У новинах пишуть про нове загострення навколо Саудівської Аравії. Що там відбувається?
Спершу погляньмо на карту. Саудівська Аравія займає більшу частину Аравійського півострова, а на південь від неї лежить зруйнований війнами Ємен. Уже понад десять років він фактично розділений. Північний захід разом зі столицею Саною контролюють хусити. Південь і схід утримують кілька формувань, які конкурують між собою, але формально підтримують уряд Ємену, визнаний ООН і більшістю держав світу. Саудівська Аравія теж підтримує цей уряд: дає йому гроші та зброю, а її військова авіація завдає ударів по позиціях хуситів.
«Бабель»
На початку цього вересня хусити пішли в наземний наступ уздовж західного узбережжя Ємену. Їхньою головною ціллю була Моха — старе портове місто на Червоному морі. Саме звідси у XV—XVIII століттях вивозили кавові зерна, вирощені в гірських районах Ємену, назва порту дала світу слово «мока». Приблизно за 80 кілометрів на південь від міста починається Баб-ель-Мандебська протока — вузький морський прохід із Червоного моря до Індійського океану. Моху обороняли Національні сили опору Тарека Салеха — одне з єменських формувань, яке підтримує Саудівська Аравія. Коли хусити почали обходити їхні позиції, з західного узбережжя відступили понад 15 бригад — за різними оцінками, до 30 тисяч бійців. Командування пояснило, що намагалося уникнути оточення. В результаті на світанку 10 вересня хусити зайшли в Моху майже без бою. Їм дісталися залишені штаби та чималий арсенал американської й саудівської зброї.
Одинадцятого вересня човни з озброєними хуситами дісталися Періма — невеликого острова посеред Баб-ель-Мандебської протоки, який ділить її на дві судноплавні протоки. Очевидці — жителі острова, бачили, як бійці розгортали військову техніку вздовж узбережжя і пересувалися островом на військових автомобілях. Одночасно хусити почали атакувати дронами й ракетами саудівські міста, авіабази та енергетичні обʼєкти. Девʼятнадцятого вересня хусити запустили по саудівській столиці Ер-Ріяду балістичну ракету.
Учасники молодіжної організації хуситів скандують гасла на акції проти звинувачень Саудівської Аравії в атаці на Мекку, Сана, 18 вересня 2026 року. Пожежа біля паливних резервуарів міжнародного аеропорту імені короля Халіда, 19 вересня 2026 року. Пожежа виникла після ракетної атаки хуситів, Ер-Ріяд.
Getty Images / «Бабель»; Скриншот BBC / Youtube
Хусити — це повстанський рух, який хоче контролювати весь Ємен, понад 20 років воює з єменською владою та саудівцями і отримує зброю та технології від Ірану
Цей релігійно-політичний рух виник наприкінці 1990-х у Сааді — бідній гірській провінції на півночі Ємену біля саудівського кордону. Тут живе багато зейдитів. Зейдитські правителі століттями керували північним Єменом, але з середини ХХ століття ця спільнота поступово втрачала політичний вплив. Паралельно в північному Ємені за підтримки Саудівської Аравії почали масово відкривати салафітські школи, які проповідували сувору сунітську версію ісламу. Саудівці десятиліттями фінансували ці школи і таким чином посилювали свій вплив у регіоні. Місцеві зейдити сприймали це як наступ на їхню релігію і культуру.
Майбутній рух хуситів виріс головним чином з цього релігійного спротиву. Хусити також обурювались тотальною бідністю північних регіонів: їхні ватажки вважали, що єменська влада спеціально не виділяє цим регіонам грошей. Назва руху походить від імені Хусейна аль Хусі, одного з його засновників. У 2004 році влада Ємену звинуватила його в тому, що він створив незаконне збройне формування, і хотіла арештувати. Аль Хусі відмовився здаватися, його вбили, після цього рух почав з єменським урядом війну.
Хусейн Бадреддін аль Хусі, засновник руху хуситів.
X (Twitter) / «Бабель»
У 2004—2010 роках таких воєн було шість. Під час останньої хусити звинуватили Саудівську Аравію в тому, що вона допомагає єменському уряду, і після кількох сутичок з прикордонниками перейшли кордон і зайняли позиції на саудівській території. Саудівці вступили у війну на боці єменської влади. Але за кілька місяців боїв рух не знищили, навпаки — хусити отримали досвід війни з сильнішим противником і закріпили за собою репутацію сили, яку не може перемогти армія Саудівської Аравії. Сьогодні хусити контролюють території, де живе більшість населення Ємену, вони проводять мобілізацію, утримують власні спецслужби. Експерти ООН оцінюють чисельність їхніх збройних сил у 350 тисяч людей. Хусити хочуть встановити контроль над всією територією Ємену.
