Велика синоптична помилка
Метеорологи іноді зазнають не просто критики, а нищівної критики.
Синоптики, комунальні служби міст і футбольні арбітри найчастіше стають обʼєктами насмішок, непрошених порад, звинувачень і просто безпідставної лайки.
Колись прочитала дотепний заголовок у спортивній газеті, що футбольних арбітрів ніхто не любить, окрім їхніх бабусь. Про футбольних арбітрів і комунальні служби розводитися не буду, не працювала, не вчилася, а ось про синоптиків скажу.
Коли я навчалася в університеті на кафедрі метеорології, усе було чудово, зрозуміло, весело й цікаво. Бо студенти, гульки, перші паростки дорослого вільного життя, ну й знання нові, не без цього. А коли після закінчення вишу влаштувалася в Український гідрометцентр, виявилося, що все треба починати спочатку. Майже все. І далеко не все було зрозумілим і веселим, хоча й цікавим.
Facebook / Наталка Діденко
Багато хто памʼятає себе молодим спеціалістом, коли хотілося швидше втекти після робочого дня на вечірку, як було нудно слухати «старших товаришів», як часом доводилося долати майже ворожий опір досвідчених колег, вливатися в колектив. І як ті «старші товариші» ледь не під стіл ховалися, коли їм призначали «хвоста» — молодого спеціаліста, якого треба було навчати і який відбирав дорогоцінний час перекуру чи кави в робочих паузах.
Я дуже добре памʼятаю свої перші невинні помилки і гучні провали в роботі. Заради справедливості мушу сказати, що досвідченіші колеги включно з керівництвом вельми поблажливо ставилися до моїх молодечих промахів — чи обʼєктивних, чи з недбалості.
У метеорології і синоптиці: що більшого досвіду ти набуваєш, то менші шанси допустити професійну помилку саме з недбалості. Кажу це з власного досвіду.
Багато років прогнозуючи погоду, досконало володіючи синоптичною ситуацією, маючи солідний багаж знань і навіть здобуту за роки професійну інтуїцію, синоптик практично не може допустити помилки через недбалість. А от обʼєктивно, через неможливість передбачити певні атмосферні процеси — авжеж.
Розкажу про одну свою гучну професійну помилку, якій я могла запобігти. Проте радше теоретично. І признаюся: якби така синоптична ситуація повторилася зараз, я знову так само помилилася б. І зовсім не через недбальство.
...У Києві 1 липня 2018 року планувався грандіозний концерт на Софійській площі. За кілька днів до події до мене звернувся Сергій Проскурня (нині, на жаль, уже покійний), відомий театральний режисер, новатор, видатний культурний діяч, філософ, драматург. А ще неймовірний комунікатор, натхненник, людина, яка не боялася сміливих експериментів і була причетна практично до всіх цікавих і потужних культурних подій та заходів новітньої України.
Facebook / Наталка Діденко; Facebook / Sergii Proskurnia
Останніми роками він був головним режисером масових патріотичних заходів, які потребували неймовірних організаторських зусиль та практично цілодобової підготовчої круговерті. Оскільки ми давно знали одне одного, він часто звертався до мене щодо прогнозу погоди. Бо самі розумієте, як важливо знати погодні умови на відкритих майданчиках, на величезних площах, де збиралася сила-силенна народу, оркестрів, хорів, солістів та ще й за участю перших осіб держави.
Я, звичайно ж, не видалила з телефону його контакт і наше листування, ці спогади й емоції завжди зі мною, лише він називав мене так смішно і зворушливо — Наталюшик.
Колись Сергій мене сильно схвилював, бо подзвонив і сказав, що дасть мій номер телефону керівникові особистої охорони тодішнього Президента України. Щоб, так би мовити, знати погоду «по блату», приватно й ексклюзивно, а не офіційно, і щоб можна було звернутися в будь-який час і нескінченно не чекати надто стислої офіційної інформації.
Бо що там приховувати — офіційні структури деколи такі перелякані, що перестраховуються подвійно. І я їх розумію. Кому приємно отримувати по шапці, та ще й від високого начальства? І не просто високого, а найвищого.
Ви ж памʼятаєте, як колись під час дощу сильний порив вітру жбурнув на Віктора Януковича урочисто траурний вінок? Це відео до сьогодні викликає гомеричний регіт, а в народних переказах і легендах стало символом-провісником ганебного, але справедливого занепаду пана Януковича.
