Він продавав Україні снаряди — і пережив два отруєння. Історія Еміліана Гебрева, чиї склади в Болгарії знову горять

Людина радянського калібру

Еміліан Гебрев народився в Софії 8 червня 1954 року. У збройовий бізнес прийшов ще за соціалізму: у 1979 році після економічного інституту імені Карла Маркса влаштувався в «Кінтекс» — болгарську компанію, яка торгувала озброєннями. У 1992-му заснував EMCO. Компанія починала з торгівлі й ремонту боєприпасів, згодом Гебрев запустив власне виробництво. Основні підприємства розташовані біля міст Трявна і Монтана, а склади розкидані по всій Болгарії. У 2022 році Гебрев став почесним громадянином Трявни — за те, що зберіг виробництво і робочі місця.

Головний актив Гебрева — технології болгарської оборонки часів Варшавського договору. EMCO виробляє, ремонтує і модернізує артилерійські й танкові боєприпаси радянських калібрів — від 100 до 152 міліметрів. У 2023 році The Financial Times писала, що заводи Гебрева виготовляють значну частину болгарських куль і танкових снарядів, які йдуть в Україну. Нинішніх обсягів і маршрутів постачання EMCO не розкриває.

Співпраця з Україною почалась у 2014 році, тоді в ЄС було лише дві компанії, що спеціалізувалися на сучасних боєприпасах для радянських систем великого калібру — від 120 до 152 міліметрів. Одного з цих виробників, за даними Bellingcat, фактично контролювали росіяни. Ба більше, російська військова розвідка тоді пропонувала всім торговцям завищені ціни, щоб сумісні з українською артилерією боєприпаси не дісталися Києву. А ще ніхто не хотів ескалації, тож українцям було дуже важко знайти партнерів — 10 листопада 2014 року EMCO уклала з Україною контракт на понад €25 мільйонів. Трьома морськими партіями відправила 60 тисяч 30-міліметрових снарядів, гранати для РПГ і підствольних гранатометів та пʼять тисяч 152-міліметрових снарядів. Останні виготовила сама EMCO, а решту закупила у болгарських державних виробників. Останній вантаж пішов 26 лютого 2015 року.

За офіційною версією компанії, вона зупинила відвантаження після «Мінська-2», нібито через початок врегулювання ситуації на сході України. Утім, є одна прикметна деталь — у лютому 2015 року за Еміліаном Гебревим почали стежити агенти російської розвідки.

Склади у Врбетіце і номер з видом на гараж

У 2014 році компанія EMCO купила партію боєприпасів у чеського торговця, але не встигла вивезти їх із Чехії. Боєприпаси зберігала чеська компанія Imex на складах у селі Врбетіце, що неподалік словацького кордону. До жовтня 2014-го компанія Гебрева заборгувала за зберігання. Imex попросила забрати партію або продати її. Хто саме хотів купити боєприпаси — Imex не розкрила.

Сьомого жовтня Гебрев відмовився продавати цю партію зброї, а вже наступного дня, за даними Bellingcat, шестеро офіцерів російської військової розвідки підтвердили бронювання квитків до Чехії. Двоє з них — Олександр Мішкін і Анатолій Чепіга (памʼятаєте любителів британських шпилів) — під чужими іменами та з паспортами громадян Молдови й Таджикистану звернулися до Imex по дозвіл відвідати склади у Врбетіце 13—17 жовтня й отримали його. Шістнадцятого жовтня вибухнув перший склад — загинули двоє працівників. Третього грудня вибухнув другий. На складах Гебрева було приблизно десять тисяч 120-міліметрових мін і понад 16 тисяч 152-міліметрових снарядів.

Чеські слідчі вважали, що до операції причетний підрозділ ГРУ 29155. Мішкін і Чепіга, за їхньою версією, були виконавцями. Розслідувачі з Bellingcat, The Insider і Respekt ідентифікували щонайменше шістьох учасників операції. Командир Мішкіна і Чепіги Андрій Аверʼянов у жовтні 2014-го теж був у Чехії.

