Пісня Наді Дорофєєвої — наочний приклад одного з домінуючих методів сонграйтингу на українській поп-сцені. Цих методів насправді лише два: екстатичний євроденс для дискотеки «Клітка» (дітям) і надривна балада для корчми (дорослим).
«747» — це саме євроденс, тобто перший метод. Другий метод — це новий сингл Тіни Кароль «Хороший», який вийшов у той самий день. Обидві пісні — люта архаїка. У приспіві «747» чутно відлуння сонграйтерської школи Потапа. Трек «Хороший» — канон емігрантської пісні з ресторану на Брайтон-Біч.
Перше, що кидається в очі, це розрив між низькою якістю пісні та високою якістю відео. І це не окрема проблема Наді Дорофєєвої. Більшість українських поп-артистів роками знімають відео все краще і краще, але їхній підхід до написання пісень не змінюється з кінця 1990-х.
Саме в ті роки затвердилися два типи хітів. Вони, як бурʼяни, вичавили з ґрунту всі соки, вбивши перші ж паростки якісної поп-музики: нью-вейву, поп-хаусу, поп-фанку, софт-року і диско — численних легких жанрів, які в інших країнах Європи вважаються мейнстримом.
В Україні подібна музика й досі залишається поза форматом. Тож минула пʼятниця — це просто ще один «день бабака» українського шоу-бізнесу, який нескінченно оживляє привиди далекого минулого. Його можна було б назвати Зомбілендом, але не вийде, бо навіть зомбі йдуть кудись уперед.
Надя Дорофєєва оточена модою і стилем. Її чоловік та співавтор пісень Міша Кацурін керує модними ресторанами. У Наді стильна продюсерка — Ірина Горова. Модний лейбл Pomitni робить поп-апи в готелі Bursa і видає альбоми Наді на вінілі разом із лейблом Vinyla Records. У команді Наді круті сесійні музиканти: наприклад, її барабанщик Мишко Бірченко грає джаз у складі гурту Hyphen Dash. А саунд-продюсер BADWOR7H пише модні футуристичні ламані біти (собі, не Наді).
Здавалось би, в такому оточенні той примітивний євроденс, який ми чуємо в «747», мав давно розвіятись, звільнивши місце для нових ідей, яких є безліч у сучасній поп-музиці. Але цього не відбувається.
Є простий критерій для літнього хіта великої поп-зірки: якщо він не пропонує якусь новизну, то має бодай качати. Останні пісні Наді не качають. Хоча б так само, як свіжий хіт Анни Трінчер «Маргарита» — де є натяк на латину і ритм-код, є повітря в приспіві, легкий вайб і веселий настрій.
В останніх піснях DOROFEEVA легкого вайбу немає. Натомість є бажання вразити. Найняті саунд-продюсери грають мʼязами: роблять багато різких зламів, міняють рівну бочку на брейкбіт тощо. Однак марно, бо все врешті завершується модуляцією — найархаїчнішим прийомом поп-музики.
У цьому головна проблема Наді та її команди. Схоже, вони дійсно хочуть оновити репертуар співачки, вигадати її заново, але при цьому тримаються за старі патерни написання вокальних партій, підібрані під манеру Дорофєєвої ще Потапом. Залучені ж саунд-продюсери чомусь не наважуються озвучити очевидне: жодне аранжування не врятує слабку, банальну пісню.
Насправді ці люди вміють продюсувати або навіть писати «під ключ» справді гарні пісні. BADWOR7H спільно з інді-співачкою Renie Cares записав чудовий тін-поп хіт «Слухай». Стас Чорний працював над десятками не просто гарних, а видатних пісень на кшталт «Крил» Джамали. Антон Карський, який чаклував над попереднім треком Наді (таким же слабким, як і цей), продюсує всі сингли співачки KLER і робить це дуже добре, органічно поєднуючи автентичну українську естраду та «Вікенд-поп».
Але тут у них якось не складається, не працює. Від того лейбл Pomitni починає нагадувати Netflix — сильний менеджмент, який може дозволити собі залучити до роботи будь-яких зіркових саунд-продюсерів. Але саме в роботі з Надею всі вони показують свій найнижчий рівень. Бо якщо цікавий серіал починається з якісного сценарію, то гарна поп-пісня починається з хука.