You Tube / journalist599
Я, на щастя, тоді вже давно не працювала в Гідрометцентрі, не знаю усіх деталей та обставин, але думаю, що погодне керівництво пережило кілька тривожних і вкрай неприємних хвилин. Хоча до чого тут Гідрометцентр?..
Насправді я пам’ятаю безліч подібних історій, і багато з них далеко не такі кумедні, як із вінком. Просто щоразу через неординарні погодні умови починали шукати винних. А найближчі до погоди — завжди синоптики.
Однак я тоді категорично відмовилася від таємно почесної роботи на благо Президента і, відповідно, усієї країни, бо переконана, що кожен повинен якнайкраще виконувати свою роботу — я надаю прогнози погоди, так би мовити «домашні», для всіх охочих, а ось офіційну інформацію мають забезпечувати відповідні структури. Звісно, я завжди готова допомогти, але перебирати на себе чужі ролі, надувати щоки, бути Свиридом Петровичем Голохвастим — ні.
Словом, Сергій Проскурня зрозумів мене тоді, не образився, і я й далі весь час охоче додатково консультувала його — по-дружньому, перед важливими заходами чи зйомками.
І ось на Софійській площі в Києві 1 липня 2018 року мав відбутися класичний концерт за участю голлівудського актора Джона Малковича та італійського диригента Ріккардо Муті.
Riccardo Muti
У програмі Джон Малкович читав поему «Портрет Лінкольна» Аарона Копленда під акомпанемент симфонічного оркестру, яким диригував маестро Ріккардо Муті; виступали оперний співак Сергій Магера та всесвітньовідома оперна зірка Людмила Монастирська (моя улюблена), артисти симфонічного оркестру та хору Національної опери України, лунали твори Джузеппе Верді.
Концерт був запланований у рамках міжнародного проєкту «Шляхи дружби», який протягом 20 років відбувався в різних містах світу, зокрема у Нью-Йорку, Стамбулі, Єрусалимі, Токіо.
Зрозуміло, що на таке дійство запросили безліч поважних і відомих людей разом із найвищим керівництвом країни. Мав бути Президент України.
Відповідальність на організаторах — страшна, роботи — море. Нерви, хаос, стикування, дзвінки, біганина — і, звичайно, це хвилювання перекривав просто містичний жах: — а якщо буде злива, що тоді?!
Дорогі музичні інструменти, солісти, закордонні зірки, сотні глядачів, Президент — усі зусилля могли стати марними через класичний літній дощ…
Facebook / Credo Choir
Було літо, чудова пора із сонцем і теплом. Однак і серед літа трапляються дощі та похолодання. Напередодні урочистого заходу мені подзвонив напівпритомний Сергій Проскурня і трагічним голосом попросив, щоб хоча б я не добивала його несприятливим прогнозом. Я пообіцяла не спати й не їсти — невідривно стежити за розвитком синоптичної ситуації.
Якраз напередодні через Київ проходив дощовий атмосферний фронт. На завтра, на день концерту, ми опинялися в його тилу, на метеорологічній арені зʼявлявся антициклон, тобто ймовірність дощу зменшувалася майже до нуля. Хіба що знижувалася температура повітря, та це вже було другорядним — можна ж тепліше одягнутися.
Я повідомила про це Сергія, але, звісно, спостерігала за подальшим розвитком подій. Після проходження атмосферного фронту та дощу залишкова волога в повітрі могла спричинити невеликі локальні дощики; так би мовити, рештки фронту часом зумовлюють трохи крапель. Тому я таки тримала руку на пульсі.
Ближче до початку концерту я вже перебралася впритул до Софійської площі й на ходу зі свого ґаджета спостерігала за синоптичною ситуацією. Тоді за поточною погодою можна було стежити з бориспільського радара, який російські агресори знищили в перші дні повномасштабного вторгнення.
Крила; Facebook / Український гідрометеорологічний центр / Відредаговано за допомогою ШІ / «Бабель»
Радар був чистим, як дитяча сльоза. Я вкотре заспокоїла Сергія — атмосферний фронт минув, антициклон розігнав усі хмари, на радарі чисто, можна трохи розслабитися.
Раптом через хвилину на радарі, десь на відстані кількох десятків кілометрів від Києва, зʼявилася маленька цяточка вологого повітря.
Тут повинна сказати, що за спокійніших обставин я навіть вухом не повела б у бік такої цяточки. Шанси, що з неї піде якийсь дощ — мізерні, а якщо вона і поворушиться, то максимум якоюсь кількахвилинною мрякою чи жменькою крапель. Однак ситуація була особлива, тому я невідривно стежила за цим мікро-осередком можливого дощику.