Чотири місяці потому офіцери цього підзрозділу виринули в Софії. Пʼятнадцятого лютого 2015 року генерал ГРУ Денис Сергєєв, його підлеглі Сергій Лютенко та Єгор Гордієнко прилетіли трьома різними рейсами. Лютенко оселився в готелі Hill поруч з офісом EMCO і попросив номер на третьому поверсі з видом на парковку. Гордієнко вибрав пʼятнадцятий поверх сусіднього готелю Marinella: з вікна було видно вʼїзд до підземного гаража, де паркувалися Гебрев та його менеджери. Болгарські слідчі вважають, що росіяни вивчали розпорядок і маршрути Гебрева. За тиждень група залишила Софію, а у квітні повернулась. Лютенко знову забронював номер 305 у Hill. Цього разу спостереженням не обмежились.

Чоловік у фетровому капелюсі

Двадцять восьме квітня 2015 року почалося як звичайний робочий день. Близько одинадцятої ранку Гебрев поставив свій Nissan у підземному гаражі за готелем Hill і пішов в офіс. Згодом поруч припаркували Toyota директора виробництва Валентина Тахчиєва і Mercedes, який поставив особистий водій Гебрева.

О 13:58 у гаражі зʼявився чоловік у фетровому капелюсі й чорних рукавичках. У руці він щось тримав. Чоловік зупинився біля Toyota, потім біля Nissan, тричі обійшов обидві машини. На камерах не було видно, що він робить руками. На виході він на кілька секунд затримався біля пасажирських дверей Mercedes. Усе це тривало чотири хвилини.

О 14:15 водій сів у Mercedes, за кілька хвилин в машину сів Гебрев. За місяць до цього від раку померла його дружина. Гебрев потім розповідав The Guardian, що глушив горе роботою, майже не їв і взагалі не звертав увагу на своє самопочуття. Того вечора він зустрівся з польськими партнерами в ресторані готелю Marinella. Раптом перед очима попливли схожі на лазерні смуги, його нестримно нудило. Згодом Гебрев знепритомнів, у госпіталі впав у кому.

Вранці 30 квітня Валентин Тахчиєв забрав із гаража свою Toyota. За кілька годин у нього поплив зір, частково відібрало мову, підскочив тиск, почалося безперервне блювання. Увечері його ледь живого привезли в лікарню, а наступні кілька днів, як він потім розповідав, стерлися з його памʼяті.

Того ж ранку, 30 квітня, син Гебрева Христо прийшов у гараж з портативним детектором небезпечних речовин. Батько лежав у критичному стані, лікарі не знали, чим його отруїли, що з ним робити, тож Христо шукав відповідь сам. Він відкрив багажник Nissan, обійшов його з детектором, потім перевірив Toyota. Четвертого травня йому теж стало зле, він мав усі аналогічні з батьковими симптоми, але вони були слабшими. За версією джерел Bellingcat, він міг торкнутися залишків отруйної речовини на автомобілях.

Гебрева доправили до Військово-медичної академії, Тахчиєва — спершу до лікарні «Токуда», а потім до «Пирогова». Обох урятувало інтенсивне симптоматичне лікування: медики мали досвід роботи в зонах бойових дій та діяли за військовими протоколами, хоча й не знали назву отрути. Болгарські слідчі вважають, що невідому фосфорорганічну речовину нанесли на ручки машин. Хто саме ховався під капелюхом — вони не встановили. Bellingcat вважає, що, найімовірніше, це був генерал ГРУ Денис Сергєєв, але це не доведено.

Парадоксально, але болгарське слідство спершу розглядало версію побутового отруєння. На кухні в помешканні Гебрева виявили сліди пестициду — в руколі й трохи в залишках кави з кавомашини. Гебрев наполягав, що не пив того дня каву і не їв руколу, а його директор і син взагалі їли окремо. Згодом головний прокурор Болгарії Сотир Цацаров заявив, що слідство не наполягає на харчовому отруєнні, а справу кваліфікували як замах на вбивство.

Гебрев власним коштом відправив свою кров до лабораторії Verifin у Фінляндії. Там знайшли дві невідомі фосфорорганічні речовини — сполуки тієї самої групи, що й «Новачок», але точно назвати їх не змогли. Лабораторія обіцяла зберігати зразки пʼять років. Коли у 2019-му болгарські слідчі попросили їх для повторного аналізу, зразків уже не було — їх знищили.

У середині травня Гебрев вийшов з лікарні і поїхав з сином до будинку біля моря. Двадцять третього травня в Болгарію повернулися співробітники ГРУ Сергєєв, Гордієнко й офіцер підрозділу 29155 Даніл Капралов, який мав медичну й спецпризначенську підготовку. За пʼять днів у Гебрева повернулися знайомі симптоми. Йому пощастило, що поруч був син, який одразу повіз батька до військового шпиталю в Софії.

