини систему зрошення земель. Після роботи Колихаєв затято грав у футзал. Він навіть створив у Херсоні власний футзальний клуб «Продексім», який ставав чемпіоном України чотири роки поспіль — з 2017 до 2020 року. У 2021 році команда виграла Кубок України та представляла країну на європейських змаганнях.
У 2015 році Колихаєв вирішив змінити життя. Він пішов у політику і став депутатом Херсонської обласної ради. Для родини це було несподіванкою. Святослав розповідає, що вони не знали, що батько балотується — дізналися, коли його вже обрали. «Це людина, яка не ділиться своїми планами. — пояснює син, — Ми про його рішення дізнаємося постфактум». У 2020 році Ігоря Колихаєва обрали міським головою Херсону.
Ігор Колихаєв на Чемпіонаті України з футзалу у 2018 році. Ігор Колихаєв на засіданні Херсонської обласної ради у 2017 році.
Facebook / Ігор Колихаєв
2
Велику війну родина Колихаєва зустріла в Херсоні. Попри те, що Ігор був міським головою, родина не знала «про дату і час вторгнення», їм ніхто не казав негайно виїжджати з міста, розповідає Святослав. Водночас вони розуміли, що ситуація напружена. За два-три дні до вторгнення з міста почали виїжджати спецслужби. Святослав жив у центрі, неподалік від центрального суду та відділу поліції, і на власні очі бачив з балкона, як вони збирали речі та залишали місто. Коли на початку березня росіяни остаточно зайняли Херсон, Ігор Колихаєв вирішив залишитися в місті. У соцмережах він опублікував відео, де просив центральну владу чітко пояснити, як міському голові діяти в окупації.
Міський голова Ігор Колихаєв та його команда на робочому місці, 1 березня 2022 року.
Facebook / Ігор Колихаєв
На початку березня Колихаєв повідомив, що домовився з озброєними людьми, які прийшли в міську раду, про правила життя міста в умовах окупації: комендантську годину, роботу громадського транспорту та вʼїзд машин з продуктами й ліками. Водночас він заперечував, що це були переговори, і не уточнював, ким саме були ці люди. Ще 6 березня 2022 року Колихаєв отримав від президента Володимира Зеленського орден «За мужність» III ступеня за внесок в оборону Херсону від російських військ.
Він також просив українські та світові медіа допомогти організувати для херсонців зелений коридор, щоб евакуювати поранених і вивезти загиблих. Колихаєв постійно намагався організувати постачання продуктів і гуманітарної допомоги до міста, закликав містян виходити на роботу, щоб «підтримувати місцеву економіку», й оголошував суботники. Він особисто обходив аптеки, щоб з’ясувати, яких ліків бракує або немає зовсім. Двадцять четвертого березня Колихаєв повідомив, що над міською радою вдалося знову підняти український прапор, який впав після обстрілів.
Ігор Колихаєв у лікарні, куди херсонці приносили гуманітарну допомогу, 27 лютого 2022 року. Під час окупації Колихаєв сам перевіряв, яких товарів у місті бракує чи взагалі немає. Український прапор над Херсонською міською радою, який 24 березня 2022 року знову підняли після того, як він упав через обстріли.
Facebook / Херсонська міська рада; Facebook / Ігор Колихаєв
У квітні росіяни змінили керівництво Херсону і призначили лояльну до себе адміністрацію. Двадцять шостого квітня Колихаєв написав, що відмовився співпрацювати з окупаційною адміністрацією. У листі до української влади він просив надати «інструкції подальших дій», адже без них «місто може обернутись у хаос». Сам Колихаєв і частина працівників мерії продовжили працювати в іншому приміщенні. «Багато людей думають: “Чому ж його одразу не забрали?”, — каже син Святослав. — Але вони місяцями намагалися схилити його до співпраці, адже тато мав сильну підтримку херсонців і був їм вигідний».
Листи Ігоря Колихаєва до української влади, у яких він повідомляє, що росіяни усунули його від виконання обов’язків міського голови, і просить пояснити, що робити далі.
Facebook / Ігор Колихаєв
За словами Святослава, батько розумів, що рано чи пізно росіяни прийдуть і за ним. Очевидним це стало після того, як у квітні вони викрали колишнього мера Херсону Володимира Миколаєнка. Того ж місяця Святослав разом з частиною родини виїхав із Херсону евакуаційною колоною через Миколаїв, звідки ще можна було дістатися підконтрольної Україні території. Ігор залишився, бо вважав, що «не може керувати містом в окупації з безпечного кабінету в Києві».
