Злата із Запоріжжя пʼять років навчалася онлайн. Тільки торік вона перевелася до запорізького «Січового колегіуму», де за підтримки KFC облаштували освітній простір у підземній школі. І вперше за довгий час почала регулярно відвідувати заняття офлайн. «Коли потрапила в “Січовий”, то розквітла. Я хочу ходити до школи, пізнавати нове, спілкуватися з усіма – як з однолітками, так і з учителями», — каже дівчина.
На канікулах Злата сумує за подругами й класною керівницею, а до освітнього центру приходить навіть улітку. Цьогоріч вона чекає на 1 вересня, щоб знову побачити друзів.
Для дітей у прифронтових регіонах така звичайна шкільна рутина досі доступна далеко не всюди. Укриття облаштовані в 11 375 школах України — ними можна охопити приблизно 80 відсотків дітей, за даними МОН, які наводить благодійний фонд savED. Ще 113 укриттів будують або ремонтують. Водночас ситуація відрізняється навіть у сусідніх громадах, каже співзасновниця і директорка з впровадження ініціатив savED Анна Пуцова. Десь діти вже повернулися за парти, десь навчаються в змішаному форматі, а десь досі залишаються вдома через безпекову ситуацію або відсутність укриття достатньої місткості.
Та й саме по собі укриття ще не означає, що школа може повноцінно працювати. У прифронтових регіонах тривоги можуть тривати годинами, загроза виникає швидко, а в сховищі мають бути електрика, інтернет, вентиляція і достатньо місця для дітей.
«Саме тому ми в savED дивимося не тільки на те, чи є в будівлі підвал або укриття. Наше запитання звучить інакше: чи може дитина в цій громаді реально повернутися до шкільного життя?» — каже Анна Пуцова.
Кілька років дистанційного навчання — це не тільки уроки перед ноутбуком і потенційні освітні втрати. Діти також пропускають досвід, який неможливо перенести в Zoom: перерви, ігри, суперечки, командну роботу, дружбу і звичайні розмови в коридорі.
Разом із KFC фонд savED облаштовує безпечні освітні простори в прифронтових громадах. Раніше «Бабель» розповідав про три таких проєкти — у Запоріжжі, Миколаєві та Балаклії. Тепер редакція поговорила з дітьми, освітянами і психологинею про те, що змінюється, коли після кількох років онлайну дитина знову опиняється серед однокласників.
Що дитина втрачає, коли школа роками залишається в екрані
Тривале дистанційне навчання змінює сам досвід школи, пояснює психологиня savED Наталя Демидова. У класі дитина постійно взаємодіє з іншими — бачить реакцію однокласників, відчуває себе частиною групи, може щось обговорити, пожартувати чи посперечатися. Вдома значна частина цієї взаємодії зникає. Водночас дитині доводиться докладати більше зусиль, щоб утримувати увагу та інтерес до навчання перед екраном.
«Соціальні навички неможливо вивчити за підручниками. Щоб навчитися дружити, потрібно дружити. Щоб навчитися вирішувати конфлікти, потрібно сваритися і миритися. Щоб навчитися відстоювати себе, потрібні ситуації, де твої інтереси не збігаються з інтересами інших», — пояснює Демидова.
Навіть звичайна перерва — частина такого навчання. Дитину запросили до гри чи ні? Її жарт розсмішив друзів чи залишився без реакції? Її ідею підтримали чи відхилили? З таких маленьких ситуацій поступово складається вміння будувати стосунки з іншими людьми.
Особливо це важливо для підлітків. Група однолітків стає для них місцем, де вони шукають відповіді на запитання «Хто я серед інших?», «Чи приймають мене?» і «Де моє місце?». Якщо такого середовища кілька років немає, проходити природні етапи дорослішання стає складніше.
У дітей із прифронтових громад до цього додається постійне накопичення стресу. Вибухи, тривоги, руйнування, переїзди, розлука з друзями, напруження дорослих — нервова система дитини постійно чекає небезпеки. «Тут і виникає парадокс. Тоді, коли дітям особливо потрібні природні способи відновлення, до них немає доступу», — каже Демидова.
Не тільки навчання, а й позакласне життя
Діти із «Січового колегіуму» сходяться на думці — саме за живим спілкуванням вони сумували найбільше під час дистанційного навчання. Володимиру не вистачало комунікації з однокласниками та вчителями. А через безпекову ситуацію в Запоріжжі навіть просто гуляти з друзями на вулиці вдавалося не завжди.
Дмитрові онлайн узагалі не подобався — він хотів навчатися в школі, а не «сидіти весь час у гаджетах». Ярослава згадує, що дистанційно було трохи легше вчитися, але бракувало друзів, улюблених уроків і дисципліни.
Тепер їхній шкільний день має інший вигляд. У підземній школі діти працюють у парах, допомагають одне одному, бачаться на перервах і залишаються після уроків. Ярослава навчилася грати на гітарі й сопілці, спробувала волейбол, баскетбол, футбол, доджбол і фрисбі, а на заняттях «Джури» [заняття в межах Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл»] — накладати турнікети і надавати першу допомогу. Навіть на канікулах вона продовжує приходити до освітнього центру.
Для частини дітей такий центр стає ще й проміжним варіантом між повністю дистанційною школою і класичним офлайном. Школяр може підключатися до онлайн-уроків зі своїми вчителями, але робити це поруч з іншими дітьми. Після уроків простір теж не закривається. Тут займаються STEM, програмуванням і творчістю, грають у настільні ігри та LEGO, читають, проводять заняття із соціально-емоційного навчання.
