Наступати на півночі Харківщини Росія почала 10 травня 2024 року. Одним із головних напрямків став Вовчанськ. Російські війська швидко просунулися на прикордонні та зайшли в північну частину міста. Бої швидко перейшли у міську фазу — за окремі райони та будівлі.
Українське командування змінило керівництво, яке відповідало за оборону Харківського напрямку. Одинадцятого травня командувачем ОТУ «Харків» став Михайло Драпатий — він замінив бригадного генерала Юрія Галушкіна. Драпатий стабілізував лінію оборони. Росіяни продовжували штурмувати Вовчанськ, але не змогли просунутися далі.
У 2025 році ситуація на напрямку була відносно стабільною: росіяни продовжували тиснути малими групами, намагаючись покращити тактичне положення навколо Вовчанська, але не змогли повторити темп наступу травня 2024 року. На початку 2026 року DeepState зафіксував просування росіян у Вовчанську та поблизу нього.
Що змінилося на Вовчанському напрямку влітку 2026 року
«Бабель»
На початку літа активність росіян на Вовчанському напрямку зросла. З початку червня російські ресурси писали про окупацію або «зачистку» в районах Охрімівки, Захарівки, Малої Вовчі, Земляного Яру та Білого Колодязя, а також про бої за Графське. Ці повідомлення (правдивість яких, звісно, під питанням) відображені на мапі проросійського проєкту Suriyak — він показує, наприклад, прорив у напрямку міста Білий Колодязь.
Лінія бойового зіткнення на напрямку не є суцільною. Між опорними пунктами ЗСУ є ділянки, через які малі російські групи просочуються, пробують закріпитися або просто проводять «флаговтики» — встановлюють прапор, щоб створити враження захопленої території.
Характер боїв диктують безпілотні системи. Кілзона (тобто території в оперативній глибині української оборони, куди дістають російські FPV-дрони) сягає приблизно 22—25 кілометрів від лінії бойового зіткнення, а в окремих випадках і 30 кілометрів — каже офіцер РУБпАК «Апекс». На південний захід від Вовчанська кілзона простягається майже до Старого Салтова, а на схід — до району Вірівки.
Як розповідають «Бабелю» військові, що працюють на напрямку, головна ціль росіян зараз — відтиснути ЗСУ подалі від державного кордону. Їм важливо отримати більше простору для логістики — зокрема для будівництва переправ через річку Вовчу, адже всі капітальні мости через неї розбиті. «У місцях, де вони намагаються будувати переправи, вже є цвинтарі техніки, якою вони це робили, — каже начальник відділення комунікацій 48 бригади Богдан Петренко. — Попри це росіяни продовжують перетинати річку вплав або на човнах». У 57 ОМПБр додають, що цього місяця росіяни двічі намагалися навести переправу через Вовчу за допомогою мостоукладальника та інженерної техніки розмінування. Крім того, вони регулярно намагаються переходити річку пішки малими групами.
На західному фланзі Вовчанська російські війська підійшли до селища Графське. Ситуація в самому населеному пункті постійно змінюється — там тривають бої. Подібною є ситуація у районі Бугруватки та Стариці — остаточного контролю над цими населеними пунктами росіяни не мають, але їхні позиції там є. Росіяни користуються густим Графським лісом як укриттям: збирають там невеликі штурмові групи й намагаються непомітно просуватися пішки, без техніки.
«Бабель»
На західному фланзі Вовчанська росіянам важко просуватися через Сіверський Донець. У районі Графського річку оточує широка заболочена заплава, яка ускладнює переправу. До того ж українські військові контролюють протилежний берег і мають висотну перевагу. Але навіть сама присутність росіян на цій ділянці дозволяє їм тиснути на українські позиції у напрямку Лиману, а далі — на рубіж оборони у районі Вільчі.
На східному фланзі Вовчанська російські війська намагаються просуватися в районі Вовчанських Хуторів, Охрімівки та Захарівки. Вони справді заходять у ці та навколишні населені пункти невеликими групами, але закріпитися там не можуть. Як кажуть представники підрозділів, говорити про окупацію цих сіл не можна — росіяни не контролюють їх повністю.
«Бабель»
Мета цих просувань — наблизитися до Білого Колодязя. До нього росіяни намагаються дійти невеликими групами просто через поля, які вже давно стали кілзоною. Останнім часом росіяни посилили удари по самому населеному пункту. За оцінкою військових, авіаударами вони намагаються зруйнувати промислові обʼєкти та позиції, які ЗСУ можуть використовувати для оборони, та підготувати район до можливих штурмів. Як кажуть у підрозділі «Апекс», росіяни вже доходили до самого Білого Колодязя.
На півдні від Вовчанська головною точкою є селище Вільча. Саме від того, хто його контролює, залежить, чи зможуть росіяни йти далі на південь — у бік Білого Колодязя та сусідніх сіл.
«Бабель»
Вільча важлива, бо з неї можливо прикривати позиції в Синельниковому та Лимані. У самому селищі є щільна забудова, поруч залізничний насип — це готове укриття від обстрілів і перешкода для ворожих танків. Захищатися там значно простіше, ніж просто серед поля. Поки ЗСУ тримають Вільчу, росіянам набагато важче оточити українські сили на цій ділянці.
Зараз росіяни підійшли до селища з боку Вовчанська та намагаються пробити українську оборону, але Вільча залишається під контролем ЗСУ. Якщо армія РФ усе ж займе Вільчу, під загрозою оточення опиняться українські підрозділи біля Вовчанська, Синельникового та Лиману. Крім того, українським бійцям доведеться відступати далі на південь і тримати оборону у відкритому полі.