Колишній міський голова Херсону Володимир Миколаєнко, якого росіяни викрали у квітні 2022 року. Його звільнили з полону під час обміну 24 серпня 2025 року.
Міністерство внутрішніх справ України
У червні 2022 року, незадовго до викрадення, Колихаєв потрапив у неоднозначну ситуацію через те, що доручив збирати інформацію про мешканців, які виїхали з Херсону. Голів районних рад й ОСББ попросили порахувати, скільки людей виїхало з кожного підʼїзду. Тоді в Херсоні побоювалися, що російські військові заселяться в порожні квартири. Колихаєв пояснював, що перепис потрібний, аби підготуватися до опалювального сезону і розрахувати витрати на комунальні послуги.
3
Двадцять восьмого червня 2022 року Колихаєв приїхав до «офісу», куди переїхав з колегами. Посеред дня туди прийшли росіяни, надягнули на нього та інших чоловіків наручники, накинули мішки на голови й вивезли їх у невідомому напрямку. Спочатку Ігоря утримували в одиночній камері херсонського ізолятора тимчасового тримання, окремо від інших затриманих. Родина просила знайомих, які залишилися в місті, передавати йому їжу, одяг і ліки. За словами Святослава, в Ігоря астма й алергія, тому ліки були необхідні. Чи доходили до нього ці передачі — рідні не знають. Відтоді вони не бачили Ігоря навіть на фото та не отримали від нього жодного листа.
Приміщення ізолятора тимчасового тримання в Херсоні, де Ігоря Колихаєва утримували перший час після викрадення.
Human Rights Watch / Роман Баклажов; Ґрати / Ніна Ляшонок
Лише у 2023 році Міноборони Росії підтвердило, що утримує Колихаєва в полоні, але внесло його до списків військовополонених, хоча він цивільний. Усі ці роки про Ігоря родина дізнається від звільнених полонених. Так вдалося відтворити приблизний маршрут Колихаєва: у різний час він перебував у Херсоні, Голій Пристані, Чаплинці, Чонгарі, Новотроїцькому, Ростові та Таганрозі. За останніми даними зараз він у Пермському краї.
За словами Святослава, у деяких місцях утримання на Херсонщині до батька ставилися лояльніше, адже його добре знали місцеві колаборанти, зокрема охоронці тамтешніх СІЗО, які перейшли на бік росіян. Наприклад, у Чаплинці завдяки таким охоронцям іноді вдавалося організовувати передачі. Але так було не всюди. З Херсонщини Колихаєва етапували в Таганрог, де він провів вісім місяців у сирій одиночній камері. Там він сильно захворів.
СІЗО № 3 міста Кізел Пермського краю, де зараз утримують Колихаєва, звільнені полонені описують «Бабелю» як місце особливо суворого режиму. За їхніми словами, умови там дещо пом’якшили після перевірок, що почалися після смерті в цьому СІЗО журналістки Вікторії Рощиної та міського голови Дніпрорудного Євгенія Матвєєва у 2024 році.
Українська журналістка Вікторія Рощина, яку росіяни викрали в серпні 2023 року. Вона померла в російському полоні 19 вересня 2024 року. Точну причину смерті не встановили, але на її тілі виявили численні сліди катувань. Міський голова Дніпрорудного Євгеній Матвєєв, якого росіяни викрали в березні 2022 року. Він помер у російському СІЗО у вересні 2024 року внаслідок численних травм, зокрема переломів ребер і пошкодження легень.
Верховна Рада України; Facebook / Бучанська міська рада
Бранців змушують стояти по 16 годин на день. Сісти можна лише під час їжі, решту часу за ними стежать камери відеоспостереження. Якщо присісти бодай на хвилину — карають. Так само карають, якщо росіяни помічають, що полонені розмовляють між собою.
Бранців також виводять на так звані прогулянки — у камери на верхньому поверсі, де немає частини даху. Температура там така сама, як надворі: восени до нуля й нижче, а взимку до −20 градусів. За словами звільнених бранців, «прогулянки» тривають до двох годин. Від холоду вони починали тремтіти, у деяких ставалися панічні атаки. Присідання та стрибки зігрітися не допомагали.
