Звільнення Михайла Федорова — це найбільша помилка за останні роки, яка може призвести до поразки у війні. Ми живемо в ситуації, схожій на ситуацію 2021 року — всі звикли, що є війна, але вона ніби десь далеко, кожен рік те саме. Сьогодні ми теж чомусь думаємо, що війна завжди буде такою, як зараз: «чергову зиму пережили, чергове літо перебудемо, фронт кудись потрохи рухається, комусь дають Героїв України, горять НПЗ, ніби все добре». Але це ілюзія, тому що фронт може провалитися в один момент. Росіяни вийдуть на оперативний простір і захоплять території так, як це було у 2022 році. Тил деморалізований, зневірений і втомлений. Військові деморалізовані і втомлені. Проблема мобілізації не вирішена.
Конфлікт між міністром оборони Михайлом Федоровим і головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським існував із самого початку. Михайло займався війною з 2022 року в Мінцифри — це було «тіньове міністерство оборони, яке підхоплювало дрони, інновації, партнерів, закупівлі, впроваджувало єБали». Його команда знала полковників і генералів, які працювали в міністерстві, знала комбригів і комкорів. Цей конфлікт був неминучим, усі дотичні люди про це знали, і президент теж знав. Притому Міністерство оборони само по собі нічого не може зробити без підтримки Генерального штабу (який підпорядковується головнокомандувачу). Якщо Генштаб блокує твої ініціативи — не буде глобального результату, якого очікують суспільство, президент і партнери.
Михайла Федорова звільнили насамперед тому, що він вирішив перезавантажити систему оборонних закупівель. На жаль, багато політиків давно мають великі та маленькі підприємства в ОПК. Підходи Михайла Федорова не сподобалися величезній кількості людей. Конфлікт з Генеральним штабом був другим фактором. І третій — це зростаюча політична вага Михайла Федорова, симпатії суспільства. Щоб змінити міністра оборони, довелося перезавантажувати уряд повністю, тому що парламент просто так його б не замінив.
Генерал Олександр Сирський, як досвідчений апаратчик, бачить майбутніх конкурентів і майстерно їх збиває: створює умови (звісно, не своїми руками) для того, щоб вони помилялися, провалювалися, не були у фаворі у президента. Те, що зараз на посаду головкома можуть претендувати лише чотири або п’ять компромісних фігур (командир 3 армійського корпусу Андрій Білецький, командувач КОС Михайло Драпатий, командувач ДШВ Олег Апостол, командир 2 корпусу НГУ Ігор Оболєнський) — це вирок системі підбору кадрів, у якій відбувається негативний відбір. Наверх підіймаються ті, хто зручний і лояльний.
Українська армія якісно виросла в технологіях. FPV, дипстрайки, мідлстрайки, НРК — це те, на чому ми зараз тримаємося: тобто на єропейських коштах, які вливають в українські дрони. Нам все ще критично не вистачає людей. При цьому ми кожного року створюємо нові підрозділи, частини і з’єднання. Чому не можна якісно підсилити вже існуючі бригади — незрозуміло. Сценарій, за якого ми сформуємо сім бригад в тилу, поміняємо бригади на фронті і так запустимо механіз ротацій — не буде працювати. Ми вже його пробували і при Валерії Залужному, і при Олександрі Сирському.
Те, що ми зараз вибиваємо російську логістику. — це наслідок довгої системної роботи. По-перше, якісно еволюціонували БпЛА. По-друге, набули досвіду люди, які планують операції та наземні пускові команди. По-третє декілька підрозділів масово і дешево вибивали й вибивають російське ППО. Врешті-решт російська армія стала перед вибором: прикривати або Крим і Кримський міст, або фронт, або Москву, або стратегічні об’єкти в тилу. Територія Росії велика, протидіяти дипстрайкам важко. Наш успіх побачили партнери і почали заливати грошима українських виробників. Тепер ми кожного дня бачимо, як у Росії щось горить.
Проблема не в тому, що журналісти пишуть про «Скелю», а в тому, що в «Скелі» вбивають людей. Ця ситуація — це наслідок того, що в армії бояться доповідати правду, наслідок того самого негативного відбору на керівні посади. При цьому підрозділи типу 425 ОШП «Скеля» ефективно штурмують ділянки фронту, хоч і ціною втрат, як у росіян. «Але на карті село тепер під нами, президенту є що доповісти, значить, ми молодці». Всім простіше доповідати те, що хочуть чути. Всі гіперболізують перемоги і закривають очі на проблеми.