Наступного дня Сергєєв і Гордієнко машиною виїхали до Сербії, Капралов вилетів із Софії в Москву. Як саме відбувся повторний контакт Гебрева з отрутою — так і не встановили, родина свої припущення не озвучувала. Болгарська прокуратура заочно звинуватила Сергєєва, Гордієнка і Лютенка в замахах на Гебрева, його сина і Тахчиєва та оголосила їх у міжнародний розшук. У 2020 році справу зупинили, але не закрили.

«Двір без паркану»

З 2011 до 2020-го сталися чотири вибухи, які болгарська прокуратура обʼєднала в одну справу: у 2011 році — на складі EMCO в Ловнидолі, двічі у 2015-му — на державному заводі ВМЗ в Іганові, де під час одного з вибухів знищили боєприпаси EMCO, і у 2020-му — на заводі Arsenal біля Миглижа. Схема повторювалася — спочатку пожежа, потім вибух; заряд могли активувати дистанційно, у дні вибухів до Болгарії приїжджали росіяни, яких потім ідентифікували як тих самих працівників ГРУ з підрозділу 29155. У 2024 році суд дозволив видати європейські ордери на арешт шістьох росіян, обвинувачених у тероризмі. Апеляційний суд, утім, визнав: доказів щодо ролі кожного небагато, переважно це поїздки, готелі й контакти з підприємствами незадовго до вибухів. Імена підозрюваних прокуратура публічно не називала, про арешти не повідомляла.

Пожежа на складі EMCO біля Царевої Лівади 11 вересня 2026 року.

webcafe.bg / Скриншот

Вибух на заводі компанії біля села Беліца 10 серпня 2026 року.

nova.bg / Скриншот

«Оскільки ці справи не дійшли до суду, а належного розслідування не провели, коли сліди були свіжими, більшість доказів непрямі. Але разом вони виглядають переконливо», — каже «Бабелю» Руслан Стефанов, програмний директор болгарського Центру дослідження демократії та співавтор проєкту The Kremlin Playbook. За його словами, в одну картину складаються пересування офіцерів підрозділу 29155 під час отруєнь Гебрева, участь цього ж підрозділу в інших операціях у Європі та офіційні обвинувачення болгарської прокуратури.

Стефанов вважає версію про спробу зірвати постачання боєприпасів Україні дуже правдоподібною — особливо якщо дивитися не лише на отруєння Гебрева, а на всю серію операцій у різних країнах. Склади у Врбетіце та в Болгарії були повʼязані з боєприпасами, які могли потрапити до України, а Росія була зацікавлена зруйнувати ці ланцюги постачання.

У липні 2022 і червні 2023-го знову горіли склади EMCO біля болгарського маста Карнобат. Перед першим вибухом спрацювала сигналізація. Охоронці рушили на перевірку, але не встигли дійти до складу — це і врятувало їм життя. Гебрев заявив про російський слід, за його словами, усередині не було нічого, що могло б саме загорітись. Але прямих доказів він не мав, виконавця не знайшли. Торік у червні розслідування зупинили.

Стефанов пояснює відсутність вироків двома причинами. Підозрювані росіяни перебувають за межами Болгарії, а Москва не видасть чинних або колишніх офіцерів військової розвідки для суду в країні НАТО. Водночас болгарські правоохоронці спочатку розслідували кожен вибух і отруєння окремо та вчасно не перевірили версію про скоординовану диверсійну кампанію. Через затримки зникали докази, свідки забували деталі, а російські оперативники встигали залишити країну. «Не можна стверджувати, що кожна затримка доводить пряме втручання Росії», — каже Стефанов.

Проблема, за його словами, глибша — це так зване захоплення держави, коли неформальні політичні, економічні та особисті звʼязки не дають інституціям незалежно застосовувати закон проти впливових людей. Росія використовує вже наявні у країні мережі залежності — бізнесові інтереси, контакти колишніх працівників спецслужб, медіа і непрозорі патронажні звʼязки. У справі Гебрева найслабшими виявилися прокуратура і частина системи безпеки. До цього додалися готовність популістських політиків грати на симпатіях частини виборців до Росії та небажання конфліктувати з російськими бізнес-інтересами.