Через постійне стояння в людей з’являються виразки та інші проблеми з ногами. За свідченнями звільнених полонених, був період, коли Колихаєв не міг навіть підвестися. «Від коліна донизу в нього була перебинтована нога. Потім він зняв бинт, і було видно, що нога сильно набрякла, шкіра тріскалася, витікала рідина. Він намагався збирати її туалетним папером чи бинтом, — розповідає Ігор, який перебував із Колихаєвим в одній камері у 2024 році. — Він звертався до адміністрації, просив відвести його до лікарів. Але лікування не було. Потім почали давати якісь таблетки. Які саме — невідомо, бо ти просто відкриваєш рота за командою, тобі закидають таблетку — і все». Через проблеми з ногою в Колихаєва також піднімалася температура — до 39–40 градусів.
Українські військовополонені, які повернулися з російського полону з виразками на ногах, набряками та іншими проблемами через неналежні умови утримання і відсутність медичної допомоги.
Державна прикордонна служба України; Facebook / Національна гвардія України
Та поблажок у нього не було. Колихаєва, як і інших полонених, змушували виконувати фізичні вправи, зокрема пів години бігати на місці. Не минали його й «традиційні» побиття. Як розповідають звільнені з полону, побиття неминучі щоразу, коли виходиш із камери, — куди б тебе не вели.
Одного разу Колихаєва забрали із загальної камери на дев’ять днів. Увесь цей час він провів у «камері для тяжкохворих», де умови були трохи кращими, а полонені могли лежати. Йому стало трохи краще, але після годин стояння він знову захворів. Колишній військовополонений Станіслав Богданов, який сидів із Колихаєвим у сусідніх камерах у 2025 році, розповідає, що до нього могли викликати лікаря два-три рази на тиждень. Лікарі колонії казали, що в Колихаєва рожа — бактеріальна інфекція шкіри. Якщо її не лікувати, інфекція поширюється і призводить до зараження крові, у тяжких випадках — до смерті.
4
Усі ці роки Ігор Колихаєв перебуває в російському полоні. Росія не висунула йому обвинувачень. За словами звільнених полонених, росіяни кілька разів схиляли Колихаєва до співпраці вже в полоні, але він не погодився. Тим часом його син Святослав писав листи Володимиру Зеленському й уповноваженому Верховної Ради з прав людини, а також до СБУ, ГУР, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, МЗС, Міноборони та інших установ. Каже, що отримує переважно формальні відповіді, у яких змінюється лише дата.
Святослав розповідає, що у травні 2026 року людина, долучена до справи його батька, телефоном розмовляла з омбудсманом Дмитром Лубінцем. Під час розмови їй повідомили, що Ігоря Колихаєва внесли до списків на обмін у форматі «1 000 на 1 000». Двадцятого серпня ця ж людина особисто зустрілася з Лубінцем разом із матір’ю Святослава. На зустрічі їм сказали, що у 2026 році жодних запитів на обмін Колихаєва не подавали. Втім, у жовтні медіа поширили інформацію, що за роки повномасштабної війни Офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини надіслав до Росії чотири запити стосовно Колихаєва, один із них — у 2026 році. Усі вони залишилися без відповіді.
Двадцять третього жовтня «Бабель» надіслав запит уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Дмитру Лубінцю, щоб з’ясувати, чи є Ігор Колихаєв у списках на обмін. На момент публікації відповіді ми не отримали.
Ігорю Колихаєву 55 років. Чотири дні народження він зустрів у російському полоні. Хоч і не вдома, але в Україні на нього чекають син Святослав, донька Анастасія, дружина, сестра, 85-річний батько і 83-річна мати. У Херсоні з родини Колихаєвих не залишилось нікого.
Колихаєв через своїх співкамерників передавав звістки, що він «чекає». «Є багато пліток, що мій тато співпрацював з росіянами. Це серйозне звинувачення, яке мають доводити в суді, — каже Святослав. — Але щоб це довести, батька спочатку потрібно повернути з полону. За свій вибір він зараз платить своєю свободою, і це добре показує його позицію».
Ігор Колихаєв разом із сином Святославом.
Особисті архіви Святослава Колихаєва / «Бабель»