Війна з Саудівською Аравією зблизила хуситів з Іраном. Хусити отримують від Ірану ракетні й дронові технології, двигуни, електроніку та зброю. Іранці також навчають їхніх бійців, допомагають купувати компоненти для дронів через мережу посередників і підставних компаній та доставляти їх у Ємен в обхід міжнародної заборони. Іран натомість отримав партнера, який може атакувати саудівську територію і створювати проблеми на одному з головних морських маршрутів світу.
Військовий парад хуситів до девʼятої річниці захоплення Сани, Ємен, 21 вересня 2023 року. Хусити демонструють балістичну ракету «Туфан» на військовому параді в Сані, Ємен, 21 вересня 2023 року. Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї зустрічається з делегацією хуситів, Тегеран, 13 серпня 2019 року.
Getty Images / «Бабель»; The Office of the Supreme Leader
Сучасне протистояння Ірану й Саудівської Аравії почалося після Ісламської революції 1979 року. Саудівська монархія спирається на сунітську традицію — найчисленнішу течію ісламу. Іран є найбільшою шиїтською державою. Але насправді це не релігійне протистояння: обидві країни змагаються за вплив на Близькому Сході і нафтові маршрути.
Саудівська Аравія планувала швидко розбити хуситів, але війна тривала сім років, а нове загострення почалося через конфлікт США та Ірану
Столиця Ємену Сана, вересень 2014 року. На перехрестях стоять молоді чоловіки з автоматами, поруч — захоплені військові машини з гаслами хуситів. За чотири дні боїв хусити зайняли урядові будівлі і розставили блокпости по всій столиці. Єменська армія майже не опиралася. Протягом чотирьох місяців президент Ємену сподівався домовитися з хуситами, але в січні 2015 року вони захопили президентський палац і взяли тодішнього президента Абд Раббу Мансура Гаді під домашній арешт. Через місяць він втік до Адену, великого портового міста на півдні країни, і оголосив його тимчасовою столицею. Хусити рушили слідом. Тоді Гаді виїхав до Саудівської Аравії і попросив саудівців втрутитися у війну.
Президент Ємену Абд Раббу Мансур Гаді невдовзі після втечі з-під домашнього арешту хуситів, 1 березня 2015 року, Аден, Ємен.
Getty Images / «Бабель»
У березні 2015 року Саудівська Аравія зібрала коаліцію, до якої увійшли, зокрема, Об’єднані Арабські Емірати, Бахрейн, Кувейт, Єгипет. Саудівська армія почала бомбити позиції хуситів. Військова кампанія збіглася з боротьбою за престол у самій Саудівській Аравії. У січні 2015 року помер король Абдалла. Новим королем став Салман — батько нинішнього спадкоємного принца і прем’єр-міністра Мухаммеда бін Салмана. Новий король одразу призначив свого 29-річного сина міністром оборони, хоча той ще не був головним спадкоємцем престолу, а в королівській родині вистачало старших і впливовіших претендентів.
Війна в Ємені стала першим великим політичним проєктом Мухаммеда бін Салмана. Він розраховував на швидку перемогу, яка мала показати його сильним лідером і досвідченим командувачем. У військовому сенсі цей план провалився — кампанія розтягнулася на роки. Але політично вона допомогла принцу: зробила його одним із головних облич нової влади й дала контроль над Міністерством оборони. Уже у квітні 2015 року король призначив сина другим у черзі на престол. А в червні 2017-го Мухаммед бін Салман став єдиним спадкоємцем престолу. Якщо проводити політичні аналогії, то сама ситуація дещо нагадувала Другу російсько-чеченську війну, яка в 1999-му допомогла маловідомому тоді премʼєру Володимиру Путіну створити образ сильного керівника і проклала йому шлях до президентства.
Спадкоємний принц Абу-Дабі Мухаммед бін Заїд, президент Ємену Абд Раббу Мансур Гаді та саудівський принц Мухаммед бін Салман на церемонії підписання Ер-Ріядської угоди, Саудівська Аравія, 5 листопада 2019 року.