Коли після отруєння Скрипалів у 2018 році країни ЄС і НАТО масово висилали російських дипломатів, Софія до них не приєдналася. Справу Гебрева про отруєння поновили лише після його наполягань на тлі розголосу кількох публічних розслідувань. У 2021 році болгарські правоохоронці викрили групу чинних і колишніх співробітників військової розвідки та Міноборони, які передавали Росії секретні матеріали. Того ж року прокуратура вперше повʼязала шістьох агентів ГРУ з вибухами на складах Гебрева. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Болгарія видворила 70 працівників російської дипмісії — їх підозрювали у шпигунстві.

Кадри, які болгарська прокуратура оприлюднила після викриття шпигунської мережі у 2021 році.

X / Christo Grozev

Один з учасників групи копіює інформацію зі службового компʼютера, 1 грудня 2020 року.

X / Christo Grozev

Тринадцятого вересня, через день після другої за місяць пожежі на складах EMCO, зазвичай непублічний Гебрев прийшов у недільний ефір програми «На фокус» на Nova TV. Почав не з Росії, а з мітли. За його словами, від початку 2026 року болгарське МВС понад 18 разів перевіряло заводи, цехи й склади компанії — приблизно раз на 10—12 днів. Єдине зауваження інспекторів полягало в тому, що територію треба підмести. Схему охорони та самих охоронців погоджувало Міністерство, а 70% камер продовжили працювати навіть після вибухів. Тому заяву міністра про двох пенсіонерів і неналежний захист Гебрев пояснив так: «Хтось вводить міністра в оману».

Потім він перевів розмову від нової пожежі до всіх попередніх. Нагадав про вибухи на обʼєктах EMCO, отруєння його самого, сина і директора компанії та справи, які роками не доходять до суду. За словами Гебрева, слідчі не мають волі встановити замовників, документи зникають, а прокуратура затягує або зупиняє провадження. За всім цим він бачить переплетені болгарські й російські звʼязки, державні структури та великі гроші. Як приклад навів невдалу атаку на український літак у Лейпцигу: німецькі медіа писали, що вибухівку могли доправити через Болгарію і Сербію. «Ми — прохідний двір без паркану», — підсумував Гебрев.

Чи залишиться Україна без болгарських снарядів

Поки що підстав так говорити немає. Оцінити реальні втрати неможливо. EMCO з 2015 року не розкриває деталі актуальних контрактів і обсягів виробництва. Серпнева пожежа пошкодила склад і розкидала боєприпаси навколо виробничого майданчика, але на початку вересня завод відновив роботу. У вересні постраждали два склади на іншій базі. Про знищені виробничі лінії, критичну втрату запасів або затримку конкретних експортних партій компанія не повідомляла. Однак повторні пожежі й вибухи можуть знищувати запаси, затримувати виконання контрактів, підвищувати вартість виробництва й охорони.

Зараз родина Гебрева просуває ще один великий проєкт — пороховий завод біля міста Смядово на північному сході Болгарії. Проєктом займається компанія «Караш Інвест», яка належить сину Гебрева Христо. Виробництво планують розмістити на території колишнього хімічного комбінату, збудованого ще у 1980-х. До приватизації це було найбільше підприємство з виробництва вибухових речовин на Балканах.

Порох — одна з головних проблем європейського виробництва боєприпасів. Після початку великої війни проти України попит на артилерійські боєприпаси різко зріс, а європейські заводи зіткнулися з нестачею пороху і компонентів для нього. За даними проєктної документації, підприємство біля Смядова зможе випускати до шести тонн пороху на добу, або приблизно 1 200 тонн на рік. Для цього мають звести 12 нових виробничих будівель і перебудувати склади. Завод планує виробляти двоосновні порохи для мінометних і артилерійських пострілів та твердого ракетного палива. Запустити виробництво планують у 2027 році.

Утім, залишається політичний ризик. У червні 2026 року уряд премʼєра Румена Радева оголосив, що Болгарія більше не надаватиме Україні зброю. Спочатку це прозвучало як повне припинення поставок. Однак міністр оборони Болгарії Димитар Стоянов уточнив, що держава припиняє безоплатно передавати Україні боєприпаси та техніку зі складів болгарської армії, але не забороняє приватним підприємствам продавати свою продукцію Україні. Комерційний канал, через який працюють EMCO та інші болгарські виробники, поки залишається відкритим, хоча конкретні поставки залежать від експортних ліцензій, які надає болгарська влада.