І хоч цяточка повільно переміщувалася із заходу в бік Києва, проте не збільшувалася в розмірах, а отже, серйозної загрози не становила. За всіма прогностичними ознаками, моїм професійним досвідом і метеорологічними законами атмосфери! Про це я самовпевнено і бадьоро повідомила вкрай заклопотаного головного режисера.
Додам, що над Софійською площею було чудове синє чисте небо, трохи білих хмарок і жодного натяку на зміну погоди.
Facebook / Credo Choir
Я з подругами довго, але весело просувалася у довгій черзі за запрошеннями, усіх ретельно перевіряли, адже було багато дипломатів, урядовців, перших осіб держави.
Коли ми зайшли всередину, раптом пішов легкий дощик. Музиканти з інструментами поховалися під найближчими дашками, ми також стали під якийсь карниз будинку, ще й зустріли знайому зі старої роботи на телебаченні, яка якраз мала вести це дійство. Вона була вбрана в розкішну бальнотеатральну сукню, доволі відкриту, тому мерзла і, ясна річ, поцікавилася в мене, що це за дощик і що буде далі?
Я знову глянула на радар, волога цяточка наближалася, але не розросталася. І я запевнила її, що все буде чудово, що цей дощик — це якесь непорозуміння, залишки вологи вчорашнього атмосферного фронту, і зараз усе піде як по маслу.
Але як по маслу не вийшло. Щойно глядачі всілися, оркестр зайняв свої місця на сцені, ведуча привіталася — над Софійською площею просто як із відра линула злива!
Департамент культури КМДА
Це була якась містика! Бо лило саме над Софійською площею. Усі задерли голови та побачили, що, наприклад, зовсім поруч, якраз за дзвіницею, було абсолютно чистісіньке блакитне небо, а з іншого боку, над Михайлівською площею, світило сонце.
Сказати, що я була шокована — нічого не сказати. Нуль метеорологічної логіки в цьому дощі! Щоб із таких атмосферних цяточок, та ще й так прицільно, лило, я просто не памʼятала. Подібна ймовірність існувала хіба що теоретично. А ще я панічно злякалася, що зараз мені подзвонить Сергій і страшним голосом спитає: «Що це таке, Наталюшик?!». І матиме повне право так спитати.
Стався провал, цілковитий професійний провал. Пояснювати бодай комусь, що за такої синоптичної ситуації жоден підручник не порадить писати у прогнозі «сильна злива», що розвиток усесвітньої метеорологічної науки на цей час не дає змоги аж так точно і прицільно прогнозувати, не було жодного сенсу.
...Я ще трохи посиділа на стільці, соромʼязливо прикриваючись як парасолькою, так і програмкою, яку зробили з цупкого якісного паперу (за що й досі величезна подяка організаторам). Усі емоції щезли, я автоматично посміхалася і щось там відповідала, але стан мій був дуже й дуже розпачливим.
Facebook / Наталка Діденко
У мене збереглася фотографія, де я сиджу під цим дощем із програмкою на голові, і мій вираз обличчя говорить сам за себе — розпач і розгубленість.
Не витримавши зливи, холоду й жахливого настрою, я ганебно залишила концертний майданчик.
...Уже потім я дізналася, що злива все ж була короткою, що Президент запізнився якраз на час зливи і зʼявився, коли небо очистилося, а з-за дзвіниці Софійського собору вийшло сонце.
X / Петро Порошенко; Київська міська рада
Оркестранти повернулися на свої місця, Малкович прочитав оголошеного вірша, всі артисти прекрасно виступили, і взагалі концерт минув чудово, подарувавши присутнім море теплих і позитивних вражень.
Однак ця ситуація ще раз довела, що ніколи не треба бути надто самовпевненим, що, попри твої неймовірні старання, усе може піти шкереберть, що радари все одно ой як необхідні, що навіть у професіоналів бувають невезіння і провали, що друзям не варто відмовляти за складних обставин. І що маленька небесна цяточка іноді здатна істотно вплинути на масштабні земні події.
Помилки трапляються в кожного, але помилки в синоптиків виникають не з недбальства, а з обʼєктивних причин. Які ми часом ніяк не можемо передбачити...
Тут головне — не орієнтуватися на ймовірні помилки, яких так чи так припускаються всі, а завжди сумлінно й совісно робити те, що вмієш і любиш.