Getty Images / «Бабель»
Утім, і безпекові причини для втручання теж були реальними. Саудівська Аравія має з Єменом кордон завдовжки 1 307 кілометрів, хусити наступали на південь і дедалі тісніше співпрацювали з Іраном — головним суперником королівства в регіоні. Допомагаючи єменському президенту, саудівці розраховували втримати біля свого кордону дружню владу.
Замість кількох місяців війна розтягнулася на роки та забрала 377 тисяч життів у Ємені. Близько 150 тисяч людей загинули безпосередньо через бойові дії, решта — через голод, хвороби та руйнування інфраструктури. Крім того, коаліція закрила аеропорт Сани для регулярних комерційних рейсів і контролювала поставки через порт Ходейда: судна проходили додаткові перевірки, а кораблі з паливом і товарами затримували або не допускали до розвантаження. Це спричинило дефіцит пального та їжі. Хусити у відповідь обстрілювали саудівські міста, репресували опонентів і вербували до своїх загонів єменських дітей, в тому числі і молодших за 15 років.
Табір «Аль-Мазрак» для внутрішньо переміщених людей у провінції Хадджа, Ємен, січень 2010 року. Восьмирічний Аббас, який зазнав поранень і втратив зір на одне око через вибух міни, у таборі «Аль-Мазрак», Ємен, 14 серпня 2010 року.
Getty Images / «Бабель»
У березні 2022 року війна зайшла в глухий кут. Жодна зі сторін не могла отримати перевагу, яка б переломила хід бойових дій. Саудівська коаліція першою оголосила, що припиняє бойові дії, щоб дати шанс переговорам. Посередником став спецпредставник ООН Ганс Грундберг. Другого квітня уряд Ємену й хусити погодилися припинити бойові дії. До Ходейди мали знову заходити судна з пальним, харчами і ліками, з аеропорту Сани мали відновити частину рейсів. Саудівська влада підтримала угоду, бо після семи років безрезультатної кампанії шукала способу вийти з війни. Великі бої та удари по Саудівській Аравії припинилися. Мирну угоду укласти не вдалося — але фронт завмер по лінії зіткнення. Ємен залишився розділеним на території, підконтрольні хуситам і підконтрольні міжнародно визнаному уряду. Так тривало чотири роки.
Крихка тиша зруйнувалася після того, як 28 лютого 2026 року США та Ізраїль атакували Іран. Іран відповів ударами по американських військових обʼєктах у державах Перської затоки — Катарі, Бахрейні, Кувейті, ОАЕ та Саудівській Аравії. Під удар потрапили американське посольство в саудівській столиці Ер-Ріяді та авіабаза принца Султана, де служать військові США. Уламки двох перехоплених іранських дронів підпалили нафтопереробний завод у Рас-Таннура, концерн Saudi Aramco зупинив частину виробничих установок. Іран також заблокував Ормузьку протоку — морський вихід із Перської затоки, через який держави регіону експортують нафту. Для Саудівської Аравії це був найгірший сценарій — країна не вступала у війну, але опинилася під ударами.
Сімнадцятого червня США та Іран підписали тимчасову угоду. Вона передбачала припинення бойових дій, вільний прохід торговельних суден через Ормузьку протоку протягом 60 днів, зняття американської морської блокади і переговори про остаточний мир. Але вже 8 липня Дональд Трамп заявив, що угода «закінчилася», та знову вдарив по Ірану. Після цього Іран почав підштовхувати хуситів до тиску на другий важливий морський маршрут — Баб-ель-Мандеб. Шістнадцятого липня лідер хуситів пригрозив саудівським портам, аеропортам і нафтовим обʼєктам. Двадцятого липня хусити оголосили морську блокаду суден, які вважають повʼязаними із Саудівською Аравією. Вони почали атакувати саудівські судна в Червоному морі — і зупинити їх саудівці поки що не можуть.
Озброєні хусити на борту суховантажу Magic Seas після атаки в Червоному морі, липень 2025 року. Суховантаж Magic Seas тоне в Червоному морі після атаки хуситів, липень 2025 року.
