Після повернення з війська я приєднався до фонду «Повернись живим» — спочатку як менеджер по роботі з військовими. Тепер я очолюю відділ, де працюють такі менеджери. У ньому різні люди відповідають за роди та види військ: вони отримують запити, опрацьовують, верифікують, забезпечують потреби. Хтось працює із Сухопутними військами, хтось із ССО, хтось із ДШВ. Я координую всіх, обираю пріоритети.
Я намагаюся якнайчастіше їздити на фронт. Виходить десь раз на місяць, інколи частіше. Спілкуюсь я зазвичай з командуванням корпусів, також з командуванням родів та видів військ, та намагаюся будувати нові контакти на рівні бригад, інколи — батальйонів.
Ми можемо сказати, що літній наступ росіян провалився. Їхнє основне політичне завдання — взяти Донецьку область. Саме туди вони кидають ресурси, там несуть найбільші втрати та, мусимо це визнати, потроху просуваються. У Костянтинівці, на підступах до Словʼянська, в районі окупованого Покровська, інколи в районі Добропілля. Тож просування ворога ми повністю не зупинили. Перемоги, в цьому сенсі, немає. Але немає і тотальної зради.
Давайте згадаємо 2024—2025 роки. Ми стикнулися з тим, що тактика інфільтрації дала росіянам найбільший ефект. На прикладі Добропілля ми побачили, до чого може призвести активне просочування. Якби вони справді зайшли до нас у тили та підключили бронетехніку — була б велика біда. Велика шана тим підрозділам, які змогли їх зупинити.
Росіяни завжди ставлять собі максимальні, навіть неадекватні цілі — скажімо, до кінця осені взяти Донецьку область. І якщо міряти по таких цілях, то їхній наступ не просто провалився, а з тріском провалився. Водночас — чи наблизилися вони до Словʼянська? Так. Чи стало життя в Словʼянську та Краматорську набагато складнішим? Сто відсотків. Це кажуть менеджери фонду, які там перебувають: ситуація в містах геть погана у порівнянні з тим, що було навіть кілька місяців тому. Починає дострілювати артилерія, збільшується кількість FPV. Це стосується і Костянтинівки. Не можна сказати, що місто повністю під нашим контролем.
Тож чи повністю ми їх зупинили — ні. Вони постійно тиснуть та тримають ініціативу. Але ми точно зірвали їхні найбільші плани, та й, можливо, навіть середні плани. Літо для росіян зазвичай найбільш активний період. За це літо вони отримали не так багато, як мріяли.
Оскільки проблема мобілізації не вирішена, ми стримуємо ворога завдяки технологічній перевазі та завдяки тому, що фронт насичується пілотами. Пілоти — це нова піхота. Люди перевчаються на пілотів з мінометних розрахунків, зі снайперської справи. Колись у бригаді було 4—5 екіпажів «мавікістів» — і все. Зараз у бригадах десятки екіпажів: «мавіки», FPV, бомбери, великі ударні крила, великі розвідувальні крила. У нас розріджена лінія фронту, але вона така насичена засобами, що ворог несе непомірні втрати. Це ж їм потрібно вилазити з окопів та нір, щоб рухатися вперед.
Те, що ми спостерігаємо на фронті зараз, це відкладений ефект мідлстрайків та дипстрайків. Знищений склад пально-мастильних матеріалів інколи важить більше для російської бригади, ніж втрата відділення. Тому що відділення вони ще наберуть, а поки налагодять постачання з нового складу — бригада (якщо вона погано підготовлена) чотири дні в колапсі й не може наступати. Скажімо, Третій армійський корпус звітував, що вони посунули лінії логістики для ворога ледь не за лінію державного кордону.
Головне завдання зараз — вирівняти спроможності підрозділів по лінії фронту. Скажімо, мідлстрайки першими опанували передові корпуси. Мідлстрайки, до речі, варто розрізняти: вони існують під різні завдання: легкі знищують машини, важкі — склади. Коли в нас усі корпуси засвоять мідлстрайки хоча б на середньому рівні — росіянам буде сумно усюди.
Корпусна реформа ще не завершена, але вона дала позитивний ефект. Бригадні генерали Андрій Білецький та Денис Прокопенко зараз відповідають за весь східний фронт. У межах корпусної реформи вони, напевно, перевищили очікування: вони не просто зібрали всі бригади в одну лінію, вони вирівняли їхню роботу — налагодили роботу штабів та медійки, запровадили капітанів бою, навіть уніфікували шеврони. Це величезні менеджерські завдання.
Говорити, як система керування фронтом змінюється за нового головкома Михайла Драпатого, ще рано — минуло занадто мало часу. Але нові угруповання «Центр» та «Азов» — це явно частина нового бачення. Раніше усією ділянкою керувало УВ «Схід». Тепер буде два угруповання. Це виглядає як логічний крок: неможливо одній людині, одному штабу тримати в фокусі три основні напрямки удару ворога. Але тепер перед командирами постає новий виклик.
Скільки людей буде в нових штабах? Де їх узяти? Вочевидь, командири угруповань будуть підтягувати людей зі штабів корпусів. Чи не втратять від цього позиції корпуси? Це серйозний виклик. Свого часу, щоб підтягнути всі бригади Третього корпусу, вивести їх на новий рівень — багато людей перейшло туди з Третьої штурмової бригади. Тепер генералам Білецькому та Прокопенку потрібно буде координувати не пʼять бригад, а більше десятка: вони мають слідкувати, що чітко передають інформацію, а корпуси забезпечені всім необхідним.