«Я не відчуваю тривоги і мені здається, що і війни начебто немає», — зазначає Володимир.
Укриття — це не перечекати тривогу
Звичайне шкільне укриття має одне завдання — бути місцем, де діти можуть безпечно перечекати повітряну тривогу. Але для прифронтових регіонів цього недостатньо, пояснює Анна Пуцова. Тривога тут може забрати кілька уроків чи весь навчальний день. Якщо весь цей час діти можуть тільки сидіти й чекати відбою, про стабільне очне навчання говорити складно.
Тому в новітніх укриттях savED спочатку працює з базовою інженерією — вентиляцією, опаленням, електрикою, освітленням, захистом від вологи та санвузлами. А потім проєктує приміщення вже як освітній простір: скільки класів працюватимуть одночасно, як розвести різні групи, щоб вони не заважали одна одній, де працюватиме вчитель, чи можна швидко пересунути меблі та трансформувати приміщення. Проводять інтернет, завозять техніку, книжки, мобільні меблі й акустичні рішення.
«Дитина не повинна весь день відчувати, що вона сидить в укритті», — каже Пуцова. Тому простори намагаються робити світлими й затишними. Діти й учителі іноді жартують, що відремонтоване укриття виглядає сучасніше і комфортніше за школу над ним.
Від 2022 року savED відкрив понад 170 освітніх центрів і 70 укриттів. Через освітні та інфраструктурні рішення фонду доступ до освіти отримали або покращили понад 301 000 дітей. У 2025 році savED відремонтував 11 підземних освітніх просторів. У планах на 2026-й — ще пʼять, а також нові освітні центри та дві модульні школи.
День знань – не просто дата
«Для нас 1 вересня — не день, до якого треба урочисто перерізати якомога більше стрічок. Нам важливо, скільком дітям конкретний обʼєкт дасть реальну можливість повернутися за парту», — каже Пуцова.
Місто Балаклія на Харківщині майже пів року було в російській окупації (березень — вересень 2022-го). Після деокупації діти поступово почали повертатися додому, але навчання залишалося дистанційним. За підтримки KFC у Балаклійському ліцеї № 1 імені О. А. Тризни створили освітній простір із навчальними приміщеннями, актовою залою та місцями для відпочинку, ігор, читання і спілкування. Одночасно він може прийняти понад 200 людей.
Першого вересня 2025 року тут уперше за довгий час зібралося багато дітей: на свято першого дзвоника прийшли десятикласники з усієї громади. Вони танцювали, співали, вітали вчителів. Простір почав жити щодня. Одинадцятикласниця Альона найбільше полюбила актову залу. Разом з однокласниками вона готувала там вистави й танці, придумувала сценарії свят, а потім виходила на сцену.
Вчителька освітнього центру «Вулик» у тій же громаді пані Тетяна згадує, що наживо побачила дітей зовсім іншими, ніж на екранах компʼютерів. У просторі вони не тільки навчалися, а й репетирували, відкривали свої таланти і просто розмовляли одне з одним.
Але наприкінці весни 2026 року ситуація знову змінилася. Обстріли Балаклійської громади почастішали, а влітку стали майже щоденними. За словами пані Тетяни, в територію самого ліцею було понад девʼять влучань. Тому 1 вересня 2026 року перший дзвоник у ліцеї має пройти дистанційно. На жаль, навіть добре облаштоване укриття не може скасувати війну чи зробити безпечною громаду, яку постійно обстрілюють.
Можливість проживати дитинство
За понад два роки KFC спрямував на реалізацію проєктів у межах партнерства із savED 19 млн гривень. Це насамперед інвестиція в майбутнє дітей і громад, кажуть у компанії. «Для нас особливо важливо бачити, що після реалізації проєкту простір дійсно живе та щодня працює для дітей і громади», — додають представники KFC.
Безпека — це не лише відповідність технічним вимогам. Укриття не повинно додатково посилювати стрес — наскільки це можливо, воно має залишатися місцем, де дитина може спокійно продовжувати свій день. Уже цього року в планах KFC — відкрити укриття в Чернігівській області, а у 2027 році — у Сумській.
У savED ефект таких просторів пропонують не вимірювати лише оцінками в журналі. Спочатку зміни набагато простіші: діти частіше бачаться наживо, знову звикають бути в колективі, залишаються разом після уроків, приходять на гуртки.
Психологиня Наталя Демидова пояснює, що дитині недостатньо просто перебувати у фізичній безпеці: «Для нормального розвитку їй потрібне місце, де вона може проживати своє звичайне дитинство».
Безпечні освітні простори не можуть повернути дітям довоєнну реальність. Але там, де ситуація дозволяє відчинити двері школи, вони повертають буденні речі: друга за сусідньою партою, розмову на перерві, суперечку під час командного завдання, репетицію після уроків і вчителя, до якого можна підійти із запитанням.
Безпекова ситуація та можливості прифронтових громад різні. У Бакалії діти знову зустрінуть День знань біля екранів, а в Запоріжжі учні «Січового колегіуму» зможуть вкотре побачитися наживо. Війна не залишає дорослим можливості повернути дітям звичну реальність, але в їхніх силах створювати безпечні місця, де дитинство може тривати.