Getty Images / «Бабель»
Саудівська Аравія входить до десятка найбільших військових бюджетів у світі, має сотні літаків і сучасну ППО. Але її армія дуже залежить від іноземців і не може прикрити величезну країну від дешевих дронів
Взагалі Саудівська Аравія ніколи не мала б програти значно слабшому і гірше озброєному противнику. У 2025 році вона витратила на свою армію $83,2 мільярда і була восьмою у світі за військовими витратами. Попереду тільки США, Китай, Росія, Німеччина, Індія, Велика Британія та Україна.
«Бабель»
У 2025 році саудівські Повітряні сили мали понад 200 винищувачів різних модифікацій F-15, 72 Eurofighter Typhoon і 81 старіший Tornado. У Сухопутних військ є понад 500 танків Abrams, сотні бойових машин Bradley і близько 60 ударних гелікоптерів Apache. Небо прикривають комплекси Patriot. Точну кількість батарей і ракет саудівці не розкривають. У січні 2026 року Державний департамент США попередньо схвалив продаж Саудівській Аравії 730 ракет-перехоплювачів PAC-3 для комплексів Patriot. Саудівці також мають THAAD — систему, яка збиває балістичні ракети на великій висоті в момент, коли ті вже знижуються до цілі. Таких систем у світі мало: діють десять батарей — сім американських, дві належать ОАЕ і одна Саудівській Аравії. Саудівський контракт розрахований загалом на сім батарей — 44 пускові установки і 360 ракет-перехоплювачів. Першу батарею королівство отримало торік у липні, решта шість ще мають надійти.
Такий список виглядає як опис армії, яка може перемогти будь-кого в регіоні. Але озброєння не працює саме по собі. Разом із технікою саудівці роками купували послуги, без яких вона не працює: навчання, ремонт, запчастини, логістику і допомогу з плануванням. Усе це забезпечували переважно американські та британські військові, інструктори і приватні підрядники. Саудівські військові самі керують літаками, танками й комплексами ППО. Але ремонт, оновлення програмного забезпечення, постачання запчастин і планування операцій — визначення цілей, узгодження ударів — залежать від іноземців.
Залежність від іноземних партнерів стосується і розвідки. У Саудівської Аравії є власні супутники, але у військовому плані вона покладається на США, які діляться супутниковими знімками, перехопленням сигналів та попереджають про ракетні пуски. У вересні система дала збій — ні саудівці, ні американці не звернули уваги на концентрацію 100 тисяч хуситів на заході Ємену і пропустили підготовку великого наступу. Коли ті пішли у наступ, саудівці спробували їх зупинити масованими авіаударами — хусити стверджують, що за пʼять днів саудівська авіація завдала близько 300 ударів — але безуспішно.
Президент США Дональд Трамп показує спадкоємному принцу Саудівської Аравії Мухаммеду бін Салману таблицю американських оборонних контрактів із королівством, Білий дім, 20 березня 2018 року.
Getty Images / «Бабель»
Саудівська Аравія завбільшки з три з половиною України — і всіяна дорогими цілями. Навіть найсучасніша ППО не може прикрити всі
На сході — нафтові родовища, термінали і Перська затока, на протилежному березі якої — Іран.
На заході — порти Червоного моря, курорти й будівельні майданчики мегапроєктів Vision 2030 — програми, за допомогою якої наслідний принц Мухаммед бін Салман хоче зменшити залежність країни від нафти.
На півдні — кордон з Єменом. По всій країні на тисячі кілометрів розтягнуті аеропорти, нафтопроводи, електромережі та опріснювальні станції.
Patriot і THAAD створювали передусім для захисту конкретних районів від літаків і ракет, вони не працюють як суцільний купол над всією країною. Саудівцям доводиться обирати, що прикривати найщільніше: столицю, військові бази, нафтові заводи, опріснювальні станції, порти чи святі міста.
Хусити натомість можуть змінювати маршрути й цілі та запускати дешеві дрони з різних напрямків. Навіть коли ППО їх збиває, кожне перехоплення витрачає дефіцитні ракети, а уламки можуть завдати серйозної шкоди.
США десятиліттями продавали саудівцям зброю, але не зобов’язувалися за них воювати. Коли саудівський принц Мухаммед бін Салман попросив разом ударити по хуситах, Трамп відмовив
Якщо описувати відносини США та Саудівської Аравії максимально просто, то це саудівська нафта в обмін на американську зброю. Ця формула зʼявилася в 1945 році. Франклін Рузвельт повертався з Ялтинської конференції і на борту американського крейсера USS Quincy посеред Суецького каналу зустрівся із засновником Саудівської Аравії Абдель-Азізом ібн Саудом. Ця зустріч вважається початком їхнього партнерства. Відтоді країни уклали чимало угод про військову співпрацю, але договору про взаємну оборону, який зобовʼязував би США воювати за королівство, немає. Водночас Вашингтон продавав літаки, танки, системи ППО, тренував військових, ділився розвідданими, розміщав американських військових на саудівських базах і роками підтримував у саудівської влади впевненість, що у великій кризі не залишить її без підтримки.