У команді Pomitni, здається, не до кінця розуміють, що таке хук. І щиро думають, що хук — це будь-яка чіпка вокальна фраза. Але якщо ця фраза банальна і передбачувана, як «дам-дам-дам-да-рі-рам» в «747», то це не хук, а звичайне кліше.
Критики називають такі прийоми «експлуатація музичної семантики». Це те, із чим в українській поп-музиці досі асоціюється саме Потап, який зловживав такими кліше. Як автор пісень, він поступово деградував від дворової, але по-своєму дотепної лірики до чистого примітивізму на кшталт «бум-бай-диги-бай-бай» і «танцуй, тьотя, атятя».
Навіть якщо на когось досі працює «дам-дам-дам-да-рі-рам», то більшість слухачів вже розуміє, що це чітерський метод. І це те «третє колесо», яке Наді потрібно якомога скоріше прибрати, якщо вона має амбіцію стати модною, прогресивною співачкою. А вона вочевидь має таку амбіцію, залучаючи до роботи молодих талановитих бітмейкерів, джазових музикантів і модних реміксерів на кшталт дуету Bloom Twins.
Але якою є альтернатива цим архаїчним кліше? І тут ми підходимо до відповіді на питання, що ж таке хук. Хук — це приємний подив, який відчуває людина, коли слухає трек вперше і чує в ньому щось нове та неочікуване. Цей подив запускає хімічну реакцію (буквально сплеск дофаміну), після чого слухач вмикає пісню знову і знову, щоб отримати нову порцію задоволення. Саме тому поп-хук — це тонкий баланс між уже добре знайомим і чимось новим.
Хук, закладений в саму вокальну партію, це вищий пілотаж у 2026 році. Бо, як відомо, всі кращі приспіви вже придумано. Куди б не пішов сучасний автор, сидячи за піаніно, він усюди натрапить на Мадонну, Елтона Джона або Дуа Ліпу. Саме тому топові сонграйтери розщеплюють старі хіти до молекул і збирають наново, цитуючи одну-дві ноти з відомої пісні, але далі різко повертаючи на якусь іншу стежку. Усе це робиться усвідомлено й навмисно — той самий баланс знайомого й нового.
Цей метод можна почути, наприклад, у The Weeknd у “Blinding Lights”, де наче A-Ha “Take on Me”, але наче й ні. Ба більше! Майже весь К-Pop побудовано за принципом «візьмемо пісні N’Sync і Backstreet Boys 25-річної давнини й замінимо окремі ноти».
Такий ювелірний мініплагіат — це і є вищий рівень сонграйтингу. Близько до цього рівня наближались хіти Наді «Додайте світла» і «Хартбіт», бо Іван Клименко в курсі цього методу і точно читав книгу Джона Сибрука «Машина пісень», де все це детально описано.
Крім самої пісні, вдалим хуком може бути сміливий оригінальний звук, яким награється проста, навіть банальна мелодія. І це те, чим би насправді мав займатись у «747» такий вигадник, як BADWOR7H. Приклади? Будь-ласка! Lean On свого часу підірвала танцполи саме завдяки незвичному «качиному семплу». Ще раніше щось схоже було в треку Darude “Sandstorm”, бо ніхто не очікував почути в клубному трансі звук, який нагадує дзьобання дятла по дереву. Хуком також може бути новий контекст для старого семплу. Скажімо, у The Maneken у недавньому треку «В моїм серці» раптом зʼявляється Вакарчук, який наново співає добре відомі слова «Ти — квітка».
У будь-якому разі якісний сучасний хук — це критична необхідність для літнього хіта топової поп-співачки. Без нього залишається тільки обкладинка, форма. Слід визнати, із цим тут усе добре. Вкотре на нашій сцені посередню пісню витягує яскравий, провокаційний кліп від Алана Бадоєва. Зваблива оголена зірка в пентхаусі TARYAN TOWERS — чим не втілення української мрії?
DOROFEEVA / Скриншот / Youtube