Що відбувається в українській поп-музиці? По новому треку гурту Latexfauna ми зрозуміли, що їх викрали НЛО — пояснює Саша Варениця

Щиро кажучи, я очікував пісню про Бетмена. Це було б у дусі LATEXFAUNA — гурту, чиї відео виглядають трохи цікавіше за рекламу, а музика звучить настільки гладко й передбачувано, наче це генеративний яхт-рок з аудіобанків.

LATEXFAUNA мислять, як креативники, а не митці. Митець епохи пост- і метамодерну переймається контекстом цитати, зважує обʼєм цитованого матеріалу і намагається препарувати відомі поп-культурні елементи крізь призму власної творчості.

Креативників такі дрібниці взагалі не парять. Вони будують наратив рекламного ролика з сирих, необроблених шматків поп-культури. У хід іде все, аби тільки це допомогло зачепити увагу глядача. Фронтмен та креативний продюсер LATEXFAUNA Дмитро Зезюлін на цьому добре розуміється. Вже багато років він працює копірайтером у рекламній сфері, де пише пісеньки та заклички, які ви чуєте в момент гріховного інтиму в преролл-рекламі на HDRezka чи Pornhub. Наприклад, ця реклама «Космолот» — один з його кейсів.

Бізнес-коучі епохи Черняка одразу парирують: «Не соромно гроші заробляти, соромно їх неправильно витрачати». І то правда. Дмитро дійсно витрачає ці гроші правильно, ефектно і красиво. З моменту заснування LATEXFAUNA в 2015 році він інвестує у творчість, у музику. І це не просто якась там музика. У цього гурту безліч красивих, стильних, добрих, приємних і світлих пісень, які піднімають людям настрій. Якби всі причетні до гемблінгу чи його просування мали такі хобі, як у Дмитра, то на Співочому полі вже зібрався би новий Вудсток.

Суцільний позитив. Яскраві, талановиті хлопці, натхненні модною музикою Jungle, Parcels і Wild Beasts грають «фірму», збирають повні зали, створюють робочі місця. Які до них можуть бути питання?

Але мене, як давнього слухача LATEXFAUNA, не залишає відчуття, що з кожним наступним релізом у цьому проєкті стає все більше реклами та все менше цікавої музики. Маркетолог у Дмитрові бере гору. Діє він — відповідно.

Логотип LATEXFAUNA є прямим запозиченням з логотипу METALLICA. Танці в новому кліпі — це “Thriller” Майкла Джексона (не «схоже на “Thriller”», а буквально рухи з найвідомішого кліпу в історії поп-музики). Тим часом у кредитах до відео гурт пише: «Дякуємо Лізі Бібіковій за хореографію».

Другий аспект, який вказує на радше рекламний підхід — умовність сюжету і дії. У рекламі можна почати історію in medias res і обірвати її на будь-якому місці. Митець має розказати свою історію так, аби слухач чи глядач зрозумів його задум, — сам, без пресрелізу. У випадку з треком “KAZHAN” розібратись у сенсах практично неможливо.

Ліричний герой (вкотре у LATEXFAUNA) влаштовує натужний романтік у декораціях глухої провінції: «це ж довелось мені на випускному дійстві, в районному БК перформить вальс» (або «з сусідського села зустріть сусідку, яка начальствує увесь причал»). Схоже, що Дмитро вичерпує останні невикористані згадки про своє юнацтво на Черкащині, бо добре розуміє, що свіжі історії з інтервʼю Marie Claire про яловичину по-сичуанськи на обід будуть звучати від нього хоч і щиро, але на широку аудиторію не спрацюють.

“KAZHAN” — це перший трек з майбутнього альбому AstroPunk. Музиканти обіцяють «нову еру», вони кажуть: «У цій ері ми вирішили дозволити собі абсолютно все, і навіть трохи більше. Тому майте на увазі: це тільки квіточки». Та поки що жодних ознак нової ери не відчувається. Саунд, лірика, настрій, аранжування — все те саме, що було й раніше.

Не допомагає ролл-ауту «нової ери» і кліп. Словами пресрелізу: «Учасники гурту, замасковані в хасидських євреїв, тікають від натовпу напівоголених дівчат. Дівчата блокують хлопців у провулку, а потім провокують відверту груповушку. Коли руки однієї з дівчат спускаються до застібок на штанях, прилітає НЛО і забирає компанію хасидів на борт».

Усе це дійство тримається за рахунок музики — вже нічим не дивуючої, але приємної музики LATEXFAUNA з присмаком гітарної психоделіки, софт-року і поп-фанку. Масовка з оголених дівчат — це сміливо та, для нинішніх часів, провокативно, а тому працює. Картинка літнього Києва — ідеальна.

Однак, якщо бути занудою та вдивлятися в деталі, то можна побачити, що в кліпі відбувається незрозуміло що. Самі музиканти пояснюють історію так: «Ми дуже класні, ох*єнні, а ще дуже популярні. Інколи ця популярність стає совершенно невиносімою, аж нам самим хочеться, щоб нас забрало НЛО, — кохатися з тамтешніми інопланетними царицями й нарешті трохи відпочити. Але поки що це відбувається лише в наших вологих снах».

Тепер ходіть і думайте, що саме з описаного відбувається в снах героїв, а що в реальності? І чому ряджені хасиди готові летіти до зірок заради сексу з іншопланетними царицями, але ухиляються від земних українських красунь?

Красунь, до речі, багато, і всі вони грають як доведеться. Одна частина дівчат зображує нестримну пристрасть. Хтось робить звинувачувальний прищур, хтось дивиться з-під лоба, наче готується до бійки, одна з дівчат взагалі крутить у руках ніж. Решта просто не стримує посмішки від такої веселої пригоди, як зйомка в кліпі в одних трусах. Скоріше за все, вони просто імпровізували, а режисер Інді Хаїт потім просто нарізав вдалі кадри — і не більше.

Коли вся ця химерія без жодних пояснень переходить у зомбі-танець з «Триллера», а потім і в бутафорну оргію, залишається розвести руками. Сюжет, який стискався наче пружина, не призводить ні до чого. Катарсису не відбувається. Історія вистрілює вхолосту. Залишаються якісь уривки і натяки: НЛО, AstroPunk, рядок приспіву: «Я сумлінно астероїд розробляю».

Давайте вірити, що в усього цього є ширший задум, якого ми поки що просто не бачимо.