Президент США Франклін Рузвельт і засновник Саудівської Аравії король Абдель-Азіз ібн Сауд на борту крейсера USS Quincy у Суецькому каналі, 14 лютого 1945 року.
Getty Images / «Бабель»
Десятого вересня 2026 року, коли хусити вже захопили Моху і наближались до острова Перім, Мухаммед бін Салман — наслідний принц, премʼєр-міністр і фактичний правитель Саудівської Аравії — щонайменше двічі телефонував Дональду Трампу і просив американців долучитись до ударів по хуситах, щоб зупинити їхній стрімкий наступ. Трамп відмовив. Посадовець Білого дому сказав Reuters, що США захищатимуть власні ключові інтереси, зокрема свободу судноплавства, але регіональні партнери мають самі вирішувати місцеві конфлікти.
До того ж у Трампа непрості відносини з Мухаммедом бін Салманом. Наприкінці березня 2026 року на інвестиційній конференції в Маямі Трамп спершу назвав принца другом і переможцем, а за двадцять хвилин заявив, що принц, напевно, не очікував, що йому доведеться «цілувати мене в дупу», і наказав присутнім саудівським посадовцям передати, що принцу краще бути з Трампом чемним.
Хусити затиснули саудівську нафту між двома протоками. Що буде далі?
У Саудівської Аравії є два морські виходи для нафти — і тепер обидва під загрозою. Саудівська Аравія десятиліттями готувала запасний шлях на випадок, якщо Іран перекриє Ормузьку протоку. Для цього нафта йде 1 200-кілометровим трубопроводом «Схід — Захід» від родовищ біля Перської затоки до порту Янбу на Червоному морі. До вересневої атаки ним перекачували приблизно 4—5 мільйонів барелів нафти на добу. Одинадцятого вересня іранські дрони пошкодили три насосні станції. Нафтопровід тимчасово зупинився, завантаження нафти в Янбу досі не відновили в повному обсязі. Державна нафтова компанія Saudi Aramco вже попередила деяких європейських клієнтів, що вони не отримають нафту, передбачену жовтневими контрактами. Навіть якщо саудівці відновлять трубопровід до Янбу, західний маршрут теж не буде цілком безпечним. Танкери, які везуть нафту з Янбу до Європи, можуть іти на північ через Суецький канал. Але судна, що прямують до Азії, мусять іти на південь — через протоку Баб-ель-Мандеб, біля якої тепер закріпилися хусити.
«Бабель»
Якщо нинішня логіка конфлікту збережеться, одним із найімовірніших сценаріїв буде довга війна на виснаження. Хусити спробують втримати захоплене узбережжя і атакуватимуть саудівські обʼєкти та повʼязані з королівством судна. Саудівці відповідатимуть авіаударами, шукатимуть по світу ракети-перехоплювачі та важелі дипломатичного тиску на Іран і хуситів. Тут важливу роль напевно відіграватиме Китай: саудівський принц уже звернувся до китайців з проханням натиснути на Іран.
Небезпечніший варіант — хусити закріпляться на острові Перім і на єменському березі Баб-ель-Мандебу та регулярно атакуватимуть судна дронами й ракетами. Якщо маршрут стане надто небезпечним, перевізники підуть навколо півдня Африки — це додасть до рейсу тижні, а до ціни товарів — витрати на пальне і страхування. Таке вже було в 2023—2024 роках, тоді атаки хуситів заблокували цю ділянку. Зараз протока не закрита, але деякі країни, як-от Італія, вже почали готувати окрему військово-морську місію для захисту своїх торговельних суден.
Найгірший сценарій — якщо одночасно стануть фактично непрохідними Ормуз і Баб-ель-Мандеб. Тоді світовий ринок одночасно втратить два ключові маршрути з Перської затоки до Азії та Європи. Першими подорожчають нафта, пальне і морські перевезення, а за ними — продовольство та загалом